29. Соціальний конфлікт — це взаємодія різних соціальних груп, спільностей, інтереси яких взаємно протилежні і не знаходять розв'язання на спільній основі.

Соціальний конфлікт є соціальне зіткнення суспільних сил, окремих груп чи осіб, які мають на меті придушити чи знищити протилежні (ворожі) сторони. Види соціальних конфліктів. Проблема класифікації соціальних конфліктів не вирішена остаточно. Проте значна частина дослідників визнає, що спершу слід визначити критерій класифікації. Якщо за основу беруться особливості опонентів, то можна виділити конфлікти: між особові, між малими та великими соціальними групами, міжетнічні та міждержавні. Якщо за основу класифікації взяти сфери суспільного життя, то можна говорити про політичні, економічні, ідеологічні, соціальні, соціокультурні, сімейно-побутові, між особистісні конфлікти. У залежності від мотивацій конфлікту, дослідники виділяють три блоки соціальних конфліктів: а) з приводу розподілу владних повноважень та позицій; б) з приводу розподілу матеріальних ресурсів; в) з приводу лобіювання тих чи інших світоглядних вартостей, важливих життєвих установок.

Один і той самий конфлікт може втягувати в протистояння найрізноманітніші рі-вні сторін. В процесі виникнення і розвитку один вид конфлікту може нашаровуватися на інший, утворюючи складний конфлікт, що складається одразу з декількох видів конфлікту. Існують складні конфлікти, в яких одночасно взаємодіють різні сторони, їх інте-реси, а також різні типи конфліктів. При цьому одна сторона може бути у співдружності з іншою стороною, в коаліції з третьою, в жорсткому конфлікті з четвертою, в ней-тралітеті з п’ятою. І це в той самий час коли кожний з названих суб’єктів вибудовує власні стосунки з перерахованими гравцями. Соціальний конфлікт у залежності від форми, методів та інтенсивності протидії, поділяються на насильницькі та ненасильницькі; відкриті, приховані, латентні; інтен-сивні та тихоплинні. В залежності від масштабів розповсюдження – локальні та широ-комасштабні.

30. 1. Протилежні орієнтації сторін — суб'єктів взаємодії. У соціальній практиці різноспрямованість інтересів не менш поширена, ніж їх консолідація. Нерідко егоїстичні інтереси стосуються однієї і тієї ж цілі, яку неможливо реалізувати одночасно, без посягання на інтереси інших суб'єктів соціуму, що, безумовно, породжує конфліктні ситуації. 2. Різноспрямованість ідеологічних засад. Виникнувши на основі різних поглядів, конфлікти часто переростають у безкомпромісну боротьбу за певне спрямування політичного, соціально-економічного розвитку держави, стосуючись таких суто прагматичних аспектів, як власність тощо. Часто вони стосуються релігійних, соціокультурних питань. 3. Різновекторність соціально-економічних орієнтацій. Передусім вони пов'язані з соціально-економічною нерівністю, нерівноправним розподілом матеріальних і духовних благ. Нерідко вони проявляються на етапі трансформації суспільно-економічних систем, що зумовлено певними змінами у сфері власності і привласнення, які, у свою чергу, породжують відповідні стратифікаційні зміни. 4. Суперечності між елементами соціальної структури. Обумовлені вони неузгодженістю цілей та завдань різних рівнів організації суспільства (центр — периферія). 5. Соціально-психологічні та морально-етичні. Вони постають у формі незадоволення окремих індивідів їх статусом у певному середовищі, що породжує різноманітні спроби змінити його.

31. Механізм соціального конфлікту (процес його розвитку) містить декілька стадій: Передконфліктна ситуація. Нерідко вона може бути благополучною, і тоді конфлікт розпочинається несподівано, під впливом зовнішніх чинників. Але найчастіше на цій стадії формуються передумови для конфлікту. Інцидент. Він є першою сутичкою конфліктантів, зав'язуванням конфлікту. Інколи конфлікт може закінчитися на цій стадії (конфліктанти вирішують свої непорозуміння). Ескалація. Виявляє себе в тому, що конфлікт реалізується в окремих актах — діях та протидіях конфліктуючих сторін. Може бути безперервною (ступінь напруги у відносинах постійно зростає) та хвилеподібною (періоди напруги змінюються тимчасовим затишшям). Кульмінація. Вона є крайньою точкою ескалації, коли напруга виражається у вибуховому акті. Завершення конфлікту. Конфліктанти можуть вийти з конфлікту за допомогою одного зі способів — насильства, примирення, роз'єднання (розриву). Післяконфліктна ситуація. Йдеться про ситуацію, яка виникає після розв'язання конфлікту. Вона може бути як конструктивною, так і деструктивною, та найчастіше містить елементи обох характеристик одночасно.

