4. Проблема торгівлі жінками.

Серед найболючіших порушень прав людини в сучасному світі актуальним є злочин, який має багато назв та облич - "біле рабство", "торгівля людьми", "контрабанда людьми". Він має довге історичне коріння. Але наприкінці XX століття з ним зіткнулася і наша держава.

Боротьба з цим злочином, видом рабства, порушенням прав людини та проявом дискримінації жінки в сучасному світі вимагає об'єднання зусиль міжнародної спільно­ти та громадськості кожної країни.

На міжнародному рівні протягом XX століття була прийнята ціла низка конвенцій, спрямованих на боротьбу та запобігання цьому явищу. В останні роки відбулися пред­ставницькі конференції, прийняті декларації та комюніке, започатковане формування міжнаціональних та національних програм боротьби з цим явищем.

24-26 квітня 1997 року за ініціативою нідерландського керівництва в м. Гаага (Нідерланди) відбулася Європейська міністерська конференція, яка проходила під керівництвом Європейської Співдружності. Там була прийнята Гаазька міністерська декларація європейських рекомендацій щодо ефективних заходів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації.

Гаазька міністерська декларація визначає торгівлю жінками як "будь-які дії, спря­мовані на легальний або нелегальний ввіз, провіз, перебування або вивіз з території країни жінок з метою їх прибуткової сексуальної експлуатації, з використанням при­мушення, зокрема насильства, погроз або ошукування, зловживання службовим стано­вищем, або іншого тиску, у наслідок якого особа не має ніякого реального та за­довільного вибору як тільки скоритися цьому тиску або вчиненим протиправним діям".

Інше визначення торгівлі людьми надається в статті 124 Кримінального кодексу України: "Відкрите чи таємне заволодіння людиною, пов'язане з законним чи незакон­ним переміщенням за згодою чи без згоди особи через державний кордон України або без такого для подальшого продажу або іншої оплачуваної передачі з метою сексуаль­ної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягненім в злочинну діяльність, залу­чення в боргову кабалу, усиновлення в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація її праці".

Основою злочину є порушення свободи волі жінки. Тому необхідне проведення досліджень щодо уточнення цього визначення, виявлення його головних характерис­тик та ознак.

Ознакою торгівлі жінками є такі ситуації, коли:

- жінка не знала про те, що вона буде працювати в проституції або була ошука­на щодо знання обставин, в яких їй прийдеться працювати;

- жінка не вільна прийняти особисте рішення про те, бажає вона взагалі працю­вати в проституції;

- жінку примушують віддавати зароблені нею гроші іншим особам;

- жінка пов'язана з боргами, з якими вона спочатку повинна розплатитись, перш

ніж вона сама зможе розпоряджатися своїми власними прибутками, стане вільно вирішувати, чи може вона припинити роботу або перш ніж вона отри­має назад свій паспорт;

- жінку постійно тримають під контролем інші особи;

- жінку обмежують у вільному пересуванні або в можливостях спілкування з іншими людьми;

- жінка не вільна відмовити окремим клієнтам або протестувати окремим видам сексуального контакту.

Знання чинників існування сексуальної експлуатації в Україні дає можливість більш ефективно спрямовувати діяльність урядових структур та неурядових ор­ганізацій щодо запобігання цьому явищу.

Серед причин поширення торгівлі жінками в Україні є як внутрішні так і зовнішні чинники.

На першому місці стоїть скрутне економічне становище, практична неможливість для жінок отримати роботу в Україні. Фемінізація бідності сприяє пошуку будь-якої праці і засобів покращання свого матеріального стану, навіть без врахування можли­вих наслідків. Низький рівень життя та високий рівень безробіття серед жінок штов­хає їх до пошуку роботи за межами держави. При опитуванні 80 відсотків жінок вис­ловили бажання працювати за кордоном.

До внутрішніх чинників належать також правові: перш за все відсутність регла­ментації сексуального бізнесу в Україні та незахищеність потерпілих.

Важливими, але мало дослідженими є психологічні чинники: кризовий етап, в яко­му знаходяться наші громадяни, призвів й до зменшення самозахисту, погіршення пси­хологічного стану жінок. За принципом, "вже гірше не буде", жінки погоджуються на різні авантюрні пропозиції, навіть не думаючи про їх наслідки.

Немає сьогодні відпрацьованих механізмів захисту українських жінок. Поки доводиться сподіватися на просвітництво - підвищення рівня інформованості та обізнаності наших співвітчизниць.

Питання захисту жінок від усіх видів насильства є складовою частиною Національ­ного плану дій щодо поліпшення становища жінок і підвищення їх ролі в суспільстві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 р.

В травні 1998 року було проведено перший міжнародний семінар "Пошук шляхів вирішення проблеми боротьби з торгівлею людьми та формування комплексної програ­ми дій", результатом якого стала доробка та підтримка тексту Комплексної програми фахівцями з різних міністерств та неурядових організацій. Від першого Всеук­раїнського конгресу жінок, який відбувся в травні 1998 року було подано пропозиції щодо поліпшення становища жінок в Україні до Президента України. І в жовтні 1998 року Президент України подав до Кабінету Міністрів України доручення, одним з пунктів якого було положення про необхідність розробки Комплексної загально­національної програми дій, яка охоплює 20 міністерств місцевих адміністрацій міжна­родних організацій-донорів українських та закордонних громадських організацій, Державний комітет у справах сім'ї та молоді, Міністерство закордонних справ, Міністерство внутрішніх справ, Інтерпол, Міністерство праці та соціального забезпе­чення, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство юстиції, Міністерство освіти. У 1999 р. прем'єр-міністром України підписано державну Програму запобігання торгівлі жінками та дітьми, створено відділ по боротьбі з торгівлею людьми у системі Міністер­ства внутрішніх справ.

В існуючому законодавстві є ще багато невирішених питань щодо захисту жінок від торгівлі, і необхідно продовжувати законотворчу діяльність в цьому напрямку. Крім цьо­го, необхідні узгоджені дії з іншими країнами для змін ситуації на краще. Кожна держа­ва повинна захищати людину від небезпеки бути проданою, а також примусової праці чи рабства. Тільки разом ми зможемо знайти шляхи вирішення цієї проблеми. Діяльність соціальних працівників у цьому напрямку через просвітництво, правовий і моральний вплив є надзвичайно важливою суспільно корисною справою.

10