42.Психологічний підхід до проблем культури

В історії психології таке поєднання психіки та зовнішніх впливів і спонук зафіксоване в численних теоретичних концепціях щодо вивчення проблеми співвідношення «індивідуального» і «соціального» в особистості, яке грунтується на філософських засадах, психологічних дослідженнях — від антропологічних, за якими людина насамперед біологічна істота, що й визначає її роль і місце в соціумі, до таких, які за основу беруть пріоритет соціального середовища в становленні ji розвитку особистості. Соціально-психологічні теорії особистості, розглядаючи її в різних аспектах, виходять як з інтересів індивіда, пріоритетності його комунікативного, морального потенціалу в професійному зростанні, його знань, стилю й культури спілкування, так і з важливості соціуму, соціальних відносин у становленні особистості.

Окремі психологи, вивчаючи особистість, намагаються ідеалістично представити її «вростання» в культуру суспільства, як суто «духовний процес». Представник:! символічного інтеракціонізму розглядають соціалізацію як процес засвоєння індивідом системи соціальних ролей, що відбувається в первинній групі шляхом «прийняття ролі іншого». Інші теоретики трактують соціалізацію індивіда як перехід від суто біологічного до соціальних етапів розвитку, розуміючи під соціалізацією процес навчання, адаптації. Насправді суспільні відносини своєю дією перетворюють природні функції в соціальні, ставлячи їх на службу суспільному розвиткові. Таким чином, соціальне не знищує біологічного, воно знімає біологічне в людині, вводить його в нові системи зв'язків і відносин, підпорядковуючи якісно новим законам соціальної форми руху. Отже, сформульовані психологією в процесі свого розвитку два висновки, які взаємно заперечують один одного (перший — психічні процеси та стани зумовлюються впливом зовнішнього середовища; другий — психічні явища є результатом самоде-термінації), є структурними компонентами єдиної антиномії: кожне з цих тверджень однаковою мірою логічно довідне в системі, яка є водночас самодетермінантною й такою, що виникає внаслідок впливу соціального оточення.

44.Ігрова концепція культури й.Хейзінга

Розкриття ігрової концепції культури, сформульованої Й. Хейзінга передбачає насамперед визначити, що автор вкладає в поняття гри, в чому бачить її характер і значення як явища культури.

В першу чергу треба сказати, що гра, з точки зору дослідника, набагато старше культури, так як поняття культури припускає людська спільнота, атварини "не чекали появи людини, щоб навчити їх грати" (21, С.21).

Гра переходить межі суто біологічної або чисто фізичної діяльності, тому що вже в найпростіших формах, у тому числі і в житті тварин, гра є щось більше, ніж суто фізіологічне явище, або фізіологічно обумовлене психічна реакція. Дослідник вказує, що в грі є щось, що виходить за межі безпосереднього прагнення до підтримки життя. Як би це не називалося, в будь-якому випадку, ця цілеспрямованість гри являє на світ деяку нематеріальну стихію, включену в суть гри.

До визначення основних функцій гри неодноразово зверталися вчені різних спеціалізацій (фізіологи, психологи, філософи, педагоги). Синтез цих теорій дозволяє виділити наступні положення:

- Гра - вивільнення надлишкової життєвої сили;- Гра - інстинкт наслідування;- Гра - задоволення потреб в розрядці;- Гра - вправа на порозі серйозної діяльності;- Гра вчить себе обмежувати;- Гра підтримує власну індивідуальність

Проте, Й. Хейзінга знаходить незадовільними ці пояснення, так як, на думку дослідника, можна було б прийняти ці положення, але в тому випадку, якщо б хоча б одне з них було вичерпним, воно виключило б всі інші або, як якесь "вище єдність охоплювало їх і вбирало в себе "

Й. Хейзінга доводить, що гра відноситься до області ірраціонального, так як гра простягається на тваринах і на людський світ, вона не може бути обгрунтована ніякими раціоналістичними зв'язками. Адже вкоріненість у розумі означало б, що її межі - людський світ. Існування гри не пов'язано ні з якою-небудь ступенем культури, ні з будь-якою формою світогляду "Гра, яка б не була її сутність, не є щось матеріальне" (21, С.23). Навіть у тварин вона виривається за межі фізичного існування. З точки зору світу, мислимого як детермінований, тобто як суто силова взаємодія, гра є щось надлишкове. Лише з вторгненням духу, який зводить нанівець цю детермінованість, наявність гри стає можливим, мислимим, збагненним.