- •1. Світогляд, його структура та функції(пізнавальна, соціальна, практична)
- •2. Міфологія та релігія як історичні типи світогляду.
- •3. Предмет філософії(світ, людина, культура, Бог). Історична зміна предмету філософії.
- •4. Специфіка філософського знання(на відміну від міфу, теології, науки, мистецтва, ідеології). Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- •5. Структура філософського знання(онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та її головні проблеми.
- •6. Методи (діалектичний, трансцендентальний, феноменологічний, герменевтичний) філософії
- •7. Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.
- •8. Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності.
- •9. Особливості «наук про природу» та «наук про дух».
- •10. Пізнання як предмет філософського аналізу
- •11. Структура пізнання(предмет,суб’єкт, об’єкт, процес). Діалектика суб’єкт-об’єктних відношень в процесі пізнання.
- •13. Загальнонаукові методи пізнання (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, формалізація).
- •14. Творчість, натхнення та інтуїція: філософські аспекти проблеми.
- •15.Проблема істини: її властивості(абсолютність, конкретність, логічність) та функції.
- •16.Концепції істини в філософії(кореспондентська, когерентна, конвенційна, прагматистська). Обєктивна істина та історична правда.
- •17. Істина в філософії, науці та релігії
- •18. Основні закони, принципи та категорії діалектики. Альтернативи діалектики.
- •19. Проблема буття та сущого у філософії. Концепція буття (матеріостична, ідеологічна, неокласична)
- •20. Поняття субстанції, атрибутів та акциденції.
- •21. Філософське поняття світу.Субстаційні та несубстаційні моделі світу.
- •22. Категорії буття (зв’язок, розвиток, закон, сутність-явище, причина-наслідок, кількість-якість, частина-ціле, форма-зміст, явище-сутність, тотожність-відмінність, випадковість-необхідність).
- •23. Матерія як філософська категорія.
- •24. Єдність матерії, руху, простору і часу як форм матерії.
- •25. Культурно-історичний та соціально-історичний час та простір.
- •26. Свідомість як філософська категорія, культурний і суспільний феномен.
- •27. Біологічні передумови та соціальні чинники виникнення свідомості.
- •28. Властивості свідомості (ідеальність, інтенціональність, творчість, вербальність, символізм)
- •29. Природа психіки. Свідомість і форми психічної діяльності: мислення, емоції, воля, пам'ять. Психічне та ідеальне.
- •30. Структура свідомості: компонентний та рівневий вияви.
- •31. Взаємозв’язок свідомості і мови.
- •32. Самосвідомість та самопізнання людини
- •33. Форми суспільної свідомості (політична, правова, естетична, моральна, релігійна)
- •35. Філософські виміри і наукові підходи до проблеми походження людини (натуралістичний та супранатуралістичний підходи).
- •36. Проблема сутності людини у філософії,людське існування та екзистенція.
- •38. Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість».
- •39.Поняття практики і досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •40. Взаємовідношення свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- •41. Філософське поняття, зміст, функції та форми культури.
- •42. Культура і цивілізація: розуміння та перспективи їх розвитку. Проблема кризи культури .
- •43. Класифікація та функції цінностей.
- •44. Поняття цінностей та їх види. Проблема справжніх і несправжніх цінностей.
- •45.Поняття суспільства. Структура суспільства.
- •46.Поняття суб’єкта суспільного розвитку:рід, плем’я,народність,народ,нація,етнос.
- •47.Теорії аграрного, індустріального, постіндустріального і технотронного суспільства
- •48.Закони та рушійні сили історії,проблема сенсу історії. Історичний процес.
- •49.Проблема періодизації людської історії:формаційний,цивілізаційний підходи.
- •50.Сучасні глобальні проблеми людства (екологічна,економічна,демографічна).Перспективи людства.
