7. Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.

Філософія одна з найдавніших наук, котра бере свій початок ще з VI століття до нашої ери, тобто існує вже понад 2500 років. Вона складна за своїм змістом, предметом та функціями. Філософія є одночасно: формою суспільної свідомості, світоглядом і наукою. Філософію ще з давніх давен визначали як любов до мудрості (слово “філософія” грецького походження – від phileo – люблю і sophia – мудрість). Отже, мудрість ототожнюється у філософії з пізнанням першопричин і першоначал, “сутнісного і вічного”. Філософія як мудрість, що спрямована на пізнання найбільш загального, “сутнісного і вічного”, дає змогу розкривати закономірні зв’язки. Отже, філософія як мудрість з’ясовує найбільш загальні, фундаментальні проблеми існування світу; першоначала і першопричини буття; вона спрямована на пізнання загальних, усталених, необхідних зв’язків між сутностями – закономірних зв’язків. Таким чином, мудрість, як філософський феномен, - це форма духовно-практичного осмислення дійсності, з’ясування причин, тенденцій розвитку всього сутнісного, передбачування наслідків цього розвитку на основі поєднання інтелекту та практичного досвіду.

Взаємозв’язок філософії і науки – традиційно неоднозначна і складна проблема. Філософія не може будуватися за природничонауковими зразками. Вона має своє “поле” дослідження, свою міру точності і свою міру доведення. Для філософії основним предметом розгляду є, як відомо, найбільш загальні проблеми буття природи, людини, суспільство, їх відношення. Філософія – це наука про загальне.

8. Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності.

Наука – форма людських знань, складова частина духовної культури суспільства; система понять про явища і закони дійсності.

Наука відображає світ та фіксує пізнане у поняттях, судженнях, висновках, теоріях і т.п. Але в неї на ряду з поняттями, судженнями, теоріями, перевіреними на практиці та отримавши значення об’єктивних істин, складаючи ми основний зміст науки, входять і фактичний матеріал, наукові данні, а також наукові гіпотези. Наука є струнка, логічно несуперечлива, історично розвиваюча система людських знань про світ, про об’єктивні процеси, проникаючих в природі та суспільстві, та їх відображенні в духовному житті людей, система складаюча на основі суспільно-історичної практики людства. Наука оперує системою понять та категорій, являючих теоретичним відображенням та виразом суттєвих зв’язків та законів дійсності. Від констанції та точного описання факторів наука повинна йти до пояснення фактів, визначенню їх місця в системі інших фактів, розкриттю законів, лежачих в основі цих фактів.

Специфіка науки складається в тому, що вона обслуговує знаннями, маючих значення об’єктивної істини, все суспільство від підприємства до найбільш абстрактних форм духовної діяльності. Більш того, будучи дуже багатогранною, наука різними сторонами включається в різні сфери суспільного життя.

Наукове пізнання світу суттєво відрізняється від інших форм відображення дійсності. Загальним методом відповідним сучасним наукам, є діалектика, особливими методами якої є спостереження, індукція і дедукція, аналогія, формалізація, математизація науки тощо. Існують також часткові методи, пов’язані з окремими галузями науки – фізикою, хімією, біологією та іншими. На вибір предмета досліджень, спрямованість і темпи розвитку науки, вирішальний вплив справляють соціально-економічні умови, передусім потреби матеріального виробництва.

Об’єктом відображення в науці являється природа та суспільне життя. В зв’язку з цим всі конкретні науки поділяються: Суспільні науки вивчають різноманітні сторони суспільного життя, закони функціонування та розвитку суспільного організму.

Природні науки займаються вивченням закономірних властивостей та зв’язків (законів) живої та неживої природи.

Технічні науки займаються вивченням продуктивних сил в даній сфері господарства, але і промислові відносини.

Критеріями науковості, які відрізняють науку від інших форм пізнання є: об’єктивність, системність, практична націленість, орієнтація на передбачення, сувора доказовість, обґрунтованість і достовірність результатів. Наука як єдина система знань поділяється на певні галузі (окремі науки).

Основу розвитку науки, як і всіх інших суспільних явищ, складає матеріальне підприємство, закономірна зміна способу підприємства. Математика і механіка, біологія і фізика, та всі технічні науки зросли, розвивалися та досягнули розквіту завдяки розвитку продуктивних сил, зросту підприємницьких потреб, рівно як і суспільні науки – на основі змінюючи умов суспільного життя та нерозривно виникаючих задач перетворення відносин між людськими.

Будь-яка наукова пізнавальна діяльність передбачає взаємодію суб’єкту (учений, науковий колектив) і об’єкту науки (предметна область, що вивчається), в процесі якої використовується певна система методів, прийомів дослідження і мови даної науки (знаки, символи, формули тощо).

Хоча наукова діяльність специфічна, у ній застосовуються прийоми міркувань, використовувані людьми в інших сферах діяльності, у повсякденному житті. Для будь-якого виду людської діяльності характерні прийоми міркувань, що застосовуються й у науці, а саме: індукція і дедукція, аналіз і синтез, абстрагування й узагальнення, ідеалізація, аналогія, опис, пояснення, пророкування, гіпотеза, підтвердження, спростування й ін.