- •1. Світогляд, його структура та функції(пізнавальна, соціальна, практична)
- •2. Міфологія та релігія як історичні типи світогляду.
- •3. Предмет філософії(світ, людина, культура, Бог). Історична зміна предмету філософії.
- •4. Специфіка філософського знання(на відміну від міфу, теології, науки, мистецтва, ідеології). Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- •5. Структура філософського знання(онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та її головні проблеми.
- •6. Методи (діалектичний, трансцендентальний, феноменологічний, герменевтичний) філософії
- •7. Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- •8. Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності.
- •9. Особливості «наук про природу» та «наук про дух».
- •10. Пізнання як предмет філософського аналізу
- •11. Структура пізнання(предмет,суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб’єкт-об’єктних відношень в процесі пізнання.
- •13. Загальнонаукові методи пізнання (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, формалізація).
- •14. Творчість, натхнення та інтуїція: філософські аспекти проблеми.
- •15.Проблема істини: її властивості(абсолютність, конкретність, логічність) та функції.
- •16.Концепції істини в філософії(кореспондентська, когерентна, конвенційна, прагматистська). Обєктивна істина та історична правда.
- •17. Істина в філософії, науці та релігії
- •18. Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- •19. Проблема буття та сущого у філософії. Концепція буття (матеріостична, ідеологічна, неокласична)
- •20. Поняття субстанції, атрибутів та акциденції.
- •21. Філософське поняття світу.Субстаційні та несубстаційні моделі світу.
- •22. Категорії буття (зв’язок, розвиток, закон, сутність-явище, причина-наслідок, кількість-якість, частина-ціле, форма-зміст, явище-сутність, тотожність-відмінність, випадковість-необхідність).
- •23. Матерія як філософська категорія.
- •24. Єдність матерії, руху, простору і часу як форм матерії.
- •25. Культурно-історичний та соціально-історичний час та простір.
- •26. Свідомість як філософська категорія, культурний і суспільний феномен.
- •27. Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення свідомості.
- •28. Властивості свідомості (ідеальність, інтенціональність, творчість, вербальність, символізм)
- •29. Природа психіки. Свідомість і форми психічної діяльності: мислення, емоції, воля, пам'ять. Психічне та ідеальне.
- •30. Структура свідомості: компонентний та рівневий вияви.
- •31. Взаємозв’язок свідомості і мови.
- •32. Самосвідомість та самопізнання людини
- •33. Форми суспільної свідомості (політична, правова, естетична, моральна, релігійна)
- •35. Філософські виміри і наукові підходи до проблеми походження людини (натуралістичний та супранатуралістичний підходи).
- •36. Проблема сутності людини у філософії,людське існування та екзистенція.
- •38. Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість».
- •39.Поняття практики і досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •40. Взаємовідношення свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- •41. Філософське поняття, зміст, функції та форми культури.
- •42. Культура і цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблема кризи культури .
- •43. Класифікація та функції цінностей.
- •44. Поняття цінностей та їх види. Проблема справжніх і несправжніх цінностей.
- •45.Поняття суспільства. Структура суспільства.
- •46.Поняття суб’єкта суспільного розвитку:рід, плем’я,народність,народ,нація,етнос.
- •47.Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільства
- •48.Закони та рушійні сили історії,проблема сенсу історії. Історичний процес.
- •49.Проблема періодизації людської історії:формаційний,цивілізаційний підходи.
- •50.Сучасні глобальні проблеми людства (екологічна,економічна,демографічна).Перспективи людства.
- •51.Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •52. Досократичний період античної філософії
- •53. Моральна та логічна проблематика філософії Сократа
- •54. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія
- •55. Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія
- •56. Елліністична філософія (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм, неоплатонізм)
- •57. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії
- •58. Середньовічна патристика: бл. Аврелій Августин, східні отці церкви (віра і розум, філософія і теологія)
- •59. Середньовічна схоластика (віра і розум, філософія, проблема універсалій)
- •60. Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського
- •61. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження
- •62. Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу
- •63. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї
- •64. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип (ф.Бекон, т.Гоббс, д.Локк)
- •65. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р.Декарт, б.Спіноза, т.Лейбніц)
- •66. Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини (д.Юм та д.Берклі)
- •67. Концепції «природного пава», «суспільного договору», «громадського суспільства», «правової держави» в філософії французького Просвітництва (ж.Ж.Руссо, ш.Монтескє)
- •68. Характерні особливості Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінг, Гегель)
- •69. Гносеологічні та етичні погляди і. Канта
- •70. Напрямки, тенденції (сцієнтистські та ірраціоналістичні) та представники сучасної некласичної філософії хіх-хХст.
