- •1. Формування та розвиток філософської думки Стародавньої Індії.
- •2. Ортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії.
- •3. Неортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії.
- •4. Філософія конфуціанства у Стародавньому Китаї.
- •5. Філософія даосизму у Стародавньому Китаї.
- •6. Основні риси й етапи розвитку античної філософії.
- •7. Мілетська школа філософії та її основні представники.
- •8. Філософія Геракліта Ефеського.
- •9. Елейська школа в античній філософії.
- •10. Філософія Демокріта.
- •11. Філософія Сократа.
- •12. Вчення про ідеї та теорія пізнання Платона.
- •13. Вчення Платона про ідеальну державу.
- •14. Філософія Аристотеля.
- •15. Епікуреїзм в античній філософії.
- •16. Стоїцизм в античній філософії.
- •17. Скептицизм в античній філософії.
- •18. Неоплатонізм в античній філософії.
- •20. Основні риси й етапи розвитку філософії Середніх віків.
- •21. Апологетика: примат віри у пізнанні істини.
- •22. Патристика: віра для розуміння.
- •23. Схоластика та проблема універсалій (номіналізм і реалізм).
- •24. Томізм і проблема гармонії віри з розумом.
- •25. Основні риси філософії Відродження.
- •26. Діалектика доби Відродження (Нікола Кузанський).
- •27. Натурфілософія доби Відродження (м. Копернік, д. Бруно).
- •28. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження.
- •29. Філософія Реформації (м. Лютер, ж. Кальвін).
- •30. Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- •31. Емпірична філософія ф. Бекона.
- •32. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р. Декарта.
- •33. Натуралістичній пантеїзм б. Спінози.
- •34. Філософія Просвітництва.
- •35. Теорія пізнання і. Канта.
- •36. Етичні погляди і. Канта (“категоричний імператив”).
- •37. Метод і система філософії г. Гегеля.
- •38. Філософія історії г. Гегеля.
- •39. Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
- •40. Філософія марксизму (діалектичний та історичний матеріалізм).
- •41. Позитивізм.
- •42. Прагматизм.
- •43. “Філософія життя” (а. Шопенгауер, ф. Ніцше).
- •44. Екзистенційна філософія.
- •45. Фрейдизм.
- •46. Неофрейдизм.
- •47. Філософська герменевтика.
- •48. Неотомізм.
- •49. Філософська антропологія.
- •50. Філософія постмодернізму.
- •51. Філософська думка Київської Русі.
- •52. Філософія у Києво-Могилянській академії.
- •53. Українська філософська думка доби Відродження (хіv-хvi ст.).
- •54. Філософія г.С. Сковороди.
- •55. Університетська філософія в Україні хviii-хiх ст. (м. Костомаров, п. Куліш).
- •56. “Філософія серця” п. Юркевича.
- •57. Філософські ідеї у творчості Лесі Українки.
- •58. Філософські ідеї у творчості і.Я. Франка.
- •59. Філософські погляди в.І. Вернадського.
- •60. Українська філософія хх ст.
- •1. Система філософії та її структурні складові.
- •2. Світогляд. Історичні типи світогляду.
- •3. Картина світу. Філософська картина світу.
- •4. Проблема визначення предмету філософії.*
- •5. Основні функції філософії.
- •6. Буття та його основні форми.
- •7. Матерія та її основні форми руху.
- •8. Простір і час (основні характеристики).
- •9. Рух (основні форми та властивості).
- •10. Проблема матеріальної єдності світу.
- •11. Основні принципи та категорії діалектики.
- •12. Закон єдності та боротьби протилежностей.
- •13. Закон переходу кількісних змін у якісні.
- •14. Діалектичний закон заперечення заперечення.
- •15. Альтернативи діалектики.
- •16. Основні принципи гносеології.
- •17. Суб’єкт і об’єкт у процесі пізнання.
- •18. Критерії істини.
