- •1. Світогляд, його структура та функції(пізнавальна, соціальна, практична)
- •2. Міфологія та релігія як історичні типи світогляду.
- •3. Предмет філософії(світ, людина, культура, Бог). Історична зміна предмету філософії.
- •4. Специфіка філософського знання(на відміну від міфу, теології, науки, мистецтва, ідеології). Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- •5. Структура філософського знання(онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та її головні проблеми.
- •6. Методи (діалектичний, трансцендентальний, феноменологічний, герменевтичний) філософії
- •7. Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- •8. Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності.
- •9. Особливості «наук про природу» та «наук про дух».
- •10. Пізнання як предмет філософського аналізу
- •11. Структура пізнання(предмет,суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб’єкт-об’єктних відношень в процесі пізнання.
- •13. Загальнонаукові методи пізнання (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, формалізація).
- •14. Творчість, натхнення та інтуїція: філософські аспекти проблеми.
- •15.Проблема істини: її властивості(абсолютність, конкретність, логічність) та функції.
- •16.Концепції істини в філософії(кореспондентська, когерентна, конвенційна, прагматистська). Обєктивна істина та історична правда.
- •17. Істина в філософії, науці та релігії
- •18. Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- •19. Проблема буття та сущого у філософії. Концепція буття (матеріостична, ідеологічна, неокласична)
- •20. Поняття субстанції, атрибутів та акциденції.
- •21. Філософське поняття світу.Субстаційні та несубстаційні моделі світу.
- •22. Категорії буття (зв’язок, розвиток, закон, сутність-явище, причина-наслідок, кількість-якість, частина-ціле, форма-зміст, явище-сутність, тотожність-відмінність, випадковість-необхідність).
- •23. Матерія як філософська категорія.
- •24. Єдність матерії, руху, простору і часу як форм матерії.
- •25. Культурно-історичний та соціально-історичний час та простір.
- •26. Свідомість як філософська категорія, культурний і суспільний феномен.
- •27. Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення свідомості.
- •28. Властивості свідомості (ідеальність, інтенціональність, творчість, вербальність, символізм)
- •29. Природа психіки. Свідомість і форми психічної діяльності: мислення, емоції, воля, пам'ять. Психічне та ідеальне.
- •30. Структура свідомості: компонентний та рівневий вияви.
- •31. Взаємозв’язок свідомості і мови.
- •32. Самосвідомість та самопізнання людини
- •33. Форми суспільної свідомості (політична, правова, естетична, моральна, релігійна)
- •35. Філософські виміри і наукові підходи до проблеми походження людини (натуралістичний та супранатуралістичний підходи).
- •36. Проблема сутності людини у філософії,людське існування та екзистенція.
- •38. Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість».
- •39.Поняття практики і досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •40. Взаємовідношення свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- •41. Філософське поняття, зміст, функції та форми культури.
- •42. Культура і цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблема кризи культури .
- •43. Класифікація та функції цінностей.
- •44. Поняття цінностей та їх види. Проблема справжніх і несправжніх цінностей.
- •45.Поняття суспільства. Структура суспільства.
- •46.Поняття суб’єкта суспільного розвитку:рід, плем’я,народність,народ,нація,етнос.
- •47.Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільства
- •48.Закони та рушійні сили історії,проблема сенсу історії. Історичний процес.
- •49.Проблема періодизації людської історії:формаційний,цивілізаційний підходи.
- •50.Сучасні глобальні проблеми людства (екологічна,економічна,демографічна).Перспективи людства.
- •51.Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •52. Досократичний період античної філософії
- •53. Моральна та логічна проблематика філософії Сократа
- •54. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія
- •55. Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія
- •56. Елліністична філософія (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм, неоплатонізм)
- •57. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії
- •58. Середньовічна патристика: бл. Аврелій Августин, східні отці церкви (віра і розум, філософія і теологія)
- •59. Середньовічна схоластика (віра і розум, філософія, проблема універсалій)
- •60. Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського
- •61. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження
- •62. Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу
- •63. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї
- •64. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип (ф.Бекон, т.Гоббс, д.Локк)
- •65. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р.Декарт, б.Спіноза, т.Лейбніц)
- •66. Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини (д.Юм та д.Берклі)
- •67. Концепції «природного пава», «суспільного договору», «громадського суспільства», «правової держави» в філософії французького Просвітництва (ж.Ж.Руссо, ш.Монтескє)
- •68. Характерні особливості Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінг, Гегель)
- •69. Гносеологічні та етичні погляди і. Канта
- •70. Напрямки, тенденції (сцієнтистські та ірраціоналістичні) та представники сучасної некласичної філософії хіх-хХст.
