- •1. Світогляд, його структура та функції(пізнавальна, соціальна, практична)
- •2. Міфологія та релігія як історичні типи світогляду.
- •3. Предмет філософії(світ, людина, культура, Бог). Історична зміна предмету філософії.
- •4. Специфіка філософського знання(на відміну від міфу, теології, науки, мистецтва, ідеології). Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- •5. Структура філософського знання(онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та її головні проблеми.
- •6. Методи (діалектичний, трансцендентальний, феноменологічний, герменевтичний) філософії
- •7. Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- •8. Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності.
- •9. Особливості «наук про природу» та «наук про дух».
- •10. Пізнання як предмет філософського аналізу
- •11. Структура пізнання(предмет,суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб’єкт-об’єктних відношень в процесі пізнання.
- •13. Загальнонаукові методи пізнання (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, формалізація).
- •14. Творчість, натхнення та інтуїція: філософські аспекти проблеми.
- •15.Проблема істини: її властивості(абсолютність, конкретність, логічність) та функції.
- •16.Концепції істини в філософії(кореспондентська, когерентна, конвенційна, прагматистська). Обєктивна істина та історична правда.
- •17. Істина в філософії, науці та релігії
- •18. Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- •19. Проблема буття та сущого у філософії. Концепція буття (матеріостична, ідеологічна, неокласична)
- •20. Поняття субстанції, атрибутів та акциденції.
- •21. Філософське поняття світу.Субстаційні та несубстаційні моделі світу.
- •22. Категорії буття (зв’язок, розвиток, закон, сутність-явище, причина-наслідок, кількість-якість, частина-ціле, форма-зміст, явище-сутність, тотожність-відмінність, випадковість-необхідність).
- •23. Матерія як філософська категорія.
- •24. Єдність матерії, руху, простору і часу як форм матерії.
- •25. Культурно-історичний та соціально-історичний час та простір.
- •26. Свідомість як філософська категорія, культурний і суспільний феномен.
- •27. Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення свідомості.
- •28. Властивості свідомості (ідеальність, інтенціональність, творчість, вербальність, символізм)
- •29. Природа психіки. Свідомість і форми психічної діяльності: мислення, емоції, воля, пам'ять. Психічне та ідеальне.
- •30. Структура свідомості: компонентний та рівневий вияви.
- •31. Взаємозв’язок свідомості і мови.
- •32. Самосвідомість та самопізнання людини
- •33. Форми суспільної свідомості (політична, правова, естетична, моральна, релігійна)
- •35. Філософські виміри і наукові підходи до проблеми походження людини (натуралістичний та супранатуралістичний підходи).
- •36. Проблема сутності людини у філософії,людське існування та екзистенція.
- •38. Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість».
- •39.Поняття практики і досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •40. Взаємовідношення свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- •41. Філософське поняття, зміст, функції та форми культури.
- •42. Культура і цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблема кризи культури .
- •43. Класифікація та функції цінностей.
- •44. Поняття цінностей та їх види. Проблема справжніх і несправжніх цінностей.
- •45.Поняття суспільства. Структура суспільства.
- •46.Поняття суб’єкта суспільного розвитку:рід, плем’я,народність,народ,нація,етнос.
- •47.Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільства
- •48.Закони та рушійні сили історії,проблема сенсу історії. Історичний процес.
- •49.Проблема періодизації людської історії:формаційний,цивілізаційний підходи.
- •50.Сучасні глобальні проблеми людства (екологічна,економічна,демографічна).Перспективи людства.
- •51.Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •52. Досократичний період античної філософії
- •53. Моральна та логічна проблематика філософії Сократа
- •54. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія
- •55. Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія
- •56. Елліністична філософія (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм, неоплатонізм)
- •57. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії
- •58. Середньовічна патристика: бл. Аврелій Августин, східні отці церкви (віра і розум, філософія і теологія)
- •59. Середньовічна схоластика (віра і розум, філософія, проблема універсалій)
- •60. Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського
- •61. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження
- •62. Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу
- •63. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї
- •64. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип (ф.Бекон, т.Гоббс, д.Локк)
- •65. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р.Декарт, б.Спіноза, т.Лейбніц)
- •66. Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини (д.Юм та д.Берклі)
- •67. Концепції «природного пава», «суспільного договору», «громадського суспільства», «правової держави» в філософії французького Просвітництва (ж.Ж.Руссо, ш.Монтескє)
- •68. Характерні особливості Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінг, Гегель)
- •69. Гносеологічні та етичні погляди і. Канта
- •70. Напрямки, тенденції (сцієнтистські та ірраціоналістичні) та представники сучасної некласичної філософії хіх-хХст.
