32. Самосвідомість та самопізнання людини

Самосвідо́мість — рефлекторна (відображувальна) свідомість, за допомогою якої особа конкретно усвідомлює себе у своїх власних розумових діях і станах; самоусвідомлення. Самосвідомість є усвідомленням особою самої себе на відміну від інших - інших суб'єктів і світу взагалі."Дитина далеко не відразу усвідомлює себя як Я; протягом перших років вона скрізь і навколо називає себе по імені - так як називають її оточуючі люди; вона спочатку існує для самої себе скоріше як об'єкт для інших людей, аніж як самостійний по відношенню до них суб'єкт."

Юність, вважається періодом підвищеної самосвідомості. Особа з хронічним нахилом щодо самосвідомості може бути соромливою або інтровертною. Переживаючи самосвідомість, людина усвідомлює навіть найменші зі своїх власних вчинків. Таке усвідомлення може порушити здатність особи виконувати складні вчинки. Наприклад, піаніст може «задихнутись», втратити впевненість, і навіть здатність виконання у момент коли він помічає публіку. Це є функцією психологічного феномену суспільного сприяння. Як самосвідомість в'яне людина може повернути здатність виконання «не гублячись» в надмірному самоусвідомленні.

В філософії самосвідомість є усвідомленням самого себе, рефлексія свідомості відносно себе. Самосвідомість одночасно розуміється і як акт (дія) рефлексії усвідомлення себе і як результат такої рефлексії — знання себе. Самосвідомість є умовою того, що свідомість зберігає себе в часі — утримує себе як одна і теж свідомість. При цьому говорять про єдність самосвідомості. В свою чергу єдність самосвідомості є умовою всякої єдності у світі (див. Кант). В суто філософському значенні свідомість є завжди - вона не може ані початися, ані припинитися, оскільки в строго філософському значенні вона розуміється як сама умова констатації світу, як сам спосіб буття і даності світу. Відповідно цьому самосвідомість розуміється як єдність суб'єкта, що лежить в основі всякої свідомості.

Самопізнання — це відкриття себе, виявлення передусім своїх позитивних якостей і можливостей і тих задатків, які потім шляхом самовиховання людина зможе перетворити в здібності, а талант :, в стійку рису характеру.

33. Форми суспільної свідомості (політична, правова, естетична, моральна, релігійна)

Форми суспільної свідомості створюють так звану “горизонтальну” структуру суспільної свідомості. До них відносяться форми духовно-практичного освоєння буття суспільства: моральна, політична, правова, історична, економічна, наукова, філософська, естетична, екологічна та релігійна свідомість.

У кожному суспільстві, крім первісного, найважливішою формою суспільної свідомості є політична свідомість як відображення політичних відносин, політичної діяльності, що відбувається в суспільстві. Вона є сукупністю ідей, поглядів, вчень, політичних установок, тих чи інших методів, за допомогою яких обґрунтовуються і втілюються в життя політичні інтереси суб’єктів суспільних процесів.

Суттєву роль у життєдіяльності суспільства відіграє правова свідомість як сукупність знань, поглядів на юридичні права та норми, що регулюють поведінку людей у суспільстві. Вона тісно пов’язана з правовими нормами та законами у відповідності з пануючими уявленнями про законність, порядок, справедливість.

З правосвідомістю тісно пов’язана інша форма суспільної свідомості – моральна свідомість. Мораль є сукупністю, системою норм, правил поведінки людей в суспільстві. На відміну від правових норм, норми моралі не закріплені в юридичних законах, а регулюються в суспільстві силою громадської думки.

Важливе місце належить естетичній свідомості, яка відображає життя у художніх образах. На відміну від наукового пізнання, що відображає буття у формі логічних понять і теорій, естетична свідомість відображає його в конкретній чуттєво-наочній формі, художніх образах, які впливають на наші органи чуття, викликають певну емоційну реакцію, оцінку.

Важливе місце в духовному житті суспільства займає релігія, а також релігійна свідомість. Вона охоплює релігійну ідеологію – більш чи менш струнку систему релігійних ідей, поглядів на світ, яка розробляється, як правило, теологами, та релігійну психологію, яка складається головним чином стихійно, включає в себе несистематизовані релігійні почуття, настрої, звичаї, уявлення, пов’язані з вірою в надприродне тощо.

Економічна свідомість є продуктом усвідомлення людьми економічних умов життя, діяльності та відносин у вигляді економічних ідей та поглядів, теорій та концепцій, інших духовних утворень, що відображають відношення до економічної дійсності.

Екологічна свідомість є відображенням екологічної ситуації у кожній країні та в глобальному масштабі, розумінням необхідності переходу від “панування” над природою до розумного до неї ставлення. Її формування насьогодні – одна з найголовніших завдань діяльності вчених, засобів масової інформації, навчальних закладів.

Історична свідомість – це усвідомлення минулого та його впливу на сьогодення і через нього – на майбутнє. Вона є важливим чинником формування самосвідомості народу й людини, патріотизму, національної гідності тощо.

Про філософію як форму суспільної свідомості мова йде з самого початку її вивчення, перш за все як теоретичну основу світогляду людини й суспільства.

Таким чином, зростає роль і значення всіх рівнів і форм суспільної свідомості, через які відбувається осмислення різноманітних явищ і процесів суспільного життя і формуються способи активного впливу на них. Особливо актуальним це є для нашого сучасного українського суспільства.