- •1. Формування та розвиток філософської думки Стародавньої Індії.
- •2. Ортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії.
- •3. Неортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії.
- •4. Філософія конфуціанства у Стародавньому Китаї.
- •5. Філософія даосизму у Стародавньому Китаї.
- •6. Основні риси й етапи розвитку античної філософії.
- •7. Мілетська школа філософії та її основні представники.
- •8. Філософія Геракліта Ефеського.
- •9. Елейська школа в античній філософії.
- •10. Філософія Демокріта.
- •11. Філософія Сократа.
- •12. Вчення про ідеї та теорія пізнання Платона.
- •13. Вчення Платона про ідеальну державу.
- •14. Філософія Аристотеля.
- •15. Епікуреїзм в античній філософії.
- •16. Стоїцизм в античній філософії.
- •17. Скептицизм в античній філософії.
- •18. Неоплатонізм в античній філософії.
- •20. Основні риси й етапи розвитку філософії Середніх віків.
- •21. Апологетика: примат віри у пізнанні істини.
- •22. Патристика: віра для розуміння.
- •23. Схоластика та проблема універсалій (номіналізм і реалізм).
- •24. Томізм і проблема гармонії віри з розумом.
- •25. Основні риси філософії Відродження.
- •26. Діалектика доби Відродження (Нікола Кузанський).
- •27. Натурфілософія доби Відродження (м. Копернік, д. Бруно).
- •28. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження.
- •29. Філософія Реформації (м. Лютер, ж. Кальвін).
- •30. Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- •31. Емпірична філософія ф. Бекона.
- •32. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р. Декарта.
- •33. Натуралістичній пантеїзм б. Спінози.
- •34. Філософія Просвітництва.
- •35. Теорія пізнання і. Канта.
- •36. Етичні погляди і. Канта (“категоричний імператив”).
- •37. Метод і система філософії г. Гегеля.
- •38. Філософія історії г. Гегеля.
- •39. Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
- •40. Філософія марксизму (діалектичний та історичний матеріалізм).
- •41. Позитивізм.
- •42. Прагматизм.
- •43. “Філософія життя” (а. Шопенгауер, ф. Ніцше).
- •44. Екзистенційна філософія.
- •45. Фрейдизм.
- •46. Неофрейдизм.
- •47. Філософська герменевтика.
- •48. Неотомізм.
- •49. Філософська антропологія.
- •50. Філософія постмодернізму.
- •51. Філософська думка Київської Русі.
- •52. Філософія у Києво-Могилянській академії.
- •53. Українська філософська думка доби Відродження (хіv-хvi ст.).
- •54. Філософія г.С. Сковороди.
- •55. Університетська філософія в Україні хviii-хiх ст. (м. Костомаров, п. Куліш).
- •56. “Філософія серця” п. Юркевича.
- •57. Філософські ідеї у творчості Лесі Українки.
- •58. Філософські ідеї у творчості і.Я. Франка.
- •59. Філософські погляди в.І. Вернадського.
- •60. Українська філософія хх ст.
- •1. Система філософії та її структурні складові.
- •2. Світогляд. Історичні типи світогляду.
- •3. Картина світу. Філософська картина світу.
- •4. Проблема визначення предмету філософії.*
- •5. Основні функції філософії.
- •6. Буття та його основні форми.
- •7. Матерія та її основні форми руху.
- •8. Простір і час (основні характеристики).
- •9. Рух (основні форми та властивості).
- •10. Проблема матеріальної єдності світу.
- •11. Основні принципи та категорії діалектики.
- •12. Закон єдності та боротьби протилежностей.
- •13. Закон переходу кількісних змін у якісні.
- •14. Діалектичний закон заперечення заперечення.
- •15. Альтернативи діалектики.
- •16. Основні принципи гносеології.
- •17. Суб’єкт і об’єкт у процесі пізнання.
- •18. Критерії істини.
- •19. Істина як процес.
- •20. Чуттєве пізнання та його форми.
- •21. Раціональне пізнання та його форми.
- •22. Діалектика чуттєвого та раціонального у процесі пізнання.
- •23. Емпіричні методи пізнання.
- •24. Теоретичні методи пізнання.
- •25. Інтуїція у процесі пізнання.
- •26. Практика у процесі пізнання.
- •27. Сутність людини та сенс її життя.*
- •28. Людина, індивід, індивідуальність, особистість.