- •19. Істина як процес.
- •20. Чуттєве пізнання та його форми.
- •21. Раціональне пізнання та його форми.
- •22. Діалектика чуттєвого та раціонального у процесі пізнання.
- •23. Емпіричні методи пізнання.
- •24. Теоретичні методи пізнання.
- •25. Інтуїція у процесі пізнання.
- •26. Практика у процесі пізнання.
- •27. Сутність людини та сенс її життя.*
- •28. Людина, індивід, індивідуальність, особистість.
- •29. Проблема людської свободи та відповідальності.*
- •30. Особистість і суспільство.
- •31. Потреби й інтереси у структурі особистості.
- •32. Взаємодія природи та суспільства.
- •33. Проблема свідомості у філософії.
- •34. Індивідуальна та суспільна свідомість.
- •35. Суспільна свідомість та її структура.
- •36. Правова та моральна свідомість.
- •37. Політична свідомість.
- •38. Естетична свідомість.
- •39. Мораль і політика.
- •40. Роль матеріального виробництва у житті суспільства.
- •41. Роль народонаселення та природних умов у розвитку суспільства.
- •42. Поняття соціально-історичної практики.
- •43. Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •44. Проблема сенсу та спрямованості історичного процесу.
- •45. Проблема історичного прогресу.
- •46. Формаційна теорія суспільного розвитку к. Маркса.
- •47. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства.
- •48. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •49. Ціннісні орієнтації особистості.
- •50. Філософія культури.
- •51. Форми наукового пізнання (ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія).
- •52. Поняття “наука” (класифікація наук).
- •53. Етичні проблеми науки.
- •54. Сцієнтизм і антисцієнтизм.
- •55. Принцип плюралізму в історії філософії.
- •56. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо).
- •57. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •1. Предмет релігієзнавства.
- •2. Проблема походження релігії.
- •3. Структура релігії.
- •4. Функції релігії.
- •5. Проблема класифікації релігій.
- •6. Ранні релігійні вірування: анімізм, фетишизм, тотемізм, магія.
- •7. Язичництво стародавніх слов’ян.
- •8. Етнонаціональні релігії: загальна характеристика.
- •9. Буддизм як світова релігія.
- •10. Християнство: основи віровчення і культу.
- •11. Біблія (Святе Письмо) як головне джерело християнського віровчення.
- •12. Іслам: основи віровчення і культу.
- •13. Новітні релігійні течії: загальна характеристика.
- •14. Свобода совісті і толерантність.
- •15. Екуменічний рух у християнському світі.
- •1. Предмет логіки, логічна культура мислення.
- •2. Основні історичні етапи розвитку логіки.
- •3. Основні закони формальної логіки.
- •4. Логічна структура поняття (зміст і обсяг поняття). Закон оберненого відношення між змістом і обсягом поняття.
- •5. Логічна операція визначення понять. Правила визначення.
- •6. Логічна операція поділу понять. Правила поділу.
- •7. Логічні операції з обсягами понять (додавання, множення, віднімання, доповнення).
- •8. Просте судження та його види.
- •9. Види складних суджень.
- •10. Умовиводи та їх види.
- •11. Категоричний силогізм: поняття та структура.
- •12. Логічна характеристика доведення.
- •13. Логічна характеристика спростування.
- •14. Правила та можливі помилки в аргументації.
- •15. Дискусія: загальна характеристика.
13. Вчення Платона про ідеальну державу.