- •71. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму, неопозитивізму та постпозитивізмі
- •72. Марксизм і його історичні інтерпретації в ленінізмі та лівому марксизмі
- •73. Класичний психоаналіз з.Фрейда і неофрейдизм к.Юнга та е.Фромма про будову психіки та природу людини
- •74. Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини
- •75. Сучасна феноменологія та герменевтика
- •76. Філософія постмодернізму.
- •77. Особливості української філософії XIV-xviiIст. Києво-Могилянська академія
- •78. «Філософія серця», самопізнання, вчення про три світи у Григорія Сковороди.
- •79. Філософія національної ідеї
20. Поняття субстанції, атрибутів та акциденції.
Субстанцію розглядали не лише самодостатньою, не лише такою, що позначає вихідний початок сущого, а такою, що пояснює усю розмаїтість мінливих форм реальності. Це досягалось співвідношенням, а точніше, співпідпорядкуванням понять “субстанція-атрибут-акциденція-модус”. Під атрибутами субстанції розуміли її вихідні якісні характеристики, поза якими субстанція була неможлива. Б.Спіноза відносив до атрибутів світової субстанції протяжність і мислення. Під акциденцією розуміли мінливі стани проявів субстанції, під модусами — конкретні утворення: речі, явища, стани реальності.
Субстанція за своєю природою перша за свої стани. Дві субстанції, які мають різні атрибути, не мають між собою нічого спільного (атрибут – це те, що розум представляє у субстанції як те, що складає її сутність). У природі речей не може бути двох або більше субстанцій однієї і тієї ж самої природи. Одна субстанція не може створюватися іншою. Природі субстанцій присущє існування, оскільки вона є причиною самої себе і її сутність заключає існування.
Атрибут – невідємна, необхідна, істотна властивість предмета або явища без якої вони не можуть бути самими собою.(Спіноза).
Акциденція – неістотне, випадкова зміна, властивість предмета – їй протистоїть субстанційне або істотне( вперше вживалося Арістотелем). Субстанційне існує само по собі( Спіноза). Акциденція – існує при чомусь ( колір – сам по собі не існує); все існуюче – модуси субстанції (дещо одиничне не існує самостійно).
21. Філософське поняття світу.Субстаційні та несубстаційні моделі світу.
Фундаментальним, визначальним для будь-якої філософії є поняття "світ". Поняття "світ" - складне і багатоманітне. У нашому вжитку є поняття: "світ людини "—це внутрішній світ її існування (почуття, переконання, воля, віра, розум, ціннісні орієнтації і т. д.); "світ людського буття "- це зовнішній світ людини, її соціальне оточення: суспільно-економічні відносини, культурне середовище; "світ речей" - це речі, які ми маємо як наслідок предметної діяльності людини; "світ ідей", як у Платона, котрі нібито визначають "світ речей"; "символічний світ "- умовний світ символів, знаків математики, логіки, фізики, кібернетики тощо; "мегасвіт", "макросвіт ", "мікросвіт " - ними позначаються рівні матеріальної дійсності (мегасвіт - матеріальні об'єкти надвеликих розмірів -галактика, планетні системи. Макросвіт - світ, в якому існує людина. Мікросвіт - матеріальні об'єкти, розміри яких не перевищують розмірів атомів, елементарних частинок); "потойбічний світ" -нереальний, вигаданий - "сакральний світ " (від лат. sасrum - священний, той, що стосується релігійного культу).
Філософське розуміння світу є найбільш узагальненим, тому у такому розумінні поняття "світ " включає в себе все те, що охоплене (відображене) свідомістю людини як предметно-діяльної істоти. Світ - це єдність об'єктивної і суб'єктивної предметності. В цьому сенсі поняття "світ" виступає як універсальна предметність щодо якої людина визначається як суб'єкт, що створює свій власний світ - світ людини. Це означає, що:"світ" є ціле, а людина - його частина;"світ" є визначальним, а людина визначається ним;"світ" існував до появи людини, остання ж виникає в результаті його еволюції;"світ людини" грунтується на основі універсальної предметності, у якій виявляються її сутнісні сили як унікальної істоти, котра створює власний світ.
