Завідомо незаконні затримання, привід або арешт ( ст. 371 ).

Основним безпосереднім об'єктом злочину є правосуддя в ча­стині забезпечення законного затримання, приводу, арешту або Тримання під вартою, а також конституційне право людини на сво­боду і особисту недоторканність. Його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати честь та гідність особи, п життя і здо­ров'я, майнові блага.

Потерпілим від цього злочину можуть бути підозрюваний, об­винувачений, підсудний, свідок і потерпілий.

З об'єктивної сторони злочин може проявлятися у незакон­ному:

1) затриманні;

2) приводі (ч. 1 ст. 371);

3) арешті;

4) триманні під вартою (ч. 2 ст. 371).

Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути службова особа органу дізнання, слідчий, прокурор, а у випадку завідомо незакон­ного тримання під вартою — також начальник місця попереднього ув'язнення. Судді за дії, передбачені ст. 371, несуть відповідальність за ст. 375, а інші службові особи — за ст. ст. 365 або 424.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим уми­слом.

Кваліфікуючими ознаками злочину закон (ч. З ст. 371) визнає: 1) спричинення ним тяжких наслідків; 2) вчинення його з корисли­вих мотивів чи в інших особистих інтересах.

Ухилення від покарання, не пов'язаного з по­збавленням волі (ст. 389)

Об'єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення виконання покарання, не пов’язаного з позбавленням волі

Об'єктивна сторона злочину полягає в:

1) ухиленні від: а) сплати штрафу; б) позбавлення права обіймати певну посаду чи займа­тися певною діяльністю ( ч. 1 ст. 389);

2) ухиленні від відбування: а) громадських робіт; б) виправних робіт ( ч. 2 ст. 389);.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у ст. 389 діянь.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути тільки особа, засуджена до відповідних видів покарань.

Ухилення від відбування покарання у виді об­меження волі та у виді позбавлення волі (ст. 390)

Об'єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення виконання покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі.

Об'єктивна сторона злочину характеризується діями або бездіяльністю і проявляється у таких формах: 1) самовільне залишення місця обмеження волі; 2) злісне ухилення від робіт особою, засудженою до обмеження волі; 3) систематичне порушення громадського порядку або встановлених правил проживання особою, засудженою до обмеження волі (ч. 1 ст. 390); 4) неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду (ч. 2 ст. 390); 5) неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду (ч. З ст. 390).

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є місце. Ним у перших чотирьох формах злочину є місце обмеження волі — територія кримінально-виконавчої установи відкритого ти­пу, яка визначається на місцевості відповідно до виправно-трудо­вого законодавства України, а у п'ятій формі — місце позбавлення волі — відповідна кримінально-виконавча установа закритого типу.

Злочин вважається закінченим у перших двох формах — з мо­менту вчинення відповідного діяння, у третій формі — з моменту вчинення третього за рахунком порушення громадського порядку або встановлених правил проживання, у четвертій і п'ятій фор­мах — з наступного дня після того, якого засуджений мав повер­нутися до місця відбування покарання після дозволеного йому ко­роткочасного виїзду.

Поважні причини, через які засуджений з'явився до місця від­бування покарання із запізненням, можуть бути враховані судом як обставини, що пом'якшують покарання (ст. 66), а за наявності підстав — розцінені як обставини, що виключають злочинність ді­яння (зокрема, передбачені ст. ст. 39 і 40).

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Суб'єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка засуджена до обмеження волі (ч. ч. 1 і 2 ст. 390) або до позбавлення волі (ч. З ст. 390) і відбуває даний вид покарання.