4. Міжнародні принципи організації фінансової стабільності банківської системи

Фінансові кризи, що останніми роками часто повторюються у різних країнах на різних частинах земної кулі, примушують світове фінансове співтовариство серйозно замислитись над проблеми забезпечення фінансової стабільності банків. Одним з шляхів її подолання є впровадження уніфікованих міжнародних стандартів і нових технологій ведення банківського бізнесу, що ґрунтуються на світовому досвіді та враховують чинник глобалізації.

З метою зміцнення фінансової стабільності банків в усьому світі Базельський комітет з питань банківського нагляду (основний міжнародний орган регулювання банківської діяльності) у вересні 1997 р. розробив “Основні принципи ефективного банківського нагляду”, які підтримали і висловили свій намір виконувати їх, 150 країн світу. Усього цих принципів є 25. Сутність найважливіших з них, з погляду забезпечення фінансової стабільності банків і банківських систем, така:

• процес ліцензування банків, як мінімум, має складатися з оцінки структури власності і управління банку, включаючи придатність і відповідність вищого керівництва, оцінки стратегічного і операційного плану, внутрішнього контролю і управління ризиками, а також прогнозованого фінансового стану враховуючи капітальну базу;

• орган нагляду повинен розглядати і, за потреби, відхиляти будь-які пропозиції щодо передачі істотної участі або контрольних пакетів акцій в існуючих банках, встановлювати для банків мінімальні вимоги достатності капіталу, а також встановлювати ліміти для обмеження максимального розміру ризиків, у тому числі щодо окремих осіб або груп пов’язаних осіб;

• у банків повинні бути внутрішні процедури для комплексного управління ризиками, зменшення усіх суттєвих ризиків, а також для оцінки загальної достатності капіталу по відношенню до профілю їх ризиків. Ці процедури мають давати можливість визначати й керувати концентраціями у портфелях і повинні бути відповідними розміру і складності установи;

• банки повинні встановлювати і дотримуютьсь адекватних принципів і процесів управління проблемними активами та оцінки достатності резервів для відшкодування можливих втрат;

• кредитування споріднених компаній і фізичних осіб має відбуватись за принципом “на відстані витягнутої руки”, постійно повинен здійснюватись моніторинг такого кредитування, повинні вживатись належні заходи для контролю і зменшення ризиків, а списання кредитів пов’язаним особам має відбуватись лише згідно з стандартними процедурами;

• банки повинні мати стратегію управління ліквідністю, яка враховує профіль ризиків установи, містить систему визначення, вимірювання та контролю ризику ліквідності. Саме управління ліквідністю повинно відбуватись на щоденній основі, а органи нагляду постійно мають слідкувати за наявністю планів у банків на випадок непередбачених обставин;

• банки повинні мати системи внутрішнього контролю, що є адекватними їх розміру та складності діяльності. Вони повинні включати: відокремлення функцій, пов’язаних із прийняттям банком на себе зобов’язань, виплатою його коштів та обліком його активів і зобов’язань; захист активів банку; відповідні незалежні функції внутрішнього аудиту і перевірки відповідності встановленим вимогам;

• ефективна система банківського нагляду має складатись з виїзного та безвиїзного нагляду, а також передбачати регулярні контакти з керівництвом банків. Самі ж органи нагляду повинні застосовувати адекватні заходи впливу для своєчасних виправних дій, впритул аж до ліквідації банку.

Важливим надбанням міжнародного банківництва у сфері забезпечення фінансової стабільності банків є також прийняття “Міжнародної угоди про стандарти та вимоги до достатності капіталу для банківських організацій” у 2004 р. (Базель II). У тій чи іншій мірі вимоги цієї угоди вже дотримуються усі країни Європи, США та Японія. Активно впроваджуються вони і в інших країн світу враховуючи й Україну. Угода “Базель II” у своїй основі має концепцію так званих “трьох стовпів”, тобто трьох головних принципів:

1) вимоги до мінімального розміру капіталу;

2) контроль з боку наглядових органів;

3) ринкова дисципліна.

Мінімальні вимоги достатності капіталу визначають методологію розрахунку капіталу та зобов’язують банки формувати ефективні системи управління ризиками. Процедури нагляду дають змогу оцінити системи внутрішнього контролю банку та достовірність розрахунків і звітності, що оприлюднюється. А оприлюднення звітності, у свою чергу, є саморегулюючим чинником, оскільки ринок досить швидко і адекватно реагує на усі зміни, що відображаються у фінансові звітності банків.

Мінімальний рівень коефіцієнта достатності капіталу банків, який розраховується на основі визначення суми регулятивного капіталу та активів, зважених за ризиками, не має бути нижчим 8%. Тобто на кожні 100 одиниць загальних активів банку повинно припадати щонайменше 8 одиниць власних коштів. Капітал банків, ця норма діє сьогодні і в Україні, повинен поділятись на капітал першого і другого рівня, причому капітал другого рівня обмежується 100% капіталу першого рівня.