- •71. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму, неопозитивізму та постпозитивізмі
- •72. Марксизм і його історичні інтерпретації в ленінізмі та лівому марксизмі
- •73. Класичний психоаналіз з.Фрейда і неофрейдизм к.Юнга та е.Фромма про будову психіки та природу людини
- •74. Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини
- •75. Сучасна феноменологія та герменевтика
- •76. Філософія постмодернізму.
- •77. Особливості української філософії XIV-xviiIст. Києво-Могилянська академія
- •78. «Філософія серця», самопізнання, вчення про три світи у Григорія Сковороди.
- •79. Філософія національної ідеї
66. Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини (д.Юм та д.Берклі)
Суб'єктивний ідеалізм — напрям у філософії, згідно з яким свідомість людини є творцем об'єктивного світу. Існує сенсуалістичний суб'єктивний ідеалізм (Берклі, Юм, Мах), який розглядає відчуття як суто суб'єктивне переживання, заперечуючи його об'єктивні джерела, і трансцендентальний суб'єктивний ідеалізм (Кант, Фіхте, неоканціанці, феноменологи, екзистенціалісти), згідно з яким категоріальна (чи інша) структура свідомості є схемою конструювання світу.
Берклі Джордж
Берклі стверджував, що не тільки вторинні, а й первинні якості є не що інше, як відчуття (ідеї, за його термінологією). А відчуття існують у свідомості (реально, отже, існують тільки я, душа (мисляча субстанція) і відчуття в мені.) Бути, існувати означає, за Берклі, бути сприйнятим. Він зайняв крайню позицію — заперечив реальні речі як джерело відчуттів, але без цієї позиції він не відкрив би ролі відчуттів у «творенні» речей. Якщо їх ніхто не сприймав за допомогою органів чуття, то вони й не існують. Просторовий і часовий порядок в ідеях (сприйманнях) не можна вивести із свідомості. І Берклі, будучи у злагоді зі своїм релігійним саном, проголошує, що все суще упорядковане і постійно існує як джерело людських сприймань завдяки Богу, який своїм сприйманням задає існування світу. Світ існує, оскільки його сприймає (утримує у своїй свідомості) Бог. Але в цьому світі немає місця субстанції.
У теорії пізнання Берклі постає як інструменталіст. На його думку, оскільки відчуття не є відображенням чогось, що існує за ними, то цим самим фактично знімається проблема істинності. Пізнання зводиться до комбінування ідей, метою якого є зручність, виживання людини. Його філософія — яскравий взірець суб'єктивного ідеалізму, який за вихідне приймає Я, свідомість окремого індивіда, а все суще зводить до фактів свідомості.
ЮМ Девід У центрі філософських роздумів Юма перебувала проблема людини. Вважаючи, що «всі науки більшою чи меншою мірою мають відношення до людської природи», Юм вважав особливо значущою розробку філософської концепції людини.
У якості ж першооснови покликана виступити теорія пізнання. Людина, згідно Юму, - істота розумна, громадсько-діюча, а також в силу різноманітних потреб схильна до «різних справ і занять. Юм не вважав за необхідне погоджувати побудову теорії пізнання з дослідженням проблеми способів виникнення відчуттів людей, вважаючи це питання долею «анатомів і природничників».
Вихідним пунктом власної моделі теорії пізнання Юм обрав поняття «враження».
«Враження» у Юма - готові, наявні в душі, «всі наші більш живі сприйняття, коли ми чуємо, бачимо, сприймаємо дотиком, любимо, ненавидимо, бажаємо, хочемо». «Для« вражень », - стверджував Юм, -« не існує окремого імені ні в англійській, ані в будь-якому іншому ... мовою ».
Д. Юм послідовніший у суб'єктивізмі, ніж Берклі. Він заперечує не тільки матеріальну, а й духовну субстанції. У зміні вражень, на його думку, немає нічого незмінно тотожного, що можна було б назвати духовною субстанцією, або «Я». Берклі, ввівши Бога як гаранта існування світу, фактично відновив наївний реалізм — звичне переконання в існуванні світу. Юм намагався в межах суб'єктивних відчуттів зробити те, чим, на думку Берклі, відав Бог: упорядкувати в просторово-часових координатах і в причинному зв'язку суб'єктивний світ. Іншими словами, при запереченні об'єктивного джерела відчуттів (ідей, за Берклі, чи вражень, за Юмом) важко пояснити, чому одні враження завжди існують поряд з іншими. Наприклад, людина щоразу бачить одне й те саме, дерево поряд з одним і тим самим будинком -просторовий зв'язок вражень; одні враження (наприклад, темрява) слідують за іншими (захід Сонця) — часовий зв'язок; одне відчуття (вогонь) завжди викликає інше (опік пальця, коли його наблизити до вогню) — причинний зв'язок. Принципи, на основі яких Юм намагається упорядкувати зв'язок між враженнями, він називає асоціативними. Але на запитання, звідки вони походять, чіткої відповіді не дає.