МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана

Кафедра менеджменту

КУРСОВА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ « Менеджмент»

на тему:

« Характеристика основних тенденцій розвитку національної економіки та її вплив на формування ефективного управління організаціями»

Підготувала

Студентка 3 курсу

Гр. 6601/1-5

Дронь Лариса Василівна

Науковий керівник

Коваленко Олена Миколаївна

Київ – КНЕУ – 2012

Зміст

Вступ………………………………………………………………………...................

РозділІ.Суть ефективного управління організаціями та характеристика основних тенденцій розвитку національної економіки………..

Розділ ІІ. Методики дослідження ефективного управління організаціями

Розділ ІІІ. Приклад ефективного управління українських підприємств

Висновок………………………………………………………………………………………………

Використана література………………………………………………………………………….

Вступ

Управління являє собою досить багатогранну категорію, підходи до якого змінюються, розширюються та доповнюються. Це наслідок постійного розвитку науки управління нових здобутків та напрацювань практиків управління, які реагують на виклики сучасного світу – підвищену динаміку та ускладнення зовнішнього середовища, стрімкий розвиток технологій та зростання технологічності більшості процесів. Мінливість зовнішнього середовища призводить до трансформації у внутрішньоорганізаційному управлінні. Організації для того, щоб бути успішною мало бути тільки результативною, досягати поставлених цілей, завдань, показників. А потрібно бути ефективною – постійно знаходити як найкращі, прогресивніші інструменти для досягнення своїх цілей. Організація може бути результавною при цьому не будучи ефективною тільки коли представляє унікальний продук чи послугу на ринку, займає монопольну нішу на ринку, чи працює на есклюзивних умовах, які не залежать від стану та розвитку ринку. Диктуючи свої умови як на ринку в якому працює (відносно клієнтів та постачальників), так і всередині організації, здійснює стратегічне та оперативне управління організацією. Проте, навіть такі організації зіштовхуються з тим, що вони мають оперативно реагувати на швідкість змін сучасного світу, змін національної економіки. Навіть якщо їм не потрібно завойовувати контроль над ресурсами, то перед ними стоїть завдання знаходження шляхів утримання існуючого контролю, методів, як утвердити та зберегти свою позицію на ринку. Як зробити управління своєю організацією оперативним та адаптивним до змін, організацію більш гнучкою та конкурентною? Для цього варто зрозуміти механізми організації (фінасовий, управлінський, соціальний, правовий, політичний, мотиваційний, технічний, інформаційний) та навчитись ефективно ними управляти. В контексті дослідження ефективного управління зростає актуальність питання розуміння сутності поняття механізм управління та показників його оцінки. Оскільки, саме черз механізм управління приводяться в дію, реалізуються, управляються інші механізми організації.

РозділІ. Суть ефективного управління організаціями та характеристика основних тенденцій розвитку національної економіки

Теорія управління надає велике значення виробленню стратегії та розгляду цілей як системоутворюючої ознаки будь-якої організації. Оскільки організація є цільовою системою, то мета є її основною ознакою, яка відрізняє одну систему від іншої. Формування та вибір цілей є початковим пунктом управління. І саме тому, механізм управління відрізняється від інших механізмів (технічних та біологічних) тим, що вплив суб’єкта управління на об’єкт відбувається насамперед шляхом визначення мети діяльності [4]. Кожне з цих значень має свої відтінки і збагачує поняття "механізм". Але жодне з них, як і їх сукупність не підходять в повному обсязі до трактування поняття "механізм управління". Трактування складу механізму управління також не однозначні. Так трактування терміну "механізм", подане М.М. Мойсеєвим, наступне: "коли ми вживаємо термін "механізм", то маємо на увазі систему процедур, що формують рішення або правила його прийняття. Ми можемо говорити про механізми планування, формування програм, постановки цілей і т.д. Питання про механізми - це одна з центральних проблем управління будь-якими суспільними процесами… Основна проблема реалізації стратегії людства полягає у формуванні системи механізмів, здійснюючих верхню петлю зворотного зв'язку, перетворюючих сукупність організмів… в єдиний організм" [5, c. 116]. Румянцев З.П. вважає, що "механізм управління … являє собою сукупність таких елементів, як організаційні форми і структури управління, методи і важелі впливу, що забезпечують ефективну реалізацію характерних для виробництва цілей і найбільш повно на даному етапі задовольняють суспільні, колективні і індивідуальні інтереси і потреби" [6, c. 265]. У цьому формулюванні не можна погодитись з наступним: включенням до складу механізму управління "організаційних форм і структури управління". Включення цих елементів до складу механізму управління приводить до ототожнення його з системою управління виробництвом.