У зв’язку із застосуванням нового підходу до оцінки платоспроможності та управління ризиками банків, викладених у Базелі II, Базельський комітет розробив такі рекомендації, що впроваджуються у багатьох країнах:

• у банках повинна мати місце вища диференціація кредитних ризиків: банки повинні самостійно їх оцінювати та самостійно визначати величину власного капіталу, необхідну для покриття кредитного ризику. За даним підходом банк повинен оцінювати клієнтів, виходячи з існуючої внутрішньої та зовнішньої інформації, щоб далі зачисляти їх до відповідних портфелів. Така оцінка має виводитись з розрахунку очікуваних втрат, які розраховуються залежно від імовірності дефолту позичальника, розміру втрат, спричинених дефолтом та величини кредиту на момент дефолту;

• оскільки банки самостійно визначатимуть ступінь ризиків і величину власного капіталу під їх забезпечення, з метою нагляду за ризик-профілем кожної банківської установи, наглядові органи повинні мати більші повноваження і бути спроможними встановлювати вищі вимоги до власних коштів банків, аніж мінімально обов’язкові, навіть до кожного індивідуального банку всередині однієї банківської групи;

• банки повинні абсолютно дотримуватися ринкової дисципліни, тобто постійно висвітлювати інформацію про свою діяльність, що забезпечить контрольну функцію ринку щодо банків. Висвітлення значущої інформації забезпечить учасників ринку необхідними відомостями і підвищить прозорість банківської діяльності. Усе це надасть переваги установам з ефективним менеджментом, а також вкладникам, інвесторам та іншим зацікавленим сторонам з метою уникнення системного ризику, а отже і зміцнення фінансової стабільності банків та банківських систем.

Велика увага у міжнародній практиці банківської діяльності, особливо останніми роками, приділяється проблемам корпоративного управління. Корпоративне управління – це система взаємовідносин між керівництвом компанії, її радою, її акціонерами та іншими зацікавленими особами. Воно визначає структуру, через яку формуються цілі та засоби їх досягнення, а також контроль за роботою компанії. Для ефективного корпоративного управління дуже важливо щоб у кожному банку були відповідні рівні підзвітності та система стримування та противаг.

У межах корпоративного управління, для зміцнення фінансової стабільності банків, Базельський комітет документом “Удосконалення корпоративного управління в банківських установах” у 2006 р. визначив, що банки повинні запроваджувати політики, які забороняють чи принаймні обмежують діяльність, відносини та ситуації, які можуть знизити якість корпоративного управління. Заборонити (обмежити), зокрема, необхідно:

• конфлікт інтересів (використання власної посади керівника банку для досягнення особистих інтересів; прийняття цінних подарунків; розкриття конфіденційної інформації; наявність фінансової зацікавленості в діяльності постачальників, клієнтів тощо);

• кредитування посадових осіб, співробітників, директорів або акціонерів, що мають право контролю – якщо внутрішнє кредитування й має місце, воно повинно обмежуватися кредитуванням на ринкових умовах або на умовах, які пропонуються усім працівникам, і може включати лише визначені види кредитування;

• надання пільг пов’язаним особам та іншим організаціям, що користуються привілеями (наприклад, кредитування на більш сприятливих умовах, компенсація операційних збитків, відмова від комісійних).

Система принципів корпоративного управління в банках це ще один елемент зміцнення фінансової стабільності банків, який має активно використовуватися у світі. Корпоративне управління забезпечує створення такої системи стримування і противаг у діяльності керівних органів банку, а також основних аспектів і принципів їх діяльності, яка дозволяє уникнути низки проблем неякісного управління, що може спричинити прийняття надмірних ризиків, відтік капіталу з банку та призвести до його ліквідації.

Загалом, основних принципів банківського нагляду та інших принципів Базельського комітету сьогодні повністю або частково дотримуються усі країни світу. І це має надзвичайно важливе значення, адже недоліки та слабкі місця у банківській системі будь-якої країни, незалежно від того, чи є вона країною, що розвивається, чи економічно розвиненою країною, можуть створити загрозу фінансовій стабільності не тільки всередині такої країни, а й на міжнародному фінансовому ринку. Тому дотримання основних принципів ефективної банківської діяльності забезпечує надійний фундамент розвитку банків та зміцнення фінансової стабільності банківських систем в усьому світі.

Отже, міжнародні вимоги до управління фінансовою стабільністю банків охоплюють широкий комплекс заходів, які стосуються усіх сторін банківської діяльності та банківського нагляду. Найбільша увага приділяється системі управління ризиками, управлінню ліквідністю, капіталом та корпоративному управлінню. Особливістю сьогоднішніх реалій ведення банківського бізнесу є впровадження єдиних стандартів для усіх країн світу, що базуються на взаємних домовленостях в рамках Базельського комітету.