22. Категорії буття (зв’язок, розвиток, закон, сутність-явище, причина-наслідок, кількість-якість, частина-ціле, форма-зміст, явище-сутність, тотожність-відмінність, випадковість-необхідність).

Буття — небуття сущого, його субстанційно-процесуальні та кількісно-якісні характеристики дані безпосередньо, їх осягнення не вимагає видимих пізнавальних зусиль.

Ще давньогрецькі мислителі, зокрема Піфагор і Платон, відзначили таку особливість категорій, як їх парність: буття — небуття, перервне — безперервне, конечне — безкінечне, рух — спокій та ін. На парний характер категорій особливу увагу звернув Гегель, який вважав основною метою діалектичного методу установлення смислового зв'язку між категоріями.

На думку Гегеля, парні категорії, а це особливо стосується категорій, за допомогою яких розкривається сутність речей (внутрішнє — зовнішнє, сутність — явище, зміст — форма, причина — наслідок (дія), необхідність — випадковість, одиничне — загальне та ін.) перебувають у суперечливому відношенні. Ця суперечність виявляється в тому, що одна категорія передбачає іншу: одне є, оскільки є інше: внутрішнє є, оскільки є зовнішнє, і навпаки. Крім того, парні категорії взаємовиключають, заперечують одна одну: необхідність — це невипадковість, рух — неспокій і навпаки. Отже, зміст однієї категорії полягає в запереченні її протилежності. Це свідчить про те, що між парними категоріями існує діалектичний зв'язок. Вони водночас доповнюють (через одну можна пізнати іншу) і взаємозаперечують одна одну. Саме на цій особливості зв'язку між категоріями ґрунтується діалектичний метод.

Прагнення звести одну категорію до іншої, передати зміст однієї через іншу, протилежну їй, часто лежить в основі апорій і антиномій, а також інших логічних і змістових парадоксів, якими багата історія філософії та історія науки.

Категорії діалектики

Якщо закони діалектики розкривають в основному процес розвитку, то взаємозв'язок явищ і предметів дійсності виражається за допомогою категорій. До них відносяться: одиничне і загальне, явище і сутність, частина і ціле, форма і зміст, елементи і структура, причина і наслідок, випадковість і необхідність, можливість і дійсність. Одиничні і ЗАГАЛЬНЕ. В ході практичного впливу на світ людина стикається з окремими матеріальними утвореннями та речами. Ні загальне, ні одиничне не володіють самостійним існуванням, вони не існують «як такі». Самостійно існують окремі предмети, явища, процеси. Загальна ж і одиничне існують лише в окремому. Всяке окреме являє собою єдність протилежностей.

В один і той же час воно і одиничне, і загальне. Одиничне схоплює неповторні риси окремого, а загальна відображає те, що повторюється і в інших матеріальних утвореннях. За певних умов розвитку окремого одиничне може ставати загальним, а загальне - одиничним (нові види рослин, породи тварин, мода).

З єдності загального і одиничного в окремому можна зробити відповідні висновки для практичної діяльності. Так, щоб скласти собі більш повне уявлення про той чи інший об'єкт (або суб'єкта), необхідно встановити не тільки те, що у нього є спільним з іншими матеріальними утвореннями, але й те, що відрізняє його від інших матеріальних утворень.

Якщо кожному явищу необхідно притаманне як спільне, так і особливе, то в рішенні практичних задач слід виходити не тільки із загального, повторюваного (усі так роблять!), але й з особливого, властивого тільки даній області. Це обумовлює різноманіття форм і шляхів вирішення однієї і тієї ж практичної завдання.

У процесі пізнання ми шукаємо спільне між досліджуваними і вже вивченими явищами, а потім переходимо до пошуку одиничного.