27 Людина як об’єкт і суб’єкт культури

Як відомо, головним предметом культурологічного пізнання завжди була людина. Культура і людина в певному розумінні – одне ціле: культура створюється людиною, водночас людина живе в культурі. Людина постає і як об’єкт і як суб’єкт культурної діяльності. Людина – творець культури, її споживач.

Саме здатність людини створювати культуру відрізняє її від тварин. І саме культура, утворює механізм спадкування, що дозволяє людині зберігати досвід і тому розвиватися, по-перше, цілеспрямовано і, по-друге, швидше, ніж інші живі форми на Землі. І саме рівнем розвитку культури визначають вищі і нижчі стадії розвитку суспільства, фази розвитку цивілізації.

Культура визначає зміст і форми прояву потреб людини. У своєму розвитку людина удосконалює свої потреби в змісті вираження в них глибини і складності усе більш повно усвідомлюваної своєї людської природи. Навіть суто біологічні потреби в їжі, сні і т.п. здобувають усе більш людську, тобто змістовну й облагороджену культурну форму. У ході своєї історії людина постійно олюднює свої потреби і спосіб їхнього задоволення, самим буттям пов'язуючи природне і соціокультурне.

28Культуротворча сутність людини

Культуротворення – спосіб зберегти особову ідентичність за допомогою засвоєння та

трансформації культурних форм і оволодіння створеними раніше культурними

смислами (інтеріоризація, відкриття їх “для себе”); це тотожний особовому

саморозвитку процес перетворення власного життя на бутті-в-культурі. Буття людини

та культури – є об’єктом дослідження, а культуротворчість – постає як процесуальне

буття ціннісно-змістового універсуму – предмет онтології культури. Для чіткого

визначення культуротворчості як категорії застосовують її формалізацію, що має

принаймні два аспекти – явище (рефлексії культуротворчого процесу, форми,

свободи, діалогу, діяльності, функції) та зміст цього явища, що найбільш повно, на

нашу думку, розкриває культуротворче буття.

Ідентифікація людини, формування її самосвідомості стали центральними й

головними чинниками буття, які визначають перебіг розвитку культуротворчих

процесів. Глобальний перегляд соціокультурної ідентифікації людини завжди

зумовлював зміну світогляду, системи цінностей, а як наслідок – і фундаментальні

трансформації в розвитку людства, що й дає підстави говорити про зміну історичних

епох і різних культурно-історичних традицій. Формування і розвиток людини як

суб’єкта культуротворення відбувається через засвоєння соціально-культурних

традицій, залучення до них у процесі соціалізації, виховання, освіти. Приєднуючись

до соціально-культурної традиції, представники наступних поколінь долучаються до

життя, світу предметів і відносин, світу символів, створених попередніми

поколіннями. Традиція в культурі постає як тип відношення між послідовними

стадіями культурного розвитку, що принципово для збереження автентичності

культурних цінностей та передавання їх нащадкам.

29Духовність особистості та суспільства

Проблема розвитку духовності особистості для сучасної філософської думки є однією із найбільш актуальних. Сучасний цивілізований світ все більше переконується, що без вирішення цієї проблеми стає неможливим подальший суспільний розвиток. Українське суспільство, намагаючись сьогодні змінити ситуацію на краще, з усією очевидністю також демонструє, як багато прогресивних намірів та починань часто не здійснюються через бездуховність людей і значною мірою гальмуються нею. Є різні підходи до розуміння сутності та змісту духовності людини: соціально-філософський, психологічний, морально-етичний, релігійний. Соціально-філософський —, полягає в баченні духовності особистості як сукупності таких іманентно притаманних їй якостей, як свідомість, світогляд, ціннісні орієнтації, соціальні почуття, що відображають в ідеальній формі інтереси, потреби особистості та суспільства як соціально цілого, спрямовують діяльність людей до реалізації та здійснення усвідомлених інтересів.

Духовне життя суспільства — це надзвичайно широке поняття, що включає в себе багатогранні процеси, явища, пов'язані з духовною сферою життєдіяльності людей; сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, процес їх виробництва, розповсюдження, перетворення суспільних, індивідуальних ідей у внутрішній світ людини.

Духовне життя суспільства охоплює світ ідеального (сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій) разом з його носіями — соціальними суб'єктами — індивідами, народами, етносами. В цьому зв'язку доречно говорити про особисте духовне життя окремої людини, її індивідуальний духовний світ, духовне життя того чи іншого соціального суб'єкта — народу, етносу, чи про духовне життя суспільства в цілому. Основу духовного життя становить духовний світ людини — и духовні цінності, світоглядні орієнтації. Разом з тим, духовний світ окремої людини, індивідуальності неможливий поза духовним життям суспільства Тому духовне життя — це завжди діалектична єдність індивідуального і суспільного, яке функціонує як індивідуально-суспільне. Багатофанність духовного життя суспільства включає в себе такі складові: духовне виробництво, суспільна свідомість і духовна культура. Духовне виробництво здійснюється в нерозривному взаємозв'язку з іншими видами суспільного виробництва.