Отже, як видно з вищенавединих визначаень та трактувань, узагальнюючи можна сказати, що під механізмом управління розуміємо систему (цілей, функцій, принципів, методів, засобів і способів, прийомів, технологій) управління. Вважаю, що дані підходи звужують розуміння поняття механізм управління, оскільки сконцентровані на перетворенні (реалізація переходу з одного стану в інший) систем управління.

Відповідно, результативність – це досягнення цілей та завдань, а ефективність, це щлях та методи досягення мети. Результативність являється вимірним та наглядним поняттям, оскільки ми можемо її оцінити на підставі співставлення результатів. А ефективність більш складне поняття, та не завжди наглядно можна її побачити та оцінити.

Розглянемо більш детально, що означає «функціонувати та взаємодіяти правильно» коли мова йде про механізм управління, що складається з правильної системи упраління, процесів, управлінських рішеннь та персоналу. Адже правильно робити – це, в першу чергу, усвідомлювати кінцевий результат. Для цього варто спочатку розглянути сутність елементів, які складають механізм управління та умови, при яких функціонування та взаємодія між його елементами будуть ефективними. І наступним кроком буде визначення показників оцінки ефективності механізму управління.

Можна визначити наступні показники ефективності системи упраління.

До них відносяться:

- оптимальність набору елементів системи упраління, їх взаємодії та віддачі від них;

- функціонуваня кожного елемента та системи в цілому, при якому створюються (додаються) цінності та не збільшуються затрати;

- відсутністі або мінімальний вплив того, що обмежує систему, тобто, слабких, вузьких місць;

- відсутність того, що викликає дефекти, відхилення від заданого напрямку.

Ефективне управління можливе коли не тільки система управління є ефективною, а і процеси управління, що призводять її в дію та реалізують є ефективними.

Процес - це послідовність взаємопов’язаних та взаємодіючих дій (робіт, оперцій), метою яких є претворення ресурсів на «вході» процесу в результати на «виході». Процеси поділяються на основні, допоміжні, унікальні (не можуть бути змінені чи замінені), ключові (відіграють вирішалюну роль). Виділяють 5 основних видів процесів :

-проектування продукції,

-виробничі,

-технологічні,

-бізнес-процеси,

-управлінські процеси.

Оскільки мова йде саме про упралінські процеси, то варто зазаначити, процесне управління дає можливість бачити причини, сильні та слабкі сторони, що призводять до отриманого чи бажаного результату. Умовами, необхідними для функціонування «правильного» процесу є наступні: доцільність - вирішення поставлених цілей; цілістність; швидкість проходження; відсутність збоїв; простота; прозорість; локанічність; відсутність негативного впливу на інші процеси; мобільність та гнучкість до змін; задоволенність як внутрішніх так і зовнішніх кліентів; постійна удосконалюванність.

Показниками ефективності процесу при дотримані вище згаданих умов будуть:

- відсутність затримок, помилок при виконанні процесу, та при взаємодії з іншими процесами;

- створення доданої вартості від функціонування самого процесу, чи від впливу та взаємодії з іншими процесами.

Процеси не залежно від їх кількості, більш наглядні, і тому мають покращуватись постійно, тобто кожний працівник який задіяний у виконанні того чи іншого процесу має його аналізувати та покращувати. Це те, що потрібно робити постійно, усвідомлено та відповідально. І тоді зміни пріорітетів з цілі на процеси не відбудеться. Адже цілі орієнтовані на результат, а засоби їх досягнення на процес. Відповідно, ефективність («правильність» ) процесу, визначається як досягненям поставленої цілі, так і шляхом її досягення.

Вся управлінська діяльність пов’язана зі створенням, прийняттям та реалізацією управлінських рішень, які приймаються щоденно. З поняттям вибору рішення повязанно багато термінів – "оптимальність”, "раціональність”, "доцільність” та інші. Проте, яке рішення і за якими критеріями можна вважати «правильним» - є багато підходів знайти відповідь. Вибір рішення є ключовим в механізмі управління і однією з необхідних умов. Один з підходів визначає , що стан управління організацією – це результат прийнятих рішень до цього. Тобто, рішення впливають на систему, процеси управління та персонал. Алеж, якщо в такій системі координат рішення відіграють ключову роль, то відповідно ціна помилки є не просто значною, а також ключовою.

