2. Чинники впливу на фінансову стабільність у банківській системі

Банки відчувають усі проблеми, що наявні в економіці країни. Як продемонструвала світова фінансова криза 2007–2009 рр., падіння курсу гривні миттєво позначилося на платоспроможності клієнтів і їх здатності погашати кредити, проблеми у промисловості спричинили відтік промислового капіталу з банків і знизили ліквідність багатьох з них. Втрата ж ліквідності зумовила паніку на фінансовому ринку і мало не призвела до краху всієї банківської системи. Ця системна залежність банківського бізнесу від усіх секторів економіки, добробуту громадян, вимагає побудови такої системи управління фінансовою стабільністю, яка б враховувала усі чинники банківської діяльності.

Незважаючи на проблеми, розвиток саме банківської системи, яка успішно здолала низку фінансово-економічних та політичних криз і долає їх до сьогодні, є запорукою розвитку держави. Протягом останніх років в Україні досягнуто певних елементів стабілізації, при цьому стимулюючим чинником розвитку банківської діяльності були створення сучасного банківського законодавства, орієнтованого на законодавство ЄС, перехід банківської системи на міжнародні стандарти фінансової звітності і, звичайно, створення потужної національної платіжної системи. Важливим стабілізуючим чинником банківської діяльності стало запровадження системи гарантування вкладів та дієвий банківський нагляд.

Як слушно зазначає В.М. Кочетков, головна проблема стабільності банків пов’язана з нестабільністю економіки України, яка робить тільки перші кроки у напрямі відкритого суспільства [4, с. 37]. Нестабільність зовнішнього середовища безпосередньо відображається на діяльності банків, які зазнають позитивних і негативних його впливів. Враховуючи те, що ринкова категорія “фінансова стабільність банку”, відображає фінансовий стан банківської установи в існуючому середовищі, В.М. Кочетков виділив основні параметри цього середовища, що впливають на фінансову стабільність банку. Це, зокрема, загальноекономічний стан країни, стан її фінансового ринку, соціально-політична ситуація в країні та внутрішня стабільність банку.

Класифікація чинників впливу на фінансову стабільність банків табл. 1.

Таблиця 1

Чинники фінансової стабільності банків [6]

Група	Внутрішня складова	Зовнішня складова
Еконо- мічні	фінансовий стан банку: капітал, резерви, прибуток, склад та структура активів, залучених коштів, ліквідність та платоспроможність; динаміка фінансових показників; наявність стратегічної програми розвитку (освоєння нових ринків, нових видів продуктів, послуг); стан маркетингу та реклами.	загальний економічний стан країни (ВВП, рівень інфляції, розвиток реального виробництва за секторами економіки, інвестиції, стан платежів); стан та динаміка грошового ринку; стан та динаміка фондового ринку; стан та динаміка валютного ринку; стан ринку кредитів та депозитів; стан та динаміка страхового ринку; стан світової економіки.
Пра- вові	повнота установчих та внутрішніх документів банку, їх відповідність чинному законодавству; правомочність здійснюваних банком операцій; зловживання власників банку, керівництва, персоналу, клієнтів; стан претензійно-позовної роботи.	законодавство, його несуперечність, достатність, повнота, дієвість; дієздатність судової системи при відстоюванні інтересів банків; наявність, компетентність, дієздатність органів державного регулювання та контролю за діяльністю банків.
Соці- альні	стиль керівництва (авторитарний, колегіальний, партнерський); рівень корпоративної культури; взаємовідносини з клієнтами, державними органами, діловими партнерами.	довіра суспільства до банків; імідж банку; стан освіти; демографічна ситуація.
Полі- тичні	кадрова політика; політика розвитку; політика відносин з клієнтами та діловими партнерами.	політична система країни; корумпованість чиновників; рівень внутрішньої політичної стабільності країни; рівень політичної стабільності в світовому масштабі; імідж країни на світовій арені.
Техніко-техноло гічні	техніко-технологічне забезпечення банківських операцій, процесів сучасним обладнанням, технологіями, методиками тощо.	новації та відкриття; пріоритетні напрями розвитку науки і техніки; техногенні катастрофи.

