- •1. Формування та розвиток філософської думки Стародавньої Індії.
- •2. Ортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії.
- •3. Неортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії.
- •4. Філософія конфуціанства у Стародавньому Китаї.
- •5. Філософія даосизму у Стародавньому Китаї.
- •6. Основні риси й етапи розвитку античної філософії.
- •7. Мілетська школа філософії та її основні представники.
- •8. Філософія Геракліта Ефеського.
- •9. Елейська школа в античній філософії.
- •10. Філософія Демокріта.
- •11. Філософія Сократа.
- •12. Вчення про ідеї та теорія пізнання Платона.
- •13. Вчення Платона про ідеальну державу.
- •14. Філософія Аристотеля.
- •15. Епікуреїзм в античній філософії.
- •16. Стоїцизм в античній філософії.
- •17. Скептицизм в античній філософії.
- •18. Неоплатонізм в античній філософії.
- •20. Основні риси й етапи розвитку філософії Середніх віків.
- •21. Апологетика: примат віри у пізнанні істини.
- •22. Патристика: віра для розуміння.
- •23. Схоластика та проблема універсалій (номіналізм і реалізм).
- •24. Томізм і проблема гармонії віри з розумом.
- •25. Основні риси філософії Відродження.
- •26. Діалектика доби Відродження (Нікола Кузанський).
- •27. Натурфілософія доби Відродження (м. Копернік, д. Бруно).
- •28. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження.
- •29. Філософія Реформації (м. Лютер, ж. Кальвін).
- •30. Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- •31. Емпірична філософія ф. Бекона.
- •32. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р. Декарта.
- •33. Натуралістичній пантеїзм б. Спінози.
- •34. Філософія Просвітництва.
- •35. Теорія пізнання і. Канта.
- •36. Етичні погляди і. Канта (“категоричний імператив”).
- •37. Метод і система філософії г. Гегеля.
- •38. Філософія історії г. Гегеля.
- •39. Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
- •40. Філософія марксизму (діалектичний та історичний матеріалізм).
- •41. Позитивізм.
- •42. Прагматизм.
- •43. “Філософія життя” (а. Шопенгауер, ф. Ніцше).
- •44. Екзистенційна філософія.
- •45. Фрейдизм.
- •46. Неофрейдизм.
- •47. Філософська герменевтика.
- •48. Неотомізм.
- •49. Філософська антропологія.
- •50. Філософія постмодернізму.
- •51. Філософська думка Київської Русі.
- •52. Філософія у Києво-Могилянській академії.
- •53. Українська філософська думка доби Відродження (хіv-хvi ст.).
- •54. Філософія г.С. Сковороди.
- •55. Університетська філософія в Україні хviii-хiх ст. (м. Костомаров, п. Куліш).
- •56. “Філософія серця” п. Юркевича.
- •57. Філософські ідеї у творчості Лесі Українки.
- •58. Філософські ідеї у творчості і.Я. Франка.
- •59. Філософські погляди в.І. Вернадського.
- •60. Українська філософія хх ст.
- •1. Система філософії та її структурні складові.
- •2. Світогляд. Історичні типи світогляду.
- •3. Картина світу. Філософська картина світу.
- •4. Проблема визначення предмету філософії.*
- •5. Основні функції філософії.
- •6. Буття та його основні форми.
- •7. Матерія та її основні форми руху.
- •8. Простір і час (основні характеристики).
- •9. Рух (основні форми та властивості).
- •10. Проблема матеріальної єдності світу.
- •11. Основні принципи та категорії діалектики.
- •12. Закон єдності та боротьби протилежностей.
- •13. Закон переходу кількісних змін у якісні.
- •14. Діалектичний закон заперечення заперечення.
- •15. Альтернативи діалектики.
- •16. Основні принципи гносеології.
- •17. Суб’єкт і об’єкт у процесі пізнання.
- •18. Критерії істини.
- •19. Істина як процес.
- •20. Чуттєве пізнання та його форми.
- •21. Раціональне пізнання та його форми.
- •22. Діалектика чуттєвого та раціонального у процесі пізнання.
- •23. Емпіричні методи пізнання.
- •24. Теоретичні методи пізнання.
- •25. Інтуїція у процесі пізнання.
- •26. Практика у процесі пізнання.
- •27. Сутність людини та сенс її життя.*
- •28. Людина, індивід, індивідуальність, особистість.
- •29. Проблема людської свободи та відповідальності.*
- •30. Особистість і суспільство.
- •31. Потреби й інтереси у структурі особистості.
- •32. Взаємодія природи та суспільства.
- •33. Проблема свідомості у філософії.
- •34. Індивідуальна та суспільна свідомість.
- •35. Суспільна свідомість та її структура.
- •36. Правова та моральна свідомість.
- •37. Політична свідомість.
- •38. Естетична свідомість.
- •39. Мораль і політика.
- •40. Роль матеріального виробництва у житті суспільства.
- •41. Роль народонаселення та природних умов у розвитку суспільства.
- •42. Поняття соціально-історичної практики.
- •43. Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •44. Проблема сенсу та спрямованості історичного процесу.
- •45. Проблема історичного прогресу.
- •46. Формаційна теорія суспільного розвитку к. Маркса.
- •47. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства.
- •48. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •49. Ціннісні орієнтації особистості.
