78.Споживання, національний дохід і заощадження.

Споживання, заощадження і нагромадження національного доходу.

Внаслідок розподілу і перерозподілу національного доходу утворюються кінцеві доходи, які використовуються для споживання, заощадження і нагромадження і підпорядковуються дії різних економічних законів. Споживання поділяють на невиробниче і виробниче.

Споживання невиробниче — процес індивідуального, колективного і суспільного використання товарів і послуг з метою задоволення різноманітних потреб.

Споживання виробниче — це процес використання речових та особистісних елементів продуктивних сил у процесі праці.

Наступною ланкою використання кінцевих доходів є заощадження — процес відкладання населенням частини своїх грошових доходів для здійснення майбутніх покупок і задоволення відповідних потреб. Нагромадженням є відкладання частини доходу на розширення виробництва, а в умовах капіталізму — це процес перетворення частини додаткової вартості на капітал, що є необхідною умовою для розширеного відтворення всіх елементів економічної системи, а отже, технологічного, суспільного, економічного способів виробництва.

Спрямований на споживання, заощадження і нагромадження національний доход не збігається з величиною створеного національного доходу, який зменшується на суму втрат. Можливі втрати частки створеного національного доходу і від стихійного лиха. Крім того, використаний національний доход може відрізнятися від створеного доходу на величину сальдо зовнішньоторговельного балансу. Якщо країна імпортує більше товарів і послуг, ніж експортує, то використаний національний доход перевищуватиме створений, і навпаки. Але це не означає, що країні вигідніше більше ввозити товарів і послуг, ніж вивозити.

Велике значення у поліпшенні функціонування економічної системи має оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням національного доходу, яке виражає закон нагромадження. Між цими двома величинами постійно існує суперечність, яка може перерости у конфлікт: надмірно великий фонд споживання не дає змоги здійснювати розширене відтворення, а надмірне нагромадження частки створеного національного доходу стримує споживання населення, зростання його особистих доходів, що підриває стимули до праці, формує затратний тип економіки.

Закон нагромадження — наявність внутрішньо необхідних, сталих і суттєвих зв'язків між збільшенням фонду нагромадження та вдосконаленням його структури, зростанням на цій основі суспільної продуктивності праці, з одного боку, і збільшенням національного багатства, його якості та підвищенням життєвого рівня населення — з іншого.

За капіталізму діє закон капіталістичного нагромадження, специфіка якого полягає насамперед в тому, що доходи і життєвий рівень найбагатших верств населення зростають швидше за рахунок зростання суспільної продуктивності праці.

Основним джерелом фонду нагромадження е додатковий продукт. Він використовується і для розширеного виробництва, будівництва об'єктів соціального та культурного призначення, а також для створення страхових запасів і суспільних резервів.

Для розширеного виробництва необхідно виготовити не тільки таку кількість засобів виробництва, яка спрямовується на відновлення зношених протягом року засобів і предметів праці (або фонд заміщення), а й певний надлишок, який спрямовуватиметься для будівництва нових фабрик, заводів тощо.

Найважливішим елементом фонду нагромадження є виробниче нагромадження. Його норма виступає найвагомішою часткою валового (сукупного) нагромадження, у структурі якого першочергова роль відводиться амортизаційному фонду. Цей вид нагромадження спрямовується для будівництва нових заводів, електростанцій, залізниць, оснащення діючих підприємств новою технікою тощо. Завдяки цьому у розширеному масштабі відтворюється власність на засоби виробництва (кількісний аспект цієї категорії).

На оптимізацію фонду споживання та фонду нагромадження суттєвий вплив має і процес інтенсифікації суспільного виробництва.

Ще одним важливим фактором радикальної зміни у співвідношенні фонду споживання і фонду нагромадження є проведення активної структурної політики. Тому першочерговим кроком у діях уряду повинна стати проблема з'ясування економічної доцільності існування деяких базових галузей промисловості в теперішніх обсягах і вибір найперспективніших наукомістких і високотехнологічних сфер. Основними критеріями їх вибору мають бути: експортний потенціал або можливість його нарощування; прискорений розвиток цих галузей, який сприяє підвищенню конкурентоспроможності більшості галузей промисловості (їх модернізація, підвищення ефективності); можливість заміни імпорту та ін.

До найперспективніших сфер народного господарства в Україні слід віднести електроніку, літакобудування, кораблебудування, трубопровідний транспорт, аерокосмічні ракети та апарати, сільське господарство, чорну металургію, харчову і текстильну промисловість, охорону здоров'я, охорону навколишнього середовища. Ці галузі повинні першочергово забезпечуватись фінансовою підтримкою держави, постачатися ресурсами, користуватися податковими, кредитними пільгами тощо.