37.Психологічні особливості педагогічного оцінювання

Основне призначення оцінки знань учнів - фіксувати результати їх навчально-пізнавальної діяльності, кількісним показником яких виступає бал.Оцінка встановлює рівень засвоєння і якість знань, набутих учнями в процесі навчання, а також ступінь їх розвитку та підготовленості до застосування знань на практиці і показує "співвідношення між тим, що він повинен знати з цих питань на даний момент навчання", тобто між рівнем, досягнутим школярем, і еталоном рівня засвоєння знань..Оцінка включає два компоненти: оцінювання як процес, що відбувається на уроках на всіх етапах навчання, і бал, який фіксує підсумки перевірки знань, умінь та навичок. Як процес оцінка становить специфічну сторону контролю, його невід'ємну частину, як результат - завершує контроль знань. Під час спостережень за діяльністю школяра в ході навчальних занять, перевірки виконання ним домашніх завдань, різних вправ на уроці, відповідей, письмової чи усної рецензій вчитель мислено оцінює не тільки якість знань, а й ретельність, працьовитість, психологічні особливості учнів.

Оцінні судження педагога щодо якості роботи школярів сприяють кращому засвоєнню знань, спрямовують їхні відповіді та дії в потрібне русло.Можна виділити такі основні функції оцінки:1) встановлення фактичного рівня засвоєння учнями матеріалу;2) співвіднесення виявлених знань з еталонними, визначеними програмою;3) відображення одержаного результату контрольованої діяльності учнів у вигляді бала чи іншого способу фіксації рівня здобутих знань.У педагогічній літературі, а також у шкільному вжитку термін "оцінка" нерідко використовується як синонім поняття "бал". Крім балів, використовуються оцінні судження, що характеризують якість роботи учнів, заохочувальні зауваження, чи, навпаки, стислі заперечення типу "неправильно", що спрямовують школяра на пошук потрібного варіанта розв'язання завдання.

Види педагогічних оцінок .Існують різні види педагогічних оцінок: предметні, персональні, матеріальні, моральні, результативні, процесуальні, кількісні та якісні. Також у педагогіці виділяють оцінки в ситуації опитування: опосередкована, невизначена, зауваження, заперечення, згода, схвалення, осуд, іронія, закиди, нотація, схвалення, підкріплення і покарання. Предметні оцінки - стосуються того, що робить або що вже зробив дитина, але не його особистості. У даному разі педагогічної оцінці підлягають зміст, предмет, процес і результати діяльності, але не сам суб'єкт. Дитина стимулюється до вдосконалення навчання і для особистісного зростання через оцінку того, що він робить. Персональні оцінки - відносяться до суб'єкта діяльності, а не до її атрибутам, відзначають індивідуальні якості людини, які проявляються в діяльності, його намагання, вміння, старанність і т. п. Матеріальні оцінки - включають різні варіанти матеріального стимулювання дітей за успіхи в навчальній та виховній роботі. В якості матеріальних стимулів можуть виступати гроші, привабливі для дитини речі і багато іншого, що служить чи може виступати в якості засобу задоволення матеріальних потреб дітей. Моральні оцінки - педагогічна оцінка містить у собі похвалу або осуд, що характеризують дії дитини з точки зору їх відповідності прийнятим нормам моралі. Результативна оцінка - відносяться до кінцевого результату діяльності, акцентують увагу в основному на ньому, не беручи до уваги або нехтуючи іншими атрибутами діяльності. У цьому випадку оцінюється те, що вийшло в кінцевому рахунку, а не те, яким чином це було досягнуто. Процесуальна оцінка - відносяться до процесу. Тут звертає увагу на те, як був досягнутий отриманий підсумок, що лежало в основі спонукання, спрямованого на досягнення відповідного результату. Кількісна - співвідносяться з обсягом виконаної роботи, наприклад з числом вирішених завдань, зроблених вправ і т. п.. Якісна - стосуються якості виконаної роботи, точності, акуратності, старанності і інших аналогічних показників її досконалості. Відомий психолог і педагог Б.Г. Ананьєв виділяв типи оцінок в ситуації опитування: опосередкована, невизначена оцінка, зауваження, заперечення, згода, підбадьорення, осуд, схвалення, підкріплення і покарання.

