40. Вияви антонімії, паронімії та омонімії в наукових текстах.

Омоніми-слова, які за своїм звуковим складом однакові, але мають різні значення. Види: лексичні (слова тотожні за звуковим складом і написанням в усіх граматичних формах); граматичні (слова, що збігаються за значенням і написанням лише в деяких окремих формах); фонетичні (слова, що збігаються за звучанням, а пишуться не однаково).Омоніми є небажаними в наук.ст.,оскільки порушують правильність сприйняття інфо

Пароніми – слова досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю часки (-ся). Серед паронімів є слова з різними коренями. Правильне вжив.парноімів свідчить про високий рівень мовної грамотності.Проте їх використання в наук. Та оф-діл.ст.єнеприпустимим.

Омоніми й пароніми в мові науки не виконують тих ф-цій,що притаманні їм у худ.та ін.ст.,де вони слугують засобом для створення комічних ефектів.Навпаки,в наук.ст.приблизне або подвійне трактування слова є неможливим.

Антоніми- слова які є протиставлені за змістом та обов*язково належать до однієї частини мови. Поділяються на загально мовні і контекстуальні.

Антоніми широко використовують у науковому стилі. Антонімічні значення характеризує найбільша логічна віддаленість, протилежність змісту, Вони відображають позамовну дійсність, характеризуючи предмети, явища, ознаки, дії та процеси за протилежними якісними \, кількісними, часовими та просторовими вимірами. Це є важливим фактором у мові науки. Викор. Антонімів дає можливість визначити параметри реалій певного типу, класу тощо.

У науковому стилі вживаються такі мовні засоби: терміни, наукова фразеологія, цитати, посилання, складні синтаксичні конструкції, повні речення, часто ускладнені зворотами, нанизування іменних форм. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм.З дієслівних форм чатсіше вживаються безособові, узагальнені чи неозначені.

41.Мовна надмірність і мовна недостатність у наукових та ділових текстах.

Точність вираження думки — одна з важливих ознак культури мовлення. Найтиповіше порушення цієї вимоги — вживання слів без урахування їхнього значення. Невміння автора чітко висловитися виявляється також у таких вадах, як мовленнєва надмірність (або багатослів’я) і мовленнєва недостатність.

Мовна надмірність: а) плеоназм (уживання збіжних значенням слів). б) тавтологія (повторення спільнокореневих слів)в) багатослівя. Плеоназмомназивають частковий збіг значень лексем, що утворюють словосполучення: передовий авангард (авангард — “ті, хто попереду”), прейскурант цін (прейскурант — “довідник цін”), вільна вакансія (вакансія — “вільна, незайнята посада”).До плеоналізмів належить також немотивоване поєднання у вузькому контексті синонімів, які дублюють значення один одного.Тавтологія — змістові повтори, котрі виникають тоді, коли в реченні вживають поряд спільнокореневі слова.Легко уникнути тавтології, вилучивши одне із спільнокореневих слів або замінивши його синонімом чи займенником.

Тавтологічний характер мають стійкі вислови, уживані в розмовній мові. У художньому і публіцистичному стилях тавтологія може використовуватися як стилістичний засіб, котрий посилює виразність та експресивність мови, надає висловлюванню афористичності.!треба розрізняти тавтологію, спричинену неувагою автора до вибору слова, і тавтологію, якої не можна уникнути або яку використовують з певною стилістичною метою.

Досить поширеною помилкою є мовленнєва недостатність, що виявляється у випадковому пропущенні слів, потрібних для точного вираження думки. Це породжує абсурдність і комізм. Така вада найчастіше трапляється в усній мові, але нерідко її бачимо і на письмі. Мовна недостатність.-це також іноді невідповідність ужитих мовних засобів стилеві висловлювання.