Отже, «правильним» рішенням вважається ефективне, яке приносить позитивний вплив (створює додану вартість, сприяє інтеграції персоналу) та позитивні наслідки в результаті його прийняття, в майбутньому періоді. В данному контексті ефективність рішення будуть визначати наступні показники:

- мінімальність негативних наслідків – тобто не бажаних відхилень, а бо тих , що не прогнозовані (як фінансових, так і від взаємодії персоналу);

- позитивний вплив на ситуацію в перспективі, тобто не тільки вирішення її, а створення умов чи передумов для отримання позитивних результатів в середньо-строковому та довго-строковому періодах.

Для визначення економічної ефективності управлінської праці використовуються різні способи: за показниками підприємства, організації і функціонуванню праці управлінського персоналу, обсягу переданої інформації; за якістю і швидкістю прийнятих рішень; за виконанням функцій управлінських ланок.

До показників, що характеризують працю в сфері управління, відносяться: зниження трудомісткості обробки управлінської інформації; скорочення управлінського персоналу, термінів обробки інформації; скорочення втрат робочого часу управлінського персоналу за рахунок поліпшення організації праці; механізації й автоматизації трудомістких операцій у сфері управління. Це показники, які кількісно вимірюються. Такі показники в сфері управління, як підвищення кваліфікації управлінського персоналу, якості роботи, поліпшення умов праці, обґрунтованість управлінських рішень, культура управління й інші, не вимірюються чи узагалі вимірюються неповно [4].

Існують різні підходи до визначення ефективності управління:

- розраховують синтетичні показники ефективності управління (коефіцієнт оперативності, надійності тощо);

- фактичні дані порівнюють з нормативними, плановими або з показниками за попередні роки (нормативи чисельності апарату управління, продуктивність, економічність управління тощо).

- застосовують якісну оцінку ефективності за допомогою експертів.

- застосовують емпіричні формули для розрахунку показників, що характеризують ефективність управління.

При визначенні ефективності управління обчислюють абсолютну і порівняну ефективність витрат на управління. Абсолютна ефективність виражається загальною величиною ефекту, одержаного в результаті здійснення заходів удосконалення системи управління виробництвом. Порівняльна ефективність показує, наскільки один варіант ефективніший за інший, проектований або діючий.

Оцінка ефективності управління за концепцією досягнення балансу інтересів (у деяких авторів має назву поведінкової) ґрунтується на вимірюванні ступеню задоволення потреб усіх груп, зацікавлених у результатах діяльності організації. У складі таких груп інтересів вирізняють зовнішні щодо організації (споживачі, постачальники, акціонери, держава тощо) та внутрішні (підрозділи, групи, індивіди). Щодо останньої групи велика увага в процесі оцінки ефективності управління надається якості життя, під яким розуміється ступінь задоволення важливих особистих потреб працівників організації шляхом виконання роботи у ній [9]. Головним критерієм оцінки ефективності управління за цією концепцією є досягнення балансу інтересів усіх зацікавлених у результатах діяльності організації груп.

Функціональна концепція дозволяє визначити ефективність управління з позиції організації праці та функціонування управлінського персоналу, тобто спирається на результати та витрати самої управлінської системи. Результат (ефект) управлінської праці в межах функціональної концепції вимірюють, зокрема, такими показниками:

—зменшення трудомісткості управлінських робіт;

—скорочення управлінського персоналу, термінів обробки інформації;

—скорочення втрат робочого часу;

—зменшення плинності управлінських кадрів тощо [1, 6, 7].

Композиційна концепція ефективності управління ґрунтується на визначенні ступеню впливу управлінської праці на результати діяльності організації в цілому. Серед показників, що характеризують результат (ефект) діяльності організації, найбільш широко використовуються такі:

—розмір зниження собівартості продукту;

—обсяги приросту прибутку;

—обсяги реалізації продукту тощо [1, 6, 7].

Важливим завданням менеджменту є підвищення ефективності роботи підприємств, акціонерних товариств, концернів.

Підвищення ефективності виробництва вважається основною проблемою переходу народного господарства України до ринкової економіки. Це зумовлено тим, що воно означає найраціональніше використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, потрібних для випуску продукції, при умові, що від кожної гривні, вкладеної у виробництво, буде отримано максимальну віддачу.

