3. Індикатори науково-технологічної безпеки:

• питома вага видатків державного бюджету на науку у ВВП;

• кількість спеціалістів, які виконують науково-технічні роботи (осіб на 1000 чол.);

• частка підприємств, що впроваджують інновації, в загальній кіль­кості промислових підприємств;

• рівень тривалого безробіття у працездатному віці (відношення чи­сельності безробітних понад шість місяців до загальної чисельності без­робітних);

• наявність житлового фонду в середньому на одну особу;

• кількість уперше зареєстрованих випадків захворювань на 100 осіб;

• обсяг видатків зведеного бюджету на охорону здоров'я до ВВП;

• обсяг видатків на освіту до ВВП;

• охоплення випускників 9-х класів повною середньою освітою.

5. Індикатори демографічної безпеки:

• очікувана тривалість життя при народженні;

• коефіцієнт дитячої смертності (померло віком до одного року на 1 тис. народжених);

• коефіцієнт природного приросту населення;

• сумарний коефіцієнт народжуваності населення (середня кількість дітей, народжених жінкою за все життя);

• чистий коефіцієнт відтворення населення (брутто);

• коефіцієнт старіння;

• демографічне навантаження непрацездатного населення на праце­здатне.

5. Індикатори продовольчої безпеки:

• добова калорійність харчування людини;

• споживання м'яса та м'ясопродуктів (за рік/особу);

• споживання риби та рибопродуктів (за рік/особу);

• споживання олії та інших рослинних жирів (за рік/особу);

• споживання картоплі (за рік/особу);

• споживання овочів та баштанних (за рік/особу);

• споживання фруктів, ягід, горіхів та винограду (без переробки на вино) (за рік/особу);

• споживання хлібу та хлібопродуктів (за рік/особу);

• рівень перехідних запасів зерна, відсоток від річного споживан­ня;

• виробництво зерна на одну особу за рік.

5. Індикатори виробничої безпеки:

• коефіцієнт ліквідації промислових фондів;

• частка у промисловому виробництві обробної промисловості;

• частка у промисловому виробництві машинобудування;

• матеріаломісткість промислового виробництва;

• фондомісткість промислової продукції;

• рентабельність операційної діяльності промислових підприємств;

• індекс реального промислового виробництва (до 1990 року);

• ступінь зносу основних засобів промисловості.

Для економічної безпеки важливе значення мають не самі показники, а їх порогові значення та структура, тобто граничні величини, недотри­мання значень яких перешкоджає нормальному ходу розвитку різних еле­ментів відтворювання, призводячи до формування негативних, руйнів­них тенденцій в економічній безпеці.

Показники (індикатори), за якими визначені порогові значення, висту­пають системою показників економічної безпеки.

Важливо підкреслити, що найвища міра безпеки досягається за умо­ви, коли весь комплекс показників знаходиться у межах допустимих по- рогових значень, а порогові значення одного показника досягаються не за рахунок інших.

Відповідно до використовуваної методики в Україні діапазон можли­вих значень кожного показника розбивається на 5 інтервалів:

• економічно досяжні мінімальне та максимальне значення індикато­ра, або нижня та верхня границі;

• порогові нижнє та верхнє значення індикатора, тобто значення, які бажано не перетинати;

• мінімальне та максимальне оптимальні значення індикатора, тобто інтервал оптимальних значень.

При цьому оптимальні значення знаходяться в інтервалі порогових значень. Мінімальні та максимальне значення індикатора, мінімальне та максимальне оптимальне значення індикаторів та порогові значення ви­значаються експертним шляхом. Порогові значення індикаторів наведені в додатку А.

Як бачимо, виявлення загроз економічної безпеки і прогнозування їх наслідків відбувається на основі моніторингу (систематичного спів- ставлення дійсного стану економіки з бажаним) показників економіки України. Безпосередній відбір показників (індикаторів) для моніторингу вимагає спеціального опрацювання. Для точного визначення «діагнозу» стану економіки, виявлення і усунення небезпечних тенденцій необхідна комплексна оцінка порогових значень всіх показників (індикаторів), що, в свою чергу, вимагає додаткового поглибленого дослідження на основі класичної і некласичної залежності економічних параметрів з урахуван­ням зміни базису суспільства і особливої специфіки України.