- •71. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму, неопозитивізму та постпозитивізмі
- •72. Марксизм і його історичні інтерпретації в ленінізмі та лівому марксизмі
- •73. Класичний психоаналіз з.Фрейда і неофрейдизм к.Юнга та е.Фромма про будову психіки та природу людини
- •74. Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини
- •75. Сучасна феноменологія та герменевтика
- •76. Філософія постмодернізму.
- •77. Особливості української філософії XIV-xviiIст. Києво-Могилянська академія
- •78. «Філософія серця», самопізнання, вчення про три світи у Григорія Сковороди.
- •79. Філософія національної ідеї
61. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження
Період XV—XVI ст. прийнято називати епохою Відродження. Якщо з економічної точки зору епоха Відродження була світанком капіталізму, то із соціологічної — вона стала епохою пробудження особи, яка іще не усвідомила меж своїх можливостей. Йдеться не про формування особи, яке за відсутності християнства затяглось би на довгі століття, а саме про пробудження внутрішньо сформованої особи. Відродження — це епоха розквіту художньої культури, зародження гуманізму як світської культури, епоха реформації та контрреформації, заміни геоцентричної системи геліоцентричною, епоха великих географічних відкриттів. Усі ці фактори визначали духовний зміст її. Розквіт художньої культури (Данте Аліг'єрі (1265— 1321), Леонардо да Вінчі (1452—1519), Буонарроті Мікеланджело (1475—1564)) набув небувалого розмаху, перетворивши мистецтво на центр духовного життя. Якщо в середньовіччі стрижнем духовного життя була релігія, то в епоху Відродження релігія, церква перебували під відчутним впливом мистецтва, і навіть глави церкви схилялися перед художниками. Непросто знайти пояснення цьому феномену. Ймовірно, він зумовлений тим, що саме в мистецтві відкрились перші можливості для реалізації духовної енергії пробудженої особи. А можливо, й тим, що в мистецтві Відродження вперше гармонійно поєдналось тіло, з якого було знято печать гріховності, і душа, принцип духовності. В епоху Відродження зароджується «світська» гуманітарна, тобто людська (про людей і для людей), наука на відміну від «божественного знання», яке панувало в офіційних університетах. Термін «гуманізм» спершу означав світське знання, і великі гуманісти епохи Відродження (Франческо Петрарка (1304—1374), Еразм Роттердамський (1466/69—1536)) були гуманістами саме в цьому значенні слова. Новаторський дух цієї епохи виявився і в сфері релігії. Саме в цей час виникла і поширилася реформація — релігійне оновлення, спрямоване проти офіційної церкви. Воно вимагало спрощення релігійних обрядів, заперечувало роль церковних ієрархів як посередників між людиною і Богом, відкидало монашество як релігійний інститут. Справді революційним щодо усвідомлення місця людини в світі, в системі «людина — природа — Бог» було геліоцентричне вчення Миколи Коперника (1473—1543). До нього головним вважалося відношення людини і Бога. Земля — центр Всесвіту, людина — вінець творіння. Отже, весь світ Бог створив для людини. Геоцентрична система ґрунтується на телеології.
Телеологія (грец. telos — ціль і logos — слово, вчення) — вчення про мету, доцільність, згідно з яким все для чогось призначене, має свою ціль. Все, що відбувається в світі, набуває смислового значення крізь призму відносин людини і Бога. Ідея збіжності центру, одиниці (Бога) і безкінечності (світу) стала основою пантеїзму.
Пантеїзм (грец. pan — усе і theis — бог) — філософське і релігійні вчення про присутність Бога у єстві самої природи, ототожнення Бога з природою, розчинення Бога в природі, або, навпаки, природи у Богові. Пантеїсти вважали, що Бог і природа єдині, Бог мовби розлитий у природі. Завдяки пантеїзму відбувається реабілітація природи, яку перестають вважати гріховною.