Важливою проблемою філософського усвідомлення світу є проблема його єдності. З давніх-давен філософи опікувались цією проблемою. Наприклад, уже відомий нам Геракліт вважав, що єдиним началом світу є вогонь: "світ єдиний із всього, не створений ніким із богів і ніким із людей, а був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно запалюється і закономірно згасає". Платон, як відомо, єдність світу вбачав в ідеальному началі ("світ ідей"). Гегель таким началом вважав, абсолютний дух, абсолютну ідею, абсолютний розум. Релігійна концепція єдності світу виходить з того, що його створив бог. Однак єдність світу у філософському розумінні - не в ідеальному началі (оскільки ідеальне є продуктом мислення, свідомості людини, остання ж виникає внаслідок еволюції світу, який вже існував) і не в окремих, конкретних речах, і не в тому, що людина здатна мислити про світ як про щось єдине, а в його матеріальності, і це доведено сучасною наукою. Субстанція. Категорія субстанції (лат. substantia — те, що покладено в основу) була провідною в онтології Нового часу. В загальних рисах субстанцію мислили як основу світу, абсолютне буття, яке існує безвідносно. Це буття є причиною самого себе, воно не породжується і не визначається чимось іншим. Будучи першопричиною, субстанція визначає все суще. Для матеріалістів такою субстанцією є матерія, для ідеалістів — Бог. Так розуміли субстанцію раціоналісти Нового часу (Декарт, Спіноза, Вольф).
Крім основного значення, поняття «субстанція» мало й більш конкретні:
— незмінна основа мінливих явищ. В цьому значенні субстанцією можна вважати атоми Демокріта, монади Лейбніца, речовину (матерію) матеріалістів XVII—XVIII ст.;
— субстрат як носій певних властивостей, те, що зв'язує властивості в щось єдине. У даному разі під субстанцією розуміється тіло, річ, речовина.
Найбільшого поширення поняття субстанції набуло в раціоналістичній філософії Нового часу. Емпіризм заперечував це поняття, оскільки в досвіді не представлені ні першопричина, ні незмінна основа явищ, ні субстрат властивостей. І. Кант розумів під субстанцією апріорну форму, яка так упорядковує досвід, що в мінливому завжди є щось незмінне. Завдяки ідеї субстанції як чомусь незмінному, на думку Канта, можлива наука. Г.-В.-Ф. Гегель осмислює субстанцію як суб'єкт (ідея, Бог), який сам себе розвиває через творення світу і його пізнання. Завдяки цьому він усю різноманітність буття розглядає як ступені розвитку одного і того ж.
У європейській філософії існують субстанційні та не-субстанційні концепції (моделі світу). До несубстанційних відносять вогонь Геракліта, вічне становлення Ніцше, творчий порив Бергсона, екзистенцію. Однак панівне становище посідала саме субстанційна модель. Однозначної нідповіді на питання, чому саме ця модель була панівною н європейській філософії, немає. Але можна вказати на деякі чинники, які сприяли прийняттю саме цієї моделі. 11 а думку деяких дослідників, субстанційна модель зумовлена структурою індоєвропейських мов. Сучасні філософсько-лінгвістичні вчення свідчать, що мова суттєво впливає на спосіб сприймання світу. Вона мовби підказує, як сприймати світ (як членувати і упорядковувати). А судження (речення) в індоєвропейських мовах будується за принципом: предмет (підмет) виконує дію або має ознаки. (Сонце світить, трава зелена). Увага акцентована на предмет; не може бути дії чи властивості без предмета. Звідси безособові займенники в англійській (ії), німецькій (тап) та інших мовах. Якщо в українській мові зрідка зустрічаються вирази типу «дощить», «світає», «мені не спиться», то в романо-германських мовах такі «безпідметні» судження неможливі. Там обов'язково повинен бути підмет (предмет). Вважають, що саме така структура мови вплинула па «предметне» (а не «процесуальне») бачення світу в європейській культурі.