47.Вербальне,невербальне спілкування

Неверба́льне спілкува́ння — вид спілкування, для якого характерне використання невербальної поведінки і невербальних комунікацій як головного засобу передаванняінформації, організації взаємодії, формування образу, думки про партнера, здійснення впливу на іншу людину.

До таких засобів належить система знаків, які відрізняються від мовних способами та формою їх виявлення. У процесі взаємодії вербальні й невербальні засоби можуть підсилювати або послаблювати дію один на одного. Мова невербального спілкування є мовою не лише жестів, а й почуттів. Люди використовують для комунікативного зв'язку цілу низку невербальних засобів: погляди, міміку, пози, жести тощо.

Мовлення ж — вербальне спілкування за допомогою мовних знакових одиниць: слів, синтаксичних конструкцій, тексту, інтонацій, часто за підтримки невербальних засобів. Вербальне або мовленнєве спілкування — це засіб, пов'язаний з використанням мови . Іншими словами, мовленнєве спілкування — це комунікативний акт. За допомогою мовлення передаються інформація, думки, почуття.

Культура мовленнєвого спілкування охоплює дві складові: культуру говоріння та культуру слухання. Про одну людину кажуть, що вона говорить, як співає, про іншу — що вона вміє не тільки слухати, а й чути. Важливими характеристиками вербального засобу спілкування, зокрема говоріння, є діалог та монолог. Монологічне мовлення — це таке, коли говорить одна особа, а решта слухають, сприймають іїї повідомлення. Діалогічним називають мовлення між двома або кількома співрозмовниками, які міняються ролями

48.Феномен культури Сходу.

Як відомо, східній культурі притаманні такі риси як міфологічне відношення до світу, канонізовані стилі мислення і діяльності,пріоритет традицій, домінування общинної свідомості, що характерно первісному суспільству.

Спільне для усього давньосхідного регіону міфологічне мислення було тісною інтегруючою силою. Міф був поставлений на службу деспотичній східній державі. Міфологічні боги стають втіленням і уособленням нового, уже не общинного, а державного порядку. Взагалі традиції, міфи, канонізовані стилі мислення становлять культурну домінанту Сходу.

Слід зазначити й те, що розвиток сільського господарства, ремесла, торгівлі, державності зумовили виникнення у країнах Стародавнього Сходу наукових знань, сприяли поширенню освіти. Саме тут вперше була створена писемність, зародилися фундаментальні та прикладні наукові знання з медицини, астрономії, фізики, математики, хімії, історії, географії, правознавства, виникає література, зростає рівень музичного та образотворчого мистецтва.

Характерною особливістю суспільних відносин в країнах Стародавнього Сходу було тривале збереження пережитків родового ладу й сільської общини, що зумовлювало відносний консерватизм суспільного ладу й культури Стародавнього Сходу. В духовній сфері це, зокрема, знаходило вияв в абсолютному пануванні релігії і повільному відокремленні від неї науки. Поруч з цим, внесок, зроблений цивілізаціями Стародавнього Сходу до світової культури, був величезним. Це були перші по-справжньому тверді кроки людини на шляху до опанування і осмислення навколишнього світу та усвідомлення свого місця у ньому.