Система навчання та виховання в період середньовіччя

Кафедральні (соборні) – у центрах церковного управління. Мали спеціальні приміщення, дітей навчали священики із спеціальною підготовкою.

Внутрішні – (монахи)

Монастирські

Зовнішні-(діти приходу)

Приходські (парафіяльні) – школи при місцевих церквах.

Лицарське виховання.

До 7 р. виховувались дома.

В 7-14 р. виконували обов’язки пажів.

В 14-21 р. ставали зброєносцями при знатному лицарі.

Це були сини феодалів, панів «землі і селян».

Гільдійські і цехові – для дітей купців та ремісників.

Ремісничі – для дітей селян.

ЖІНКИ

Знаті

Виховувались у сім’ях або в пансіонах при жіночих монастирях. Їх вчили читати й писати. А в пансіонах – ще й латинської мови, благородних манер.

Вчилися читати, писати, арифметиці, Закону Божому. Навчання велося шляхом зазубрювання незрозумілого на латині тексту. Застосовувалися тілесні покарання.

Здобували військово-фізичні уміння, кріпосницьку мораль, як вести себе у «вищому світі». Для цього вони оволодівали «сімома лицарськими чеснотами» – вміння полювати, їздити верхи, плавати, фехтувати, стріляти з лука, (володіти мечем, списом), грати в шахи, складати й співати вірші на честь дами серця. Але багато було неписемних брутальних людей

Завданням було допомогти дітям у розвитку різних ремесел, майбутній торгівлі.

Вчились читати, писати, рахувати, релігії. Навчання мало практичний характер.

Непривілейоване населення

Виховувалися вдома, набували вміння вести господарство, навчалися рукоділля та релігійних настанов.

У ХІІ ст. в Італії, Франції, Англії почали відкривати перші університети. У середньовічних університетах було 4 факультети: артистичний (підготовчий) з терміном навчання 5-7 років, упродовж яких вивчали «сім вільних мистецтв», юридичний, медичний, богословський. Закінчивши цей факультет, діставали звання «магістра мистецтв».

Основними методами занять в університетах були лекції та диспути. Студенти виконували багато вправ і писали письмові роботи – трактати.

Епоха Відродження - виникнення гуманістичної педагогіки.

Епоха Відродження ( ХІV – XVI cт.) виникла у надрах середньовіччя і була історичним періодом, під час якого в країнах Західної Європи відбувся стрімкий розвиток виробництва, почалося формування буржуазної культури та ідеології. (Тривалий час ознаки відродження і середньовіччя існували паралельно як окремі тенденції, що протистояли одна одній).

Характерною рисою епохи Відродження є гуманізм, який підносить людину в суспільстві, бореться проти її приниження, відстоює ідеал діяльної, гармонійно розвиненої людини. Ідейна течія, яка запропонувала цей новий ідеал, дістала назву гуманізму. Відповідно гуманістична педагогіка характеризується повагою до дітей, увагою до її потреб та психологічних особливостей, запереченням фізичних покарань, прагненням до фізичного розвитку та вдосконалення здібностей дітей, зменшенням впливу церкви на школу. Гуманісти вважали, що в процесі навчання та виховання діти повинні активно мислити, самостійно пізнавати навколишній світ, а тому навчально-виховний процес необхідно зробити привабливим для них, широко використовувати наочність, проводити прогулянки, екскурсії з метою пізнання навколишнього світу.

У школах значної уваги надавали фізичному та естетичному вихованню дітей (середньовічна школа обмежувалась релігійним вихованням), вивченню рідної мови (раніше навчання було лише латинською мовою), природничих наук: математики, астрономії, механіки, природознавства, географії (які заперечувалися середньовічними схоластами), літератури, мистецтва.

Діячі епохи Відродження не виступали проти релігії, але викривали духовенство. Мораль, етика, культура, освіта ставали більш світськими.