Психолого-педагогічні вимоги до педагогічного оцінювання . Оцінка педагога є не тільки важливим засобом регулювання і контролю навчальної та трудової діяльності, стимулює учнів на виконання довільних дій, але, що не менш важливо, формує в них ціннісне ставлення до результатів своєї праці, а через них і до самого себе.Традиційно сутність педагогічної оцінки розглядається як порівняння досягнутого рівня навчальної діяльності, знань, поведінки школярів із заздалегідь запланованими - тими, які відображені у шкільних навчальних і виховних програмах. Численні дослідження, проведені з проблеми педагогічної оцінки, показують, що існує пряма залежність між характером оціночних впливів педагога і самопочуттям дитини в процесі навчання, його настроєм, характером і продуктивністю його діяльності. Щоб уникнути несприятливого впливу оцінки вчителя на учня педагогами і психологами була розроблена система вимог, яким відповідає педагогічна оцінка. Оцінка повинна бути: 1. Об'єктивною, тобто неупередженої, неупередженою. У ній не повинно міститися суб'єктивної думки вчителя про конкретну дитину.2. Адекватною, тобто відповідної реальних показників кінцевого результату - кількісним, якісним, а також вкладеним у його досягнення зусиллям.3. Вмотивованою - містити чітке обгрунтування того, чому вона виражена тим або іншим балом. Для цього вчитель повинен вдаватися до доводів, доказам, обгрунтуванню, переконання. Показником того, що оцінка виявилася переконливою, виступає факт збігу оцінки педагога з самооцінкою учня. 4. Критичною, тобто містити вказівки на певні недоліки в роботі. Вона орієнтує учня на еталонний зразок, виховує почуття незадоволеності, стимулює активність, запобігає розвитку почуття самозаспокоєння. 5. Стимулюючої - спонукає до просування вперед, намічаються перспективи, що містить оптимістичне початок . 6. Диференційованою, тобто расчленяться на окремі, приватні оцінки, що містять у собі чіткі вказівки як на переваги, так і на недоліки. 7. Зацікавленою, що виражає інтерес вчителя до особистості дитини, радість з приводу його успіхів, засмучення через невдачі, віру в його можливості. 8. Виразною - показує щирість думки педагога, переконуючої школяра, як у значимості оцінки, так і отриманих результатів. 9. Зрозумілою - чітко і просто сформульованої, доступної розумінню дитини, без іносказань і заумності. 10. Поважною - ввічливій, не ображає почуття власної гідності дитини, яка визнає його право на власні помилки. Задовольнити на практиці всім вимогам не так легко. Адже один і той же результат різними учнями в залежності від їх здібностей, рівня розвитку, початкової підготовки досягається різною ціною. Оцінка повинна створювати умови для успішної навчальної діяльності, формування позитивних устремлінь учня. Оцінка знань учнів у тій чи іншій формі є необхідною частиною навчального процесу. Методи і форми оцінки повинні визначатися вчителем у залежності від цілей навчання, теми, предмета, віку та індивідуальних особливостей учнів. При цьому необхідні диференційований підхід, облік різноманіття дидактичних і виховних функцій оцінки в навчальному процесі. Якщо вчитель ставить перед собою завдання оцінити рівень знань класу або окремого учня, порівняти цей рівень з заданим еталоном, то тут на перший план виступає об'єктивність оцінки. Найбільш зручно і просто виразити відношення у вигляді балу. Інше завдання - знайти пробіл у знаннях учня, недоліки в засвоєнні матеріалу, що вивчається. Головне в цьому випадку виявити питання, які погано засвоїв учень, намітити систему заходів щодо ліквідації зазначених недоліків. Тут досить якісно охарактеризувати відповідь школяра, вказати його позитивні і негативні сторони; оцінка в балах зовсім не обов'язкова. У всіх випадках педагог повинен бути хорошим психологом, здатним передбачити всі позитивні і негативні наслідки оцінки, її виховний ефект. Оцінка, яка не стимулює подальшу роботу школяра, позбавляється своєї цінності.