Загалом, класифікаційних ознак, за якими поділяються чинники впливу на фінансову стабільність банку, є досить багато, наприклад, за місцем виникнення є: внутрішні та зовнішні; за ступенем впливу: основні та другорядні; за строком дії: постійні і тимчасові; за наслідками прояву: загальні і специфічні; за характером дії: об’єктивні та суб’єктивні; за внутрішнім змістом: кількісні і якісні тощо. Не вдаючись до детального аналізу чинників за кожною класифікаційною ознакою, розглянемо внутрішні та зовнішні (рис. 1).

Рис.1. Чинники, які впливають на фінансову стабільність банків

Внутрішні чинники поділяються на фінансові та організаційні. До фінансових належать достатність і розмір власного капіталу, ліквідність, розмір і якість активів, якість зобов’язань, прибутковість та управління ризиками. Організаційними є професіоналізм керівництва і персоналу, організаційна структура банку, склад та можливості акціонерів, ефективність системи планування, а також технологічне забезпечення та територія діяльності.

Зовнішніх чинників, які впливають одразу на всю банківську систему, також є дві категорії, це фінансово-економічні та соціально-правові. До фінансово-економічних чинників належать рівень інфляції в країні, податкове навантаження, грошово-кредитна політика, стан грошового ринку, стан економіки держави та стан світової економіки. Своєю чергою соціально-правову групу становлять законодавство, система банківського регулювання і нагляду, міжбанківська конкуренція, соціальна і політична стабільність у країні, а також рівень корумпованості і хабарництва в ній.

Внутрішні чинники є повністю підконтрольними банку і в його силі не просто ухилятися від їхнього негативного впливу, а й активно його усувати. Їх дія проявляється індивідуально і впливає на фінансову стабільність окремого банку. Зовнішні чинники відіграють головну роль під час масових банкрутств і розвитку. Загроза їх негативного впливу полягає у тому, що банки неспроможні поодинці впливати на ситуацію, і тоді особливо важливим для забезпечення фінансової стабільності банку, є здатність поглинати ці ризики. Позитивні прояви зовнішніх чинників стимулюють розвиток усієї банківської системи.

Загалом, на фінансову стабільність банків і банківської системи впливає значна кількість чинників, місце і вагу яких не можна недооцінювати. Навіть незначні прорахунки, несуттєві з першого погляду чинники, можуть призвести до катастрофічних наслідків, рівно як і масштабні зміни стратегічних умов функціонування не завжди завдають суттєвої шкоди, якщо до них завчасно підготуватися. Тому усі чинники, які впливають на фінансову діяльність банків, необхідно ґрунтовно аналізувати і виявляти їх нові тенденції.

Отже, чинників впливу на фінансову стабільність банків є досить багато і за способом впливу вони проявляються на мікро- та макрорівні, можуть бути постійні і тимчасові. До основних внутрішніх чинників належать достатність і розмір власного капіталу, ліквідність, прибутковість, а також професіоналізм керівництва та організаційна структура банку. Визначальними зовнішніми чинниками є система банківського регулювання і нагляду, міжбанківська конкуренція та стан економіки країни.

3. Методи управління фінансовою стабільністю у банківській системі

Сучасний стан розвитку банківської системи України і світу щораз більше переконують, що в умовах ринкової економіки банки мають надзвичайно великі можливості як позитивно, так і негативно впливати на економічні процеси в державі. У зв’язку з цим, питання забезпечення фінансової стабільності банків і банківської системи, яке досягається за допомогою різноманітних методів, перебуває під особливою увагою і потребує постійного удосконалення.

Усі методи управління фінансовою стабільністю банків поділяються на внутрішні та зовнішні (рис. 2) [7, с. 37]. До основних внутрішніх методів належать управління ліквідністю, управління капіталом, управління ризиками, управління прибутковістю та управління персоналом. Зовнішніми, перш за все, є мінімальні вимоги та обмеження банківської діяльності, примусові заходи впливу, встановлення обов’язкових нормативів і резервів покриття банківських ризиків, рефінансування банків, а також податкове регулювання банків.