- •29. Проблема людської свободи та відповідальності.*
- •30. Особистість і суспільство.
- •31. Потреби й інтереси у структурі особистості.
- •32. Взаємодія природи та суспільства.
- •33. Проблема свідомості у філософії.
- •34. Індивідуальна та суспільна свідомість.
- •35. Суспільна свідомість та її структура.
- •36. Правова та моральна свідомість.
- •37. Політична свідомість.
- •38. Естетична свідомість.
- •39. Мораль і політика.
- •40. Роль матеріального виробництва у житті суспільства.
- •41. Роль народонаселення та природних умов у розвитку суспільства.
- •42. Поняття соціально-історичної практики.
- •43. Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •44. Проблема сенсу та спрямованості історичного процесу.
- •45. Проблема історичного прогресу.
- •46. Формаційна теорія суспільного розвитку к. Маркса.
- •47. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства.
- •48. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •49. Ціннісні орієнтації особистості.
- •50. Філософія культури.
- •51. Форми наукового пізнання (ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія).
- •52. Поняття “наука” (класифікація наук).
- •53. Етичні проблеми науки.
- •54. Сцієнтизм і антисцієнтизм.
- •55. Принцип плюралізму в історії філософії.
- •56. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо).
- •57. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •1. Предмет релігієзнавства.
- •2. Проблема походження релігії.
- •3. Структура релігії.
- •4. Функції релігії.
- •5. Проблема класифікації релігій.
- •6. Ранні релігійні вірування: анімізм, фетишизм, тотемізм, магія.
- •7. Язичництво стародавніх слов’ян.
- •8. Етнонаціональні релігії: загальна характеристика.
- •9. Буддизм як світова релігія.
- •10. Християнство: основи віровчення і культу.
- •11. Біблія (Святе Письмо) як головне джерело християнського віровчення.
- •12. Іслам: основи віровчення і культу.
- •13. Новітні релігійні течії: загальна характеристика.
- •14. Свобода совісті і толерантність.
- •15. Екуменічний рух у християнському світі.
- •1. Предмет логіки, логічна культура мислення.
- •2. Основні історичні етапи розвитку логіки.
- •3. Основні закони формальної логіки.
- •4. Логічна структура поняття (зміст і обсяг поняття). Закон оберненого відношення між змістом і обсягом поняття.
- •5. Логічна операція визначення понять. Правила визначення.
- •6. Логічна операція поділу понять. Правила поділу.
- •7. Логічні операції з обсягами понять (додавання, множення, віднімання, доповнення).
- •8. Просте судження та його види.
- •9. Види складних суджень.
- •10. Умовиводи та їх види.
- •11. Категоричний силогізм: поняття та структура.
- •12. Логічна характеристика доведення.
- •13. Логічна характеристика спростування.
- •14. Правила та можливі помилки в аргументації.
- •15. Дискусія: загальна характеристика.
46. Неофрейдизм.
Неофрейдизм-ф-ська течія,яку репрезентували учніЗ.Фрейдайпослідовники,щокритичнопереосмислили психоаналіз і доповнили його новими соціокультурними інтерпретаціями.Виник в 30-х роках 20 ст. Представлений багатьма течіями-Індивідуальна психологіяАдлера(психічна хвороба є результатом неусвідомленого потягу до переваги, яке збільшується почуттям неповновартості),Сексуально-економічна теорія Райха(намагався на основіпсихоаналізу інтерпретувативзаємовідносини між ек. базисом та ідеологією). Фромм - осн. представникнеофрейдизму.Згідно з концепцією Фромма,не соц. структура суспільства формує потреби людини, а навпаки.
47. Філософська герменевтика.
Герменевтикою (фундпатор – В.Дільте) називають мистецтво і теорію тлумачення текстів. Тому головна операція у герм. – розуміння. Процесс розуміння являє собою комплексну методологічну проблему, яка досліджується герм. з різних боків: сематичного, логічного, психологічного, гносеологічного, соціологічного, математичної теорії прийняття рішень тощо.
На цьому герменевтична інтерпретація не зупиняється, враховується ще намір автора, що передбачає звернення до інтуїтивно-емпіричних і суб"єктивно-психологічних факторів. Герменевтика вперше виявила співвідношення частини і цілого в процесі розуміння. Напрям, мету і методи герменевтичного аналізу слід оцінювати позитивно, бо суб”єктивно-психологічних факторів дуже часто недостатньо для адекватного розуміння змісту того чи іншого тексту, адже один суб”єкт інтерпретації хибує своєю обмеженістю, тому залучення різних методів для аналізу текстів уможливлює більш повне розуміння їх змісту.