13. Соціальна ситуація розвитку дошкільника Соціальна ситуація – специфічні для даного віку, неповторні відносини між людиною і оточуючою дійсністю, насамперед соціальною. Соціальна ситуація розвитку дошкільника: - потреба в спілкуванні з дорослими; - пізнавальна допитливість; - особистісне спілкування, обговореня поведінки та вчинків інших; - потреба в спілкувані з однолітками; - ведуча діяльність – гра. Ігри на самоті ( предметні, конструктивні, сюжетно – рольові); - ігри з правилами (5-6 р.), ігри – змагання; - розвивається співробітництво: • чергують та узгоджують дії; • спільно виконують одну операцію; • контролюють дії партнера; • виконують частину його роботи; • реагують на зауваження партнера; • виправляють свої помилки. - субпідрядність мотивів ( особисті та соціально-значущі); - засвоюють моральні норми; - формується довільна поведінка; - самолюбство виявляється в переживанні сорому, ніяковості; - здатні до співпереживання; - формується готовність до школи; - формується ініціативність, активність, самостійність, або, у випадку негативного процесу розвитку, - пасивність, почуття провини, схильність до наслідування взірців. Потреба в спілкуванні з дорослими та однолітками визначає становлення особистості дитини. Спілкування з дорослими розгортається на основі значної самостійності дошкільника, розширення його знайомства з оточуючою дійсністю. Провідним засобом спілкування у дошкільників є мова. Молодші дошкільники задають "тисячі" запитань. Вони хочуть вияснити, куди зникає ніч, із чого зроблені зорі, чому корова мукає, собака гавкає. Вислуховуючи відповіді, дитина вимагає, щоб дорослий серйозно ставився до неї, як до партнера, товариша. Таке співробітництво дитини з дорослим отримало назву пізнавального спілкування. Якщо вона не зустрічає такого відношення, у дитини виникає негативізм та впертість. У дошкільному віці виникає й інша форма спілкування — особистісна, яка характеризується тим, що дитина намагається обговорювати з дорослими поведінку і вчинки інших людей і своїх власних з погляду моральних норм. Та для розмови на цю тему необхідний більш високий рівень інтелекту. Заради цієї форми спілкування дитина відмовляється від партнерства і стає в позицію учня, а дорослому відводить роль вчителя (А.В. Запорожець, М.І. Лісіна). Особистісне спілкування найбільш ефективно підготовлює дитину до навчання в школі, де доведеться слухати дорослого, уважно вбирати в себе все те, що буде говорити вчитель. Важливу роль у формуванні особистості дитини має потреба у спілкуванні з однолітками, в оточенні яких він знаходиться з перших днів життя. Між дітьми можуть виникати найрізноманітніші форми взаємин. Тому дуже важливо, щоб дитина з самого початку перебування в дошкільному закладі, здобувала позитивний досвід співробітництва, взаємодопомоги. У процесі сумісної діяльності діти набувають досвіду керівництва іншими дітьми, досвіду підкорення. Прагнення до керівництва у дошкільників визначається емоційним відношенням до своєї діяльності, а не позицією керівника. Діти дошкільники ще недостатньо усвідомлюють боротьбу за керівництво. У дошкільників продовжують розвиватися способи спілкування. Генетично найбільш ранньою формою спілкування є наслідування. А.В. Запорожець відмічає, що довільне наслідування дитини є одним із шляхів оволодіння суспільним досвідом. Впродовж дошкільного віку у дитини змінюється характер наслідування. Якщо молодший дошкільник наслідував окремі форми поведінки дорослих і однолітків, то старший дошкільник не сліпо наслідує, а свідомо засвоює зразки норм поведінки. 14. Провідна діяльність дошкільника. Структура гри. Гра — провідна діяльність в дошкільному віці, вона мас значний вплив на психічний розвиток дитини. Дитина-дошкільник має велике бажання включитися в доросле життя, активно в ньому брати участь. Гра — особлива форма життя дитини в суспільстві. Вона являє собою діяльність, в якій діти виконують ролі дорослих, відтворюючи в ігрових умовах їх життя.

8. Соціальна ситуація розвитку в ранньому дитинстві Ранній вік посідає особливе місце в загальній історії психічного розвитку людини. За перші три роки дитина проходить величезний шлях у своєму розвитку; оволодіває прямоходінням, діями з предметами, мовленням, набуває певної фізичної самостійності й намагається її відстоювати. Соціальна ситуація розвитку дитини характеризується спільною діяльністю малюка з дорослою людиною. Увагу дитини раннього віку привертає предмет, з яким діє дорослий. Вона прагне оволодіти ним, але спосіб і зразок дії з предметом належить дорослому. Така ситуація містить суперечність, що полягає у відсутності засобів самостійно задовольняти власні бажання. Цю суперечність можна розв'язати лише в спільній діяльності з дорослим, спрямованій на засвоєння суспільно вироблених способів дій з предметами (їсти ложкою, малювати олівцем тощо). Протягом раннього віку система стосунків «дитина — дорослий» доповнюється системою «дитина — одноліток». Виникає особлива потреба в спілкуванні з однолітками. Спочатку дитина ставиться до ровесника як до цікавого об'єкта, що викликає в неї різноманітні орієнтувально-дослідницькі дії: чіпає за руки, ноги, волосся, торкається очей. Поступово вона відкриває в одноліткові нові якості, починає ставитися до нього як до суб'єкта. Але спочатку такі стосунки є епізодичними. З часом особистісні якості стають найбільш привабливими і значущими для дитини. Відбувається перехід до власного комунікативного спілкування між дітьми. Такий перехід стає можливим лише завдяки впливу дорослого. Організовуючи спільну практичну діяльність дітей, він має допомогти їм побачити в ровесникові і схожу на себе людину. Перехід до власного суб'єктивного ставлення до однолітка відбувається на третьому році життя. З'являються перші мовленнєві діалоги. Проте їх характерною особливістю є переважання ініціативних висловлювань над відповідями. У контактах з однолітками дитині значно важливіше висловитися самій. Дитяча спільність у цей час тільки починає формуватися. Більшу частину вільного часу діти проводять в іграх на одинці. Дитячі ігрові об'єднання (як правило, об'єднують двоє дітей), шо виникають за їхньою ініціативою, є нестійкими. До того ж для таких ігор властиве, що, навіть домовившись про ролі («ти буде