- •51.Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •52. Досократичний період античної філософії
- •53. Моральна та логічна проблематика філософії Сократа
- •54. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія
- •55. Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія
- •56. Елліністична філософія (стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм, неоплатонізм)
- •57. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії
- •58. Середньовічна патристика: бл. Аврелій Августин, східні отці церкви (віра і розум, філософія і теологія)
- •59. Середньовічна схоластика (віра і розум, філософія, проблема універсалій)
- •60. Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського
- •61. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження
- •62. Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу
- •63. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї
- •64. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип (ф.Бекон, т.Гоббс, д.Локк)
- •65. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р.Декарт, б.Спіноза, т.Лейбніц)
- •66. Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини (д.Юм та д.Берклі)
- •67. Концепції «природного пава», «суспільного договору», «громадського суспільства», «правової держави» в філософії французького Просвітництва (ж.Ж.Руссо, ш.Монтескє)
- •68. Характерні особливості Німецької Класичної філософії (Фіхте, Шеллінг, Гегель)
- •69. Гносеологічні та етичні погляди і. Канта
- •70. Напрямки, тенденції (сцієнтистські та ірраціоналістичні) та представники сучасної некласичної філософії хіх-хХст.
- •71. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму, неопозитивізму та постпозитивізмі
- •72. Марксизм і його історичні інтерпретації в ленінізмі та лівому марксизмі
- •73. Класичний психоаналіз з.Фрейда і неофрейдизм к.Юнга та е.Фромма про будову психіки та природу людини
- •74. Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини
- •75. Сучасна феноменологія та герменевтика
- •76. Філософія постмодернізму.
- •77. Особливості української філософії XIV-xviiIст. Києво-Могилянська академія
- •78. «Філософія серця», самопізнання, вчення про три світи у Григорія Сковороди.
- •79. Філософія національної ідеї
17. Істина в філософії, науці та релігії
І́стина — одна з центральних категорій гносеології[1], правильне відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини[2], її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об'єктивної дійсності[3].
У тлумачному словнику української мови істина трактується також як правда, як положення, твердження, судження, перевірене практикою, досвідом[4]. В мовах програмування «істина» — одне з двох значень, які можуть приймати логічні змінні[4].
-
Абсолютна істина — повне, вичерпне знання.
-
Об'єктивна істина — такий зміст наших знань, що не залежить від суб'єкта за змістом (за формою завжди залежить, тому істина суб'єктивна за формою).
-
Відносна істина — форма вираження об'єктивної істини, яка відображає певну повноту знань, певну міру чіткості і точності, яка досягнена на певному етапі розвитку науки.
Питання визначення істини є одним із найважливіших в філософії з давніх часів. В Стародавній Греції поняття істини введено Парменідом як протиставлення думці. Пізніше вчення про істину розроблялося Платоном і Аристотелем. Ґаутама Будда закликав «зберігати істину в собі, як єдиний світоч»[1][9], а «чотири шляхетних істини» були покладені в основу буддистського світогляду.
Питаннями пов'язаними з пошуком істини, розумінням буття так чи інакше займаються всі відомі віровчення (християнство, мусульманство, іудаїзм, буддизм, індуїзм, конфуціанство, даосизм, тенгріанство, діалектичний матеріалізм, язичництво і т. д.).
Християнство ототожнює істину з особою Сина Божого — Ісуса Христа, якому приписуються слова: «Я — дорога, і правда (ἀλήθεια), і життя» (Ін. 14:6). Протиставлення істини брехні, як божественного диявольському прослідковується і в інших епізодах євангелія. Показовим є запитання Понтія Пілата до Христа — «що є істина», яке в євангельській оповіді лишається без відповіді (Ін. 18:37).
В суспільно-гуманітарних, природничих, технічних і науках під істиною розуміють відповідність її положень можливості емпіричної або теоретичної перевірки. З одного боку, істина постає як мета наукового пізнання, а з іншого — самостійна цінність, що забезпечує принципову можливість наукового знання збігатися з об'єктивною реальністю. Сама наука являє при цьому безмежний процес їх досягнення, рух від знання обмеженого, приблизного до все більш загального, глибокого і точного.[2] Дещо обмежене застосування поняття істини в літературознавстві, де термін істини може стосуватися тільки позаестетичної реальності, однак втрачає свій науковий статус при розгляді «художньої правди», в якій відбувається синтез об'єктивного і суб'єктивного[18].
Говорячи про наукове пізнання, розрізняють абсолютну і відносну істини, що є складовими об'єктивної істини. Абсолютним вважається таке знання, яке повністю вичерпує предмет і не може бути спростоване при подальшому розвитку пізнання. Натомість відносна істина відображає об'єкт не повністю, а у відомих межах, умовах, відносинах, які постійно змінюються і розвиваються. Розвиток науки таким чином являє собою постійний рух до оволодіння абсолютною істиною. В той же час абсолютизація відносної істини може ввести науковця в оману[2].