- •50. Філософія культури.
- •51. Форми наукового пізнання (ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія).
- •52. Поняття “наука” (класифікація наук).
- •53. Етичні проблеми науки.
- •54. Сцієнтизм і антисцієнтизм.
- •55. Принцип плюралізму в історії філософії.
- •56. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо).
- •57. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •1. Предмет релігієзнавства.
- •2. Проблема походження релігії.
- •3. Структура релігії.
- •4. Функції релігії.
- •5. Проблема класифікації релігій.
- •6. Ранні релігійні вірування: анімізм, фетишизм, тотемізм, магія.
- •7. Язичництво стародавніх слов’ян.
- •8. Етнонаціональні релігії: загальна характеристика.
- •9. Буддизм як світова релігія.
- •10. Християнство: основи віровчення і культу.
- •11. Біблія (Святе Письмо) як головне джерело християнського віровчення.
- •12. Іслам: основи віровчення і культу.
- •13. Новітні релігійні течії: загальна характеристика.
- •14. Свобода совісті і толерантність.
- •15. Екуменічний рух у християнському світі.
- •1. Предмет логіки, логічна культура мислення.
- •2. Основні історичні етапи розвитку логіки.
- •3. Основні закони формальної логіки.
- •4. Логічна структура поняття (зміст і обсяг поняття). Закон оберненого відношення між змістом і обсягом поняття.
- •5. Логічна операція визначення понять. Правила визначення.
- •6. Логічна операція поділу понять. Правила поділу.
- •7. Логічні операції з обсягами понять (додавання, множення, віднімання, доповнення).
- •8. Просте судження та його види.
- •9. Види складних суджень.
- •10. Умовиводи та їх види.
- •11. Категоричний силогізм: поняття та структура.
- •12. Логічна характеристика доведення.
- •13. Логічна характеристика спростування.
- •14. Правила та можливі помилки в аргументації.
- •15. Дискусія: загальна характеристика.
11. Філософія Сократа.
Сократ (470 – 399 рр. до н.е.) спочатку був учнем, а згодом – непримиренним опонентом софістів. Мірою всіх речей для Сократа була не суб’єктивно-випадкова одиночна людина, а людина як розумна, мисляча істота, адже в мисленні знаходять своє вираження загальні закони. Сократ виступив з вимогою доводити такі істини, які мали б загальне і об’єктивне значення. Саме розум здатний дати вище, загальнообов’язкове знання, яке, однак, неможливо отримати в готовому вигляді. Людина повинна докласти значних зусиль, щоб здобути його. Звідси бере початок метод Сократа – маєвтика (повивальне мистецтво). Вихідним початком методу Сократа стала іронія. Завдяки іронічному ставленню до навколишнього Сократ пробуджував у людей сумніви в загальноприйнятих істинах. («Я знаю, що я нічого не знаю», - заявляв він) і тим самим запрошував їх до розмови, до розмови, до вироблення своєї власної позиції, яка б формувалася на логічних аргументах, була б достатньо обґрунтованою. Для Сократа важливо не тільки констатувати значення ідей, - він прагне пізнати їх субординацію. Звідси переконання, що найголовніша ідея – це ідея блага, нею обумовлюється корисність усього іншого, в тому числі і справедливості.
Таким чином, Сократ – не володар істини, не її жрець, він шукає правильний шлях до істинних тверджень і вважає своїм обов’язком виправляти пихаті помилки тих, хто претендує на абсолютну істину. Він виходить з настанови, що людина володіє повнотою знання і всебічне розуміння істини бере з глибини своєї свідомості; і лише звідси вона черпає це розуміння. Завдання філософа – допомогти людині народитися до нового життя, до придбання дійсних та істинних моральних норм.
12. Вчення про ідеї та теорія пізнання Платона.
Платон (427-347рр. до н.е.) древньо-грецький філософ, родоначальник платонізму. Навчався у Кратіла і Сократа). Він виступив у ролі творця першої послідовної системи ідеалізму, яка одержала назву – лінії Платона. Він перший визначив філософію як науку, що будується на абстрактних поняттях (ідеях). Ним були розглянуті слідуючі проблеми: вчення про буття; теорія пізнання; людина та суспільство…
Вчення про буття. Основа розуміння буття грунтується на ідеалістичному розв”язанні основного питання філософії. Первинним у бутті виступають ідеї, абстрактні поняття, які носять назву – універсалій. З точки зору Платона, ідеї вічні, незмінні, досконалі, і тому становлять буття у найбільш можливій повноті свого вияву. Що ж до матерії, то вона собою являє “нульове буття”, або небуття, ніщо. Ідеї та матерія активно співіснують і взаємодіють.
Теорія пізнання. Процес пізнання являє собою пригадування душі. Такою здатністю наділена тільки людська душа, яка до переселення в тіло існує в царстві ідеї.
Людина та суспільство. Існують як єдине ціле. Індивідуальна добродійсність і суспільна справедли-вість – це два основні полюси людського життя, котрі повинні бути узгоджені між собою.
Цінним для сьогодення є ідеї Платона про те, що держава не повинна бути узурпатором, а має працювати на благо суспільства, і керувати нею повинні чесні і кваліфіковані люди (філософи). (“Софіст”, “Політик”, “Мінос”).