52. Поняття “наука” (класифікація наук).

53. Етичні проблеми науки.

54. Сцієнтизм і антисцієнтизм.

Сцієнтизм— тенденція до витлумачення філософського і соціологічного знання в світлі принципів і методів, властивих природничим наукам. Маючи гносеологічним джерелом різке зростання ролі й суспільної цінності природознавства в XIX—XX століттях, сцієнтизм виявляється насамперед у тенденції витлумачення природничонаукового знання як найвищого вияву науковості; звідси — провідна ідея сцієнтизму про винятковість природничої науки, яка нібито єдина здатна пояснити весь суспільний прогрес. Погляди. Окремі елементи сцієнтизму є ще у філософії класичного періоду (впевненість філософів-просвітників XVI—XVIII століть у тому, що розвиток науки і техніки забезпечить процвітання суспільства), проте найяскравіше сцієнтизм виявився у спробах представників вульгарного матеріалізму і бігевіоризму звести зміст філософських категорій — матерії, свідомості, причинності тощо — до їх природничого аспекту. Антисцієнтизм. В межах метафізично орієнтованої філософії, що є однобічною абсолютизацією науково-логічних структурних елементів філософського знання, сцієнтизм зустрічає опозицію так званого антисцієнтизму («філософія життя», екзистенціалізм, персоналізм), який так само однобічно абсолютизує цілісно-світоглядну функцію філософії. Марксистсько-ленінська філософія є антиподом як сцієнтизму, так і антисцієнтизму, бо вважає що обидва вони є спотвореними формами відображення дійсності

55. Принцип плюралізму в історії філософії.

Методологія розробляє типологіюметодів.Відповіднодоцьогоструктурується саме методологічне знання.Ф-ськаметодологія являє собою множину методологічних програм, у яких вирізняються своєрідні етодологічні системи.Жодназ існуючихфілософських методологій не може набуватироліабсолютного пізнавального інструментарію.Кожна з них має сенс і стає продуктивною лише в межах предметної галузі, окресленоїїїосновоположнимипринципами.Намагання надати тій чи іншій методологіїуніверсального пізнавального засобу завдає шкоди і науці, й самійметодологічній теорії. Дослідники у своїх методологічнихорієнтаціяхдотримуються принципу методологічногоплюралізму.Донедавнау вітчизняній філософській, суспільно-політичній літературіподіл здійснювався на наукову таненаукову методологію. Сьогодніідейно-політичні підвалинивтрачають сенс. Нині дедалі частіше стає нормою методологічний плюралізм,утверджується методологічний обмін і співробітництво.Вітчизняні філософи, науковці широкозастосовують методологізахідних дослідників.

56. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо).

Загальнонаукова методологія базується на змістовних загальнонаукових концепціях (теорія еволюції Ч. Дарвіна, теорія управління у кібернетиці, концепція ноосфери П´єра Тейяра де Шардена і В.І. Вернадського тощо), на універсальних концептуальних конструкціях (загальна теорія систем Л. Бернталанфі), на логіко-методологічних концепціях (структуралізм у мовознавстві та етнографії, структурно-функціональний аналіз у соціології, системний аналіз, логічний аналіз тощо), на принципах логічної організації, формалізації та врівноваження наукового змісту (за допомогою таких логічних операцій, як аналіз-синтез, узагальнення-конкретизація, індукція-дедукція, деструкція-систематизація чи класифікація). Загальнонауковий рівень методології має міждисциплінарний характер, завдяки чому узагальнюються спільні риси наукової діяльності в різних її формах. До загальнонаукової методології відносяться спроби розробки універсальних принципів, засобів і форм наукового пізнання, що співвідносяться, хоча б потенційно, не з якоюсь конкретною наукою, але застосовні до широкого кола наук. Однак цей рівень методології залишається все-таки, на відміну від методології філософської, у рамках власне наукового пізнання, не розширюючи до загальсвітоглядного рівня. Сюди відносяться, наприклад, концепції системного наукового аналізу, структурно-уровневый підхід, кібернетичні принципи опису складних систем і ін. На цьому рівні розробляються і загальні проблеми побудови наукового дослідження, способи здійснення теоретичної й емпіричної діяльності, зокрема - загальні проблеми побудови експерименту, спостереження і моделювання. Системний аналіз - науковий метод пізнання, що представляє собою послідовність дій з установлення структурних зв'язків між змінними або елементами досліджуваної системи. Спирається на комплекс загальнонаукових, експериментальних, природничих, статистичних, математичних метод ів. Синергетика— міждисциплінарна наука, що займається вивченням процесів самоорганізації і виникнення, підтримки стійкості і розпаду структур (систем) різної природи на основі методів математичної фізики («формальних технологій»). Синергетичний підхід також застосовується при вивченні такої складної і неструктурованої системи, як мережевий інформаційний простір. Синергетика – це теорія самоорганізації в системах різноманітної природи. Вона має справу з явищами та процесами, в результаті яких в системі – в цілому – можуть з’явитися властивості, якими не володіє жодна з частин. Оскільки йдеться про виявлення та використання загальних закономірностей в різних галузях, тому такий підхід передбачає міждисциплінарність. Останнє означає співробітництво в розробці синергетики представників різних наукових дисциплін. Тому термін синергетика використовується як в природничих науках, так і в гуманітарній сфері