Виді тримання під вартою.

Взяття під варту відповідно до кримінально-процесуального законодавства України є запобіжним заходом щодо обвинуваченого, підсудного, підозрюваного у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

У відповідності до статті 155 КПК, взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років.

Тримання осіб, взятих під варту, здійснюється за принципами неухильного додержання Конституції України, Кримінально-процесуального кодексу України, Кримінального кодексу України, Кримінально-виконавчого кодексу України, Закону України “Про попереднє ув’язнення”, Наказу ДДУПВП № 192 від 20.09.2000 “Про затвердження нормативно-правових актів з питань тримання і поведінки осіб, взятих під варту, і засуджених у слідчих ізоляторах Державного департаменту України з питань виконання покарань”, Наказу ДДУПВП від 30 грудня 2003 року №280 “Про затвердження Положення про дільницю слідчого ізолятора на території виправної колонії”, а також норми міжнародних актів у сфері утримання ув’язнених, вимог діючого законодавства України, Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув'язненими, ратифікованих Україною, і не може поєднуватися з навмисними діями, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.

Підставою для попереднього ув’язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу взяття під варту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України. Тримання під вартою під час досудового розслідування не повинно тривати більше двох місяців. У випадках, коли у цей строк розслідування справи закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м'який немає, він може бути продовжений:

1) до чотирьох місяців - за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;

2) до дев'яти місяців - за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, або  самим цим прокурором у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;

3) до вісімнадцяти місяців - за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником, або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України.

---- Правова регламентація діяльності слідчих ізоляторів. Завдання та призначення слідчих ізоляторів.

Слідчі ізолятори забезпечують:

• встановлений законом порядок і умови тримання осіб, взятих під варту;

• належну охорону і ізоляцію осіб, що позбавляють їх можливості ухилитися від слідства і суду або перешкодити встановленню істини в кримінальній справі чи продовжити злочинну діяльність;

• виконання вироків, які не вступили в законну силу;

• створення необхідних житлово-побутових умов, надання згідно встановлених норм інших видів матеріально-побутового постачання і медичного обслуговування.

• Закон регламентує цей порядок і засоби його забезпечення:

• сувора ізоляція та нагляд;

• обшуки з метою вилучення предметів, які можуть бути використані для здійснення втечі з-під варти;

• тримання під охороною і наглядом у закритих приміщеннях (камерах);

• обмеження можливості вільного пересування і спілкування,

• суворим порядком листування, по­бачень з родичами та іншими особами,

• позбавлення негатив­ного впливу з боку осіб, які раніше відбули покарання в місцях позбавлення волі або були притягнуті до кримінальної відповідальності за вчинення тяжких злочинів - адміністрація забезпечує роздільне тримання осіб різних категорій.

Взяття під варту відповідно до кримінально-процесуального законодавства України є запобіжним заходом щодо обвинуваченого, підсудного, підозрюваного у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

У відповідності до статті 155 КПК, взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років.

Тримання осіб, узятих під варту, здійснюється за принципами неухильного додержання Конституції України, Кримінально-процесуального кодексу України, Кримінального кодексу України, Кримінально-виконавчого кодексу України, Закону України “Про попереднє ув’язнення”, Наказу ДДУПВП № 192 від 20.09.2000 “Про затвердження нормативно-правових актів з питань тримання і поведінки осіб, взятих під варту, і засуджених у слідчих ізоляторах Державного департаменту України з питань виконання покарань”, Наказу ДДУПВП від 30 грудня 2003 року №280 “Про затвердження Положення про дільницю слідчого ізолятора на території виправної колонії”, а також норми міжнародних актів у сфері утримання ув’язнених, вимог діючого законодавства України, Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув'язненими, ратифікованих Україною, і не може поєднуватися з навмисними діями, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.

--- Права та обов’язки осіб, відносно яких обрано запобіжний захід у виді утримання під вартою в слідчих ізоляторах.