Задача нормалізації показників - це перехід до такого масштабу ви­мірювань, коли "найкращому" значенню показника відповідає значен­ня 1, а "найгіршому" - значення 0. З точки зору математики, це є задача нормування змінних, а з точки зору статистики - перехід від абсолютних до нормалізованих значень індикаторів, що змінюються від 0 до 1 і вже своєю величиною характеризують ступінь наближення до оптимального значення, що можна також інтерпретувати у відсотках: 0 відповідає 0 %, 1 -100 %.

Інтегральний індикатор економічної безпеки України в цілому розра­ховується за формулою:

^{/ =} 5>Г⁷/> (9.2.1),

де Ь] - вагові коефіцієнти сфер економіки.

Ваговий коефіцієнту-ї сфери визначається експертним шляхом серед ІУ-го числа експертів як відношення суми балів, що дали всі експерти да­ній сфері, до загальної суми балів

N

—' ⁽⁹'²'²⁾'

*=1 /7=1

де - оцінка 7-ї сфери, яку дав п-й експерт; Й- кількість експертів; М- кількість сфер економіки.

Значення вагових коефіцієнтів £>_у, що відповідають сучасним тенден­ціям, наведені в додатку Б.

Динаміка інтегрального показника економічної безпеки України на­ведена на рис. 9.2.1.

Рис. 9.2.1. Інтегральний індикатор економічної безпеки України Як бачимо, інтегральний показник економічної безпеки за останній досліджуваний період знизився на один відсотковий пункт. За свідчення­ми Міністерства економіки України основними факторами, що вплинули

на такий стан економічної безпеки України протягом 2006 р., можна вва­жати наступні:

• підвищення ціни на імпортні енергоносії;

• політична невизначеність, яку спричинили парламентські вибори;

• січневі екстремальні морози;

• заборона на ввезення з України до Російської Федерації деяких груп товарів;

• поширення пташиного грипу Н5>П на території України тощо.

Ці фактори вплинули прямо або опосередковано на виникнення на­ступних загроз економічній безпеці національної економіки України:

• зростання інфляції;

• різке зростання витрат підприємств реального сектору економіки, у технологічних циклах яких застосовується природний газ;

• нівелювання цінових переваг українських товаровиробників;

• зростання заборгованості за спожиті енергоносії;

• низька частка високотехнологічної продукції у національному про­дукті;

• зростання від'ємного сальдо зовнішньої торгівлі;

• проблеми у виробництві молочної продукції;

• зменшення обсягів виробництва продукції сільського господар­ства.

Разом з тим, залишився актуальним вплив факторів попередніх років:

• надвисока залежність країни від іноземних джерел енергопоста­чання, відсутність диверсифікації;

• низький рівень енергоефективності української промисловості та ЖКГ;

• надвисока залежність від стану зовнішніх ринків;

• незбалансована структура експорту-імпорту, низька частка високо- технологічної продукції у національному експорті;

• недостатність кредитування інвестиційних потреб національної економіки;

• низька продуктивність праці;

• порушення пропорцій макроекономічних показників;

• низька конкурентоспроможність вітчизняних підприємств;

• соціально-демографічні проблеми тощо.

Ці фактори впливали на актуальність основних довготривалих загроз економічній безпеці:

• перевищення індексу росту заробітної плати над індексом росту продуктивності праці;

• висока питома вага провідної країни-партнера (Російської Федера­ції) у загальному обсязі зовнішньої торгівлі;

• наявність заборгованості із виплати заробітної плати;

• високі витрати населення на продовольчі товари у структурі сукуп­них витрат;

• відносно високий рівень бідності та велика диференціація в оплаті праці;

• зменшення чисельності населення України тощо.

Позитивні зміни в економічному середовищі об'єктивного та суб'єк­тивного характеру призвели до втрати актуальності наступних загроз ми­нулого періоду:

• уповільнення зростання ВВП;

• уповільнення динаміки виробництва у промисловості, зокрема у машинобудуванні;

• уповільнення темпів приросту інвестицій в основний капітал;

• нестабільна ситуація на ринку цукру;

• незадовільний стан із посівом озимини, плодово-ягідних культур та виноградників тощо.

Отже, основні проблеми для економіки України концентруються у енергетичній та технологічній сферах. Слід звернути увагу на необхід­ність освоєння нових ринків для торгівлі товарами з високою доданою вартістю, крім країн СНД, не втрачаючи вже існуючих партнерів.