Проведений розподіл методів управління банківською діяльністю розходиться з усталеним в сучасній економічній науці принципом поділу методів впливу на об’єкт на адміністративні, економічні, соціально-психологічні та правові, яких дотримується більшість науковців. Це зроблено для того, щоб чітко показати і закцентувати чим повинні займатися безпосередньо банки, щоб забезпечити собі фінансову стабільність, а над чим повинна працювати держава, аби побудувати стабільну економіку, яка, у першу чергу, базується на стабільності грошово-банківської системи.

Методи управління фінансовою стабільністю банків

Внутрішні

Зовнішні

Управління ліквідністю

Вимоги та обмеження банківської діяльності

Управління капіталом

Реєстрація і ліцензування

Примусові заходи впливу

Управління ризиками

Встановлення нормативів та обов’язкових резервів

Управління прибутковістю

Управління персоналом

Рефінансування банків

Податкове регулювання

Інші методи управління

Інші методи управління

Рис. 2. Основні методи управління фінансовою стабільністю банків

Управління ліквідністю банку полягає в постійному забезпеченні такого її рівня, який дає змогу своєчасно виконувати усі грошові зобов’язання банку за прийнятних витрат. З метою досягнення цього, банки повинні: 1) формувати сценарії розвитку діяльності з метою прогнозування ліквідності; 2) визначати потреби банку в ліквідних коштах за періодами; 3) визначати джерела покриття потреб банку в ліквідних коштах (накопичувати ліквідні засоби чи формувати можливості їх купівлі на ринку); 4) складати плани дій на випадок виникнення дефіциту або надлишку ліквідності.

Враховуючи низький рівень капіталізації банків, управління капіталом зводиться до його нарощування, що реалізується через такі три методи: 1) метод внутрішніх джерел (спрямування прибутку чи коштів від продажу активів на збільшення капіталу); 2) метод зовнішніх джерел (емісія акцій та інших цінних паперів); 3) збалансований метод. Згідно зі збалансованим методом, частину потреби в додаткових коштах необхідно покривати за рахунок внутрішніх, а іншу частину – за рахунок зовнішніх джерел. Вибір конкретного джерела залежить від нагальності та обсягу необхідних коштів, ситуації на ринку, а також готовності акціонерів до втрати частини контролю.

Комплексний підхід до управління ризиками банку повинен охоплювати виявлення, вимірювання, ухвалення рішення про прийом чи відмову від ризиків, контроль за ними, а також широкий інструментарій впливу з метою їх нівелювання. Головними заходами мінімізації ризиків банку є: страхування; лімітування; формування застави та залучення поручителів за кредитними операціями; формування резервів; диверсифікація; підписання форвардних, ф’ючерсних угод та процентних опціонів; структурне балансування активів і пасивів; використання змінної (“плаваючої”) процентної ставки та ін.

Управління прибутковістю банку розглядається з двох позицій. Перше, це управління доходами, яке необхідно забезпечувати шляхом ефективного розміщення коштів на ринку та встановленням “розумної” ціни за банківські послуги, адже зависока ціна не тільки не збільшить прибутку, але й призведе до його зменшення, оскільки спричинить відтік клієнтів. І друге, це управління витратами, яке в Україні розвинуте надто слабо. З цієї позиції банкам необхідно систематично переглянути свої витратні статті, що дозволить віднайти нові джерела збільшення прибутковості банків.

Основою фінансової стабільності будь-якої структури є персонал, який є тим стратегічним ресурсом, що визначає конкурентоспроможність банку. Цілісна стратегія управління персоналом має включати у себе планування, залучення, адаптацію, оцінку, мотивацію і розвиток персоналу банку. Кадрова ж служба повинна відстежувати кожного працівника і, за потреби, звільняти чи підвищувати їх з метою забезпечення розвитку банку. Відсутність кадрової служби призводить до відсутності кадрової стратегії, відсутності стратегії розвитку керівників і спричиняє набір персоналу за “телефонним дзвінком”, а не за їх професійними та психологічними якостями.