основний закон існування "ідеальної" держави полягає в тому, що кожен член суспільства зобов'язаний виконувати тільки ту справу, до якої вінпридатний. Усіх жителів "ідеальної" держави автор розділяє на три класи.Нижчий клас поєднує людей, що роблять необхідні для держави речі чи сприяють цьому; у неї входять самі різні люди, пов'язані з ремеслом,
землеробством, ринковими операціями, грошима, торгівлею і перепродажем - це хлібороби, ремісники, торговці. Всередині цього нижчого класу також існує чіткий поділ праці: коваль не може зайнятися торгівлею, а торговець за власною примхою не може стати хліборобом. Приналежність людини до другого і третього класів, а це класи воїнів-стражів і правителів-філософів, визначається вже не за професійними, а за моральними критеріями. Моральні якості цих людей Платон ставить набагато вище моральних якостей першого класу. У трактаті "Держава" Платон пише про те, що "ідеальна" держава
повинна володіти, щонайменше, чотирма головними чеснотами:мудрістю; мужністю; розважливістю; справедливістю. Мудрістю не можуть володіти всі жителі держави, проте правителі-філософи, обрані люди, безумовно, мудрі і приймають мудрі рішення. Мужністю володіє більша частина людей, і це не тільки правителі-філософи, але і воїни-охоронці. розважливість повинна бути притаманна всім жителям, вона "подібна гармонії". Під четвертою чеснотою - справедливістю - автор розуміє вже розглянутий розподіл людей на розряди, касти: "...займатися своєю справою і не втручатися в інші - це є справедливість". Отже, поділ людей на класи має для Платона величезне значення, визначає існування "ідеальної" держави (адже вона не може бути несправедливою), і тоді не дивно, що порушення кастового ладу вважається найтяжчим злочином. єдність
людей Платон вважає основою такої держави. За своїми основними рисами ідеальна держава у Платона - це поліс. Його поліс - це "правління кращих" /аристократія/.
Цінними для сьогодення є ідеї Платона про те, що держава не повинна бути узурпатором, а має працювати на благо суспільства, і керувати нею повинні чесні і кваліфіковані люди/філософи/. Саме в цьому напрямі йдуть зараз дискусії про роль держави в суспільстві та її морально-професійний склад.
Якщо Демокріт відомий як творець першої послідовної системи матеріалізму (лінія Демокріта), то Платон виступив у ролі творця першої послідовної системи ідеалізму, яка дістала назву лінії Платона. Він перший визначив філософію як науку, що будується на абстрактних поняттях( ідеях), заснував свою школу в Афінах – Академію.
Оригінальні думки у Платона у трактуванні такого явища, як держава. Спостерігаючи недосконалість державного устрою, Платон висуває власний зразок державної досконалості, яка в історії філософії отримала назву „ідеальна держава Платона”.
Будуючи власний зразок держави, Платон зауважує, що всі існуючі види державного устрою недосконалі не тому, що вони ґрунтуються на соціальній нерівності, а тому, що ця соціальна нерівність не відповідає природній нерівності людей. Така природна нерівність породжена неоднорідністю душі. Розумній частині душі, чеснота якої у мудрості, має відповідати стан правителів-філософів; шалений частині, чеснота якої в мужності, - стан воїнів( стражів); низовинній, хтивій частині душі – стан землеробів і ремісників. Отже, в ідеальній державі існує три групи громадян, три стани і така держава сповнена чеснот: вона мудра мудрістю своїх правителів-філософів, мужня мужністю своїх стражів, розсудлива послушністю гіршої частини держави перед її кращою частиною. Ця держава найбільш справедлива, бо в ній усі служать її як певній цілісності і всі займаються своїми справами, не втручаючись у справи інших.
Розглядаючи форми державност, Платон визначає дві „правильні” з них – монархію та аристократію. Сюди він відносить і демократію, якщо остання дотримується законів, 4 неправильні – беззаконну демократію, теократію, олігархію і тиранію. Першу модель ідеальної держави Платон розробляє у діалозі „Держава”. За своїми основними рисами ідеальна держава у Платона – це поліс. Його поліс – це „правління кращих”(аристократія).
Цінними для сьогодення є ідеї Платона про те, що держава не повинна бути узурпатором, а має діяти на благо суспільства, і керувати нею повинні чесні і кваліфіковані люди