Мова оголошується “творчою і виробничою силою”, оскільки текст є “об”єктивною самостійністю” по відношенню до будь-якого суб”єкта, включаючи автора та інтерпритатора. Він (текст) піднімається до рангу герменевтичної автономії
48. Неотомізм.
Неотомізм одна з найавторитетніших течій у філософії, офіційна філософська доктрина Ватикану. Провідні представники цього напрямку: Е.Жільсон, Ж.Марітен - у Франції; Е.Корет– в Австрії; Ю.М.Бохенський – у Швейцарії; Ф.Ван-Станберген – у Бельгії; К.Войтила– у Польщі. Неотомізм відроджує і модернізує теїстичне вчення Ф. Аквінського, центральним принципом якого є принцип гармонії віри та розуму; поєднуючи його з філософськими системами Канта, Шеллінга, Гегеля, Руссерля, Хайдеггера, Ясперса.
Фома Аквінський (1125/26 –- 1274 рр.) – один з найвидатніших представників середньовічної філософії. Як і його вчитель, Фома Аквінський намагався обґрунтувати основні принципи християнської теології, спираючись на вчення Арістотеля. При цьому вчення Арістотеля було пристосоване таким чином, щоб воно не вступало у протиріччя з догматами церкви.
Послідовники цього вчення розглядають його через призму сучасності, намагаються довести, що доктрині, яку вони захищають, притаманні універсальні можливості піднестися над полярністю матеріалізму та ідеалізму.
Розум людини, на думку неотомістів, неспроможний пізнати сутність явищ, але вони не заперечують його існування. Віра і розум пребувають у гармонійних відносинах, вони не суперечать одне одному, вони доповнюють одне одного. Вони не антиподи, це два джерела одного потоку, два шляхи, що ведуть до однієї цілі (Бога). Розум людини обмежений, йому не все підвладне, є істини, яких не осягнеш розумом. Знання, здобуті і за допомогою розуму, повинні бути постійно під контролем віри. Віра розширює можливості розуму. Виступає при цьому єдиним критерієм істинності. Раціональне знання – це форма віри, і в цьому плані філософія мусить бути прислужницею релігії.
Неотомісти розрізняють два джерела пізнання – природний розум (науку) і божественне одкровення (віру як непохитну впевненість у тому, що Бог відкрив людині через слово і то, що мовлене Богом є істинним).
Філософське вчення неотомізму втілене системою різноманітних філософських дисциплін: метафізики, гносеології, натурфілософії та ін. Ядром є метафізика (загальна та прикладна), яка детально розглядає співвідношення Бога і створеного ним буття. Загальна метафізика поділяється на онтологію (вчення про буття взагалі) та природну теологію (філософське вчення про Бога); прикладна метафізика – це філософське вчення про світ та людину.
Центральну для неотомізму антропологічну проблематику розробляли Е.Корет та К.Ранер. Людину неотомізм розуміє як складну духовно-матеріальну субстанцію (єдність душі і тіла). Особа в неотомізмі універсальною метою і смислом свого існування має споглядання божественного блага. Прагнучи до блага, вона набуває інтелектуальних, моральних та теологічних чеснот, на становлення яких і має бути орієнтоване суспільне життя.
Історичний процес, за неотомізмом, підкоряється божественному провидінню. Проте його представники визнають також і фундаментальну цінність "мирської" історії, наявність у ній внутрішньої мети, пов'язаної з удосконаленням людства, культури. Корет, пояснюючи сутність культурно-історичної творчості, стверджує, що у "відкритості" і "трансцендуванні", самопіднесенні людини до Бога народжується історія.
Неотомізм, як і релігійна філософія в цілому, дедалі ширше залучає до своєї доктрини проблеми суспільства, людини, науки. Це одна із специфічних рис оновлення релігійної думки.
Неотомістський реалізм відстоює незалежне від людської свідомості існування природи і суспільства, водночас проголошуючи останні продуктом творчої діяльності Бога та об'єктом його управління. Неотомістична концепція буття дуалістична: абсолютне, надприродне буття і буття, створене Богом. Абсолютне буття – Бог. Він створив усе із нічого.