Зовнішні методи управління впливають на стабільність усієї банківської системи. Законодавством визначено основні мінімальні вимоги та обмеження банківської діяльності. Найважливішими є такі: банки можуть створюватися лише у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку; мінімальний розмір статутного капіталу банку становить 75 млн грн., а регулятивного капіталу 120 млн грн.; формування та збільшення статутного капіталу може відбуватися винятково шляхом грошових внесків і лише з підтверджених джерел; голова і члени правління, головний бухгалтер, власники істотної участі в банку повинні мати бездоганну ділову репутацію; банкам заборонено інвестувати кошти в підприємства й установи, статутом яких передбачена повна відповідальність власників; банкам заборонено діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі та страхування.

Важливим зовнішнім методом є реєстрація і ліцензування, через який НБУ обмежує доступ до банківської системи ненадійних інвесторів, попереджаючи можливість виникнення фінансових проблем, обмежує відкриття філій і відділень фінансово неефективним банкам, що б могло спричинити ще більші проблеми у їх діяльності, а також управляє придбанням та збільшенням істотної участі в банку. Шляхом надання і відкликання ліцензії і письмових дозволів на здійснення окремих видів банківських операцій, Національний банк допускає до їх виконання виключно надійні банківські установи, чим стимулює проблемні банки покращувати свій фінансовий стан.

Методом, який направлений на виконання усіх інших зовнішніх методів, є примусові заходи впливу. Саме вони підтримують жорстку дисципліну у банківській системі і всупереч усьому, змушують її досить ефективно функціонувати. До них належить, у першу чергу, примусова реорганізація проблемних банків та призначення у них тимчасової адміністрації, яка повністю перебирає функції керівництва і займається оздоровленням банку. Іншими заходами НБУ, на яких варто наголосити, є накладання штрафів, підвищення резервів, припинення здійснення окремих операцій з високим ризиком, а також, як останній, граничний захід – відкликання банківської ліцензії та ініціювання ліквідації банку.

Встановлення обов’язкових економічних нормативів та резервів покриття банківських ризиків, як зовнішній метод управління фінансовою стабільністю банків, становить окремий механізм впливу. НБУ зобов’язав банки формувати резервний та спеціалізовані фонди для покриття непередбачених збитків. На рівні обов’язкових нормативів Національний банк встановив мінімальний розмір регулятивного капіталу для банків, мінімальну величину співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів, централізовано визначає мінімально допустиме значення миттєвої, поточної і короткострокової ліквідності, обмежує максимальний розмір кредитних ризиків банків тощо.

Поряд з управлінням через нормативи, важливе значення має рефінансування. Його дія проявляється через механізм кредитування банків Національним банком для підтримки їх стабільного функціонування. Національний банк щосереди проводить тендери з підтримки ліквідності, яка реалізується шляхом рефінансування (кредитування) банків строком до 14 та до 90 днів. У разі потреби, може здійснюватись також підтримка ліквідності банків строком на один день – так званий кредит “овернайт”. Крім того, НБУ здійснює валютні інтервенції на грошовому ринку, а також надає проблемним банкам стабілізаційні кредити.

Держава впливає на фінансову стабільність банківської системи не тільки через Національний банк, а й через оподаткування. Податкове регулювання банківської діяльності повинно здійснюватись особливо обережно, оскільки банки не створюють нового продукту і є лише посередниками. Надмірне оподаткування своїм наслідком матиме суттєве здорожчання банківських кредитів і спричинить відтік коштів з фінансової системи країни, що згубно позначиться й на інших секторах економіки.

Усі методи управління, незважаючи на величину впливу кожного з них, самі по собі не являють великої цінності і повинні застосовуватись тільки у системі з іншими. Саме системний підхід до управління фінансовою стабільністю здатний вибудувати ефективний механізм впливу на діяльність банків з метою забезпечення стабільного функціонування всієї банківської системи та економіки країни.

Отже, розглянуті методи управління фінансовою стабільністю банків утворюють єдину, цілісну систему впливу на банківську діяльність, що реалізується на мікро- і макрорівні. На мікрорівні фінансова стабільність банку визначається здатністю керівництва налагодити ефективне управління ліквідністю, капіталом, ризиками, прибутковістю, персоналом тощо. Натомість макрорівень вимагає розумної політики держави, у першу чергу в особі Національного банку, щодо встановлення мінімальних вимог до банківської діяльності, визначення і застосування заходів примусового впливу та механізму рефінансування банків.