Епоха Відродження, яка наповнила середньовічну освіту новим змістом, організаційно не змінила її. Існували міські школи, відкривалися латинські школи підвищеного типу (колегіуми, гімназії), нові університети, державні та приватні школи для дівчат, в яких навчались переважно діти заможних батьків.

Педагогічна думка цієї епохи збагатилася творами і педагогічною практикою багатьох педагогів-гуманістів.

ВІТТОРИНО ДА ФЕЛЬТРЕ (1378-1446) Італія.

Організував одну з перших в історії школу інтернатного типу "Будинок радості" за принципами гуманістичної педагогіки. Він першим втілив ідею школи на природі, про яку згодом говорили і мріяли багато педагогів. Це був прекрасний замок на природі, розташований на березі мальовничого озера, серед алей і фонтанів. Тут виховувались діти вищої аристократії. У школі не було тілесних покарань, виховання здійснювалось на особистому прикладі вихователів. Значна увага приділялась практичним заняттям, фізичним вправам та іграм. Широко використовувалась наочність.

Франсуа Рабле (1494-1553) – письменник – гуманіст. Франція.

В сатиричному романі “Гаргантюа і Пантагрюель” нещодавно висміював панівну в середині віки систему навчання, яка грунтувалася на схоластичному заучуванні текстів і протиставив йому гуманістичне виховання з продуманим режимом дня, багатогранною освітою, розвитком мислення, творчості. На його думку в школі повинні вивчатися мови, матиматика, природознавство (екскурсії в природу), астрономія, історія. Важливо значення надавав фізичному вихованню, використанню наочності. Важливою складовою частиною всебічного розвитку Рабле вважав мистецтво.

Томас Мор (1478-1535). Англія.

З іменем Мор нерозривно пов’язані такі педагогічні ідеї, як гармонійний розвиток особистості, повна рівність в освіті всіх громадян, зв’язок школи з життям, поєднання навчання дітей з їхньою участю в продуктивній праці.

Його праця – “Золота книга, така ж корисна, як і забавна, про найкращу державу і новий острів Утопія”. На острові Утопія всім дітям дається рівне виховання, початкова освіта. Держава піклується про освіту і виховання громадян. Навчаються читати, писати на рідній мові, арифметиці, геометрії, астрономії, музиці, діалектиці. Широко використо-

вується наочність. Обов’язковим є фізичне, трудове виховання і оволодіння хоча б одним ремеслом. Тільки окремі діти,найбільш здібні,звільняються від праці. Це майбутні вчені. У вільний час діти займаються самоосвітою, відвідують бібліотеки, музеї.

Еразм Роттердамський (1466 – 1536).

Нідерландський учений- гуманіст, педагог.

Значну увагу приділяв проблемам освіти й педагогіки. Високо оцінюючи роль виховання, вбачав його головне завдання у виробленні в дітей з раннього віку моральності й благочестя. Різко критикував зміст і схоластичні методи навчання в тодішніх школах. Вимагав, щоб навчання було легким і приємним для учнів, ґрунтувалося на їхніх інтересах, розвивало активність та самостійність дітей. Як і всі гуманісти, був прихильником м’якої дисципліни в школі. Його книга "Молодим дітям наука" містить 600 правил, важливих для юнацтва (Наприклад, "Не будь надмірно цікавим до чужих справ").

Томаззо Кампанелла ( 91568 – 1639). Італія.

В його поглядах центральне місце займає ідея створення єдиної світової держави без конфліктів і з миром на всій землі. У творі “Місто Сонця” у фантастичній формі зобразив ідеальний суспільний лад, при якому люди живуть на засадах повної рівності (працюють, вчаться). Думки філософа про демократичне і всебічне виховання та освіту в умовах справедливого суспільного ладу, висока оцінка ролі праці (оволодіння професією), увага до вивчення природничих наук (екскурсії, прогулянки), ряд міркувань про наочність (навіть стіни у школі розмальовані) стали його вкладом у педагогіку.