Ефективність у широкому значенні цього слова означає співвідношення між результатом (ефектом) та витратами.

Під ефектом розуміють результат реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності виробництва за рахунок економії всіх виробничих ресурсів.

Ефективність виробництва — об'єктивна економічна категорія, що характеризує ступінь досягнення загальних і окремих результатів від оптимального використання всіх ресурсів підприємства (матеріальних, трудових, фінансових). Головною метою розробки бізнес-плану і стратегії підприємства є забезпечення ефективного і прибуткового виробництва. Важливе значення при цьому має вибір оптимальних економічних рішень, які торкалися б усіх аспектів господарської діяльності підприємства.

Економічна ефективність від впровадження певних організаційно-технічних заходів на окремих стадіях виробничого процесу може виявлятися у різних формах. При визначенні її слід забезпечувати порівнянність варіантів щодо поточних витрат та капітальних вкладень, враховуючи чинник часу [5].

Для практичного використання цієї економічної категорії при плануванні і обліку необхідно розглядати її у різних аспектах, відповідно до сфери прикладання, рівня матеріального виробництва, об'єкта визначення та методів розрахунку.

За сферою прикладання розрізняють загальну, локальну і часткову ефективність. Загальна характеризує ефективність виробництва на підприємстві в цілому; локальна — окремі стадії виробництва, розподілу, обміну і споживання; часткова — ефективність використання в процесі виробництва певних ресурсів (предметів і засобів праці, капітальних вкладень, робочої сили тощо).

За рівнем виробництва ефективність буває народногосподарська і госпрозрахункова. Народногосподарську ефективність визначають, виходячи з інтересів, мети і завдань народного господарства; госпрозрахункова ефективність відображає результати діяльності і витрати окремого підприємства (об'єднання).

Надзвичайно важливо знаходити такі методи управління економікою, в масштабах від держави до окремих підприємств, які б забезпечували збіг інтересів народного господарства в цілому і окремих його ланок.

Відповідно до об'єктів визначення ефективність розподіляють таким чином: на ефективність діючого виробництва на всіх його рівнях; ефективність капітальних вкладень, використовуваних для будівництва, реконструкції, технічного переозброювання підприємства з метою випуску нової продукції, збільшення обсягів виробництва; ефективність розвитку науки і техніки; ефективність зовнішньоекономічних зв'язків; ефективність охорони навколишнього середовища [4].

За призначенням і методами розрахунку розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність. Це пов'язано з тим, що у практиці економічних розрахунків доводиться вирішувати два завдання:

- визначати і оцінювати рівень ефективності використання окремих видів витрат і ресурсів, економічну ефективність виробництва в цілому (галузі, об'єднання, підприємства), а також аналізувати вплив різних організаційно-технічних заходів на показники діяльності підприємства;

- порівнювати і відбирати кращі варіанти нової техніки, технології, організації виробництва.

Абсолютна економічна ефективність визначається по підприємству в цілому і характеризує загальний ефект (віддачу) від використання ресурсів та витрат.

Порівняльна економічна ефективність характеризує економічні переваги одного варіанта над іншими щодо раціонального використання ресурсів та витрат.

При порівнянні і виборі варіантів організаційно-технічних заходів використовуються певні критерії та показники.

Критерії характеризують принцип, підхід до оцінки економічної ефективності, тоді як показники — безпосередній спосіб її оцінки.

В умовах ринкової економіки за критерій економічної ефективності доцільно приймати максимізацію прибутку від виробництва і реалізації продукції при мінімальних видатках.

Складність і різноманітність зв'язків промислового виробництва, велика кількість діючих у ньому чинників справляють неабиякий вплив на економічну ефективність підприємства. Тому її слід оцінювати за допомогою системи узагальнених і часткових показників. Всі вони використовуються для визначення економічної ефективності від передбачених стратегією заходів з удосконалення конструкцій виробів, технології і організації виробництва [7].

Підвищення ефективності і якості роботи підприємства в умовах ринкової економіки можна досягти лише шляхом поєднання прогресивної техніки і технології з раціональною організацією виробництва і праці, тобто впровадження менеджменту.

По всіх технічних, технологічних та організаційних заходах, передбачених стратегією (бізнес-планом), визначаються також показники: умовно-річна економія; економія до кінця року; перехідна економія. Умовно-річна економія — економія від впровадження того чи іншого заходу за рік