12.Палеолитичне мистецтво

13.Загальна характеристика мезолітичної доби

Мезоліт (середньокам'яна доба) — заключна фаза розвитку мис­ливського господарства, в надрах якого визрівала його остаточна криза. Основою мезолітичної економіки було неспеціалізоване індивідуальне по­лювання за допомогою лука та стріл на лісових нестадних копитних (рис. 20). Археологічною ознакою мезоліту є повсюдне поширення лука, що фіксується масовими знахідками мікролітичних наконечників стріл — мікролітів. Для кожної з археологічних культур мезоліту був характерний власний набір наконечників (рис. 21).

Мезоліт у Європі розпочався з різкої де­градації скандинавського льодовика близько 10 тис. років тому і закінчився 6—7 тис. років тому з поширенням неолітичної кераміки та відтворювальних форм господарства (земле­робство, скотарство).

Спосіб життя

У мезоліті більша частина Європи вкрилася густими лісами, де панував своєрідний спосіб життя лісових мисливців на нестадних копитних: тура, лося, оленя, косулю, кабана. Детальніше про життя цього суспільства дізнаємося завдяки дослідженню етнографами лісових мисливців сибірської та канадської тайги: хантів, мансі, селькупів, евенків, юкагирів, орочів, алгонкінів, атапасків та ін.

Лісову зону первісним мисливцям удалося освоїти завдяки поширенню таких транспортних засобів, як лижі, ручні нарти, човни. Люди мешкали в до­линах річок, які завдяки появі човнш стали головними транспортними ар­теріями. Основою господарства мезолітичних мисливців було полювання. Чо­ловіки полювали на великих копитних. Зайців, птицю промишляли зрідка, в голодні пори року, головним чином підлітки, жінки, літні люди.

Традиційними способами полювання були гін, загін, скрад та примітивні пастки (ловчі ями, петлі). Гін — переслідування тварини мисливцями до знемоги жертви. Особливо результативним гін був узимку, коли тварина не могла швидко бігти по глибокому снігу і мисливці на лижах наздоганяли її (рис. 22). Під час загінного полювання ланцюг загінників гнав тварин у на­прямі засідок, з яких досвідчені мисливці били дичину стрілами чи списами (рис. 20). Загнана в болото тварина втрачала рухливість і її добивали мислив­ці (рис. 23). Скрад — вистежування тварини чи полювання зі схованки. Нап­риклад, мисливець міг чекати на здобич у кущах, неподаліїс звіриної стежки. Ловчі ями копали, а сільця розвіїиували поруч із такою стежкою, періодично перевіряючи влаштовані пастки.

Рибальству належала допоміжна, порівняно з полюванням, роль. Лише зі зменшенням чисельності промислових копитних у лісі наприкінці мезоліту значення рибальства зросло, досягши максимуму в наступну, неолітичну добу.

В мезоліті знали чотири основні способи риболовлі: лучіння, заколи з вер­шами, ставні сітки та гачкові снасті.

16. Мезолітични пам’ятки України

У мезоліті поглибилася етнічна диференціація людства, переконливим свідченням чого була поява численних археологічних культур на мезолітичній карті Європи. Лише на території України відомі пам'ятки близько десятка культур мезоліту (рис. 24), які поділяються на ранньомезолітичні (VIII, VII тис. до н. є.) та пізньомезолітичні (VII, VI тис. до н. є.). Кожній із них влас­тивий своєрідний набір стандартизованих мікролітичних наконечників стріл, значна частина яких мала геометричну форму різноманітних трапецій, сегментів, трикутників тощо (рис. 21). Як і у фінальному палеоліті, культури належали до двох різних культурних провінцій — північної балтійської та південної надчорноморської. Серед культур південної групи мезоліту України, пов'язаної зі степовим Надчорномор'ям та Середземномор'ям, виділимо кук-рецьку, гребениківську, донецьку, шпанську та мурзак-кобинську.

Донецька культура — група споріднених пам'яток пізнього мезоліту з одно­типним крем'яним інвентарем, якому властиві яніславицькі вістря, мікроплас-тинки з притупленим краєм, численні трапеції. Техніка розколювання креме­ню мікропластинчаста, нуклеус — правильний конічний, скребачки — кінцеві та округлі, різці на зламаних пластинах, сокири. Знайдені кістяні наконечни­ки списів з крем'яними пластинками в пазах. На пізніх пам'ятках наявна неолітична кераміка з гребінцевим орнаментом. Численні пам'ятки відомі у басейні Сіверського Дінця та на Донецькому кряжі: Петрівська 4, 28, Пришиб, Ізюм, Шевченкове, Пелагіївка, Ольхова 5, Моспіно (рис. 24). Датується VII— V тис. до н. є.

Донецька людність полювала з луком та списом на копитних прирічкових лісів (олень, кабан, кінь). Значну роль відігравало рибальство. Культура сфор­мувалася на місцевих традиціях степових мисливців кінця палеоліту під яніславицьким впливом з Полісся і, своєю чергою, вплинула на формування неоліту Сіверського Дінця з гребінцевою керамікою.