23. Українські поети-романтики як зачинателі літературної норми у творах художньої літератури.

Значним етапом у розвитку нової літературної мови є твор-чість поетів-романтиків (М. Костомаров, М. Петренко, А. Метлинський, В. Забіла, поети «Руської трійці».Згадайте, що характерними ознаками творчості українських романтиків є звернення до козацької доби як символу існування українського народу та віра у відродження української нації. Са-ме тому мова їхніх творів насичена історичною лексикою сот ник, козак, бійниця, дружина, орда. Але найвагоміший внесок романтиків у розвиток нової української мови — це становлення абстрактної лексики як однієї з найважливіших складових літера­турної мови. Абстрактну лексику (життя, плач, горе, жапь, чва­ри, щастя тощо) поети-романтки брали з народних джерел і ви­користовували у своїх творах дуже щедро. Ще однією важливою рисою мови поетів-романтиків є тенденція до нормалізації україн­ської мови. Власне на початку XIX ст. виникають спроби укладання перших граматик та словників нової українсь­кої мови.

Отже мовотворчість поетів-романтиків стала першим кроком в унормуванні нової української мови, виявилася благодатним підґрунтям для творчості основоположника української літературної мови Т.Шевченка.

24. Новаторство мовно-поетичної творчості т.Шевченка.

Новаторство і успіх – на двох основах: геній поета та народна основа творчості. Національна тематика й проблематика: нац. традиція, культура, загальнолюдські вимоги морально – етичного плану. Важливо – тема історичного минулого, майбутнього, жіноча доля. Історіософія – оригінальність: поєднання особистого і народного у поглядах на долю України. Віршована ритміка – з народним розміром (коломийка, колядка). Виразність неточних рим. Романтичний пафос висловлювання. Своєрідність: співочі пісенні вірші й вірші – рефлексії. Музичність поезії (практично вся – покладена на музику в різних жанрах, деякі стали народними піснями).

Основоположником сучасної української літературної мови є Т. Шевченко. Саме він виступив реформатором української мови й літератури. Він започаткував лексичні, граматичні, стилістичні норми сучасної української літературної мови, збагатив українсь­ку літературу новими темами, ідеями, образами, підніс її на сві­товий рівень. Увібравши в себе традиції української літе­ратури попередніх епох, Шевченко справив вели­чезний вплив на еволюцію духовного розвитку свого наро­ду. Віртуозно використовуючи можливості української мови, Шевчен­ко створив поетичні шедеври, що навічно закарбувалися в пам'яті народній, відкрили можливості для подальшого розвитку національної літератури. 

Традиції І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка продовжили у своїй творчості І. Франко, Ле­ся Українка, Панас Мирний, М. Коцюбинський та інші українські письменники. Блиску­ча історія української літератури XIX століття — це підсумки новаторських пошуків Т. Шевченка та багатьох інших вітчизняних письменників.

Вічні філософські проблеми добра і зла, справедливості, сили слова.

Поетичні паралелізми, антитези, висока афористичність, відсутність вульгаризмів та “просторічної мови”.Чимало творів риторичних, пророчих. «ідеологічних» за способами подання.

Виразна ознака - спрямованість на аудиторію, постійний внутрішній діалог із співрозмовником. Основоположник укр. літ мови, розкрив багатство словника нар мови, її стилістичні можливості, поповнював словниковий запас іншомовними словами, новотворами, його мова – синтез народної і книжної мови. Перший ввів у літ мову орфоепічні, лексичні, граматичні норми, створив чітко унормовану мовностилістичну систему).