Виділяють такі стадії соціального конфлікту: 1. Передконфлікт (виникнення соціальної напруженості). 2. Зростання напруги (поява конфліктної ситуації). 3. Безпосередній розвиток конфлікту (стадія відкритої боротьби сторін). 4. Регулювання (розв'язання соціального конфлікту). Розв'язується соціальний конфлікт зняттям соціальної напруги на ранніх стадіях формування конфліктної ситуації. Конфліктологи розглядають такі способи подолання конфліктів: компроміс, конкуренція, втеча, згода, співробітництво, вважаючи співробітництво єдиною конструктивною можливістю подолання конфліктної ситуації.

32Конфліктологія виробила ряд рекомендацій, проходження якими прискорює процес вирішення конфлікту: під час переговорів пріоритет повинен віддаватися обговоренню змістовних питань; сторони повинні прагнути до зняття психологічної і соціальної напруженості;сторони повинні демонструвати взаємну повагу один до одного;учасники переговорів повинні прагнути перетворити значну і приховану частину конфліктної ситуації у відкриту, гласно і доказово розкриваючи позиції один одного і свідомо створюючи атмосферу публічного рівноправного обміну думками; всі учасники переговорів повинні виявляти схильність до компромісу. Компроміс являє собою такий спосіб вирішення конфлікту, коли конфліктуючі сторони реалізовують свої інтереси і цілі шляхом або взаємних поступок, або поступок більш слабій стороні, або тій стороні, яка зуміла довести обґрунтованість своїх вимог тому, хто добровільно відмовився від частини своїх домагань.

34 Одним із показників успішної діяльності керівника організації (фірми, колективу) є рівень сформованості соціально-психологічного клімату. Соціально-психологічний клімат будь-якої установи породжується міжособистісною взаємодією, яка опосередковує не тільки між-особистісні впливи, а й вплив навколишнього фізичного середовища: речей, предметів, явищ природи тощо. Настрій однієї людини впливає на настрій іншої, позначається на різноманітних актах поведінки, діяльності, життя людини.

Соціально-психологічний клімат — якісний бік стосунків, що виявляється у вигляді сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності та всебічному розвитку особистості в групі. Такий клімат може бути сприятливим, несприятливим, нейтральним, позитивно чи негативно впливати на самопочуття людини. Найважливіші ознаки сприятливого соціально-психологічного клімату групи (колективу): Суб'єктивні ознаки: • довіра та взємовимогливість членів групи один до одного; • доброзичливість і ділові претензії; • вільне висловлювання думок щодо справ колективу чи поведінки окремих осіб; • відсутність тиску з боку керівництва на підлеглих і визнання за ними права приймати рішення, значущі для справ колективу; • достатня поінформованість членів колективу про завдання та стан справ у колективі; • високий ступінь емоційного включення та взаємодопомоги у ситуаціях, якщо є у цьому потреба; • усвідомлення і взяття відповідальності на себе за стан справ у групі кожним із її членів. Об'єктивні ознаки: • високі показники результатів діяльності; • низька плинність кадрів; • високий рівень трудової дисципліни; • відсутність напруженості й конфліктності в колективі тощо.

35. Виділяється чотири основних методи емпіричного соціологічного дослідження: аналіз документів, спостереження, опит і соціальний експеримент, що розділяються в залежності від становлення фактів свідомості, а також способу їх фіксації, шляхи та методи їх використання. Аналіз документів є досить поширеним у практи­ці проведення соціологічних досліджень, оскільки у документах міститься значна кількість інформації щодо матеріального і духовного життя суспільства. Соціологи у своїх дослідженнях використовують різноманітні документи — державні та урядові акти, статистичні збірники і матеріали пе­реписів, відомчу документацію, художні твори і нау­кові публікації, пресу.

Є два основних типи аналізу документів: традиційний (класичний) і формалізований (контент-аналіз). Традиційний метод аналізу — це різноманітні операції, спрямовані на інтерпретацію даних, що містяться в документі, з прийнятої соціологом певної точки зору — інтерпретацію з’ясування змісту документа. Слабкість такого ана­лізу в його суб’єктивності.

Соціальний експеримент як метод збирання соціологічної інфор­мації. Для поглибленого аналітичного вивчення соціальної реальності в соціології використовують соціальний експеримент як метод збору інформації про чинники, які на неї впливають, результати та наслідки такого впливу. Це метод одержання інформації в умовах, які контролюються і керуються, тобто в експериментальній групі чи колективі, що вимагає створення відповідної експериментальної ситуації. Головне завдання експерименту полягає в тому, щоб, вибравши для експериментування ту чи іншу групу, впливати на неї певними факторами і стежити за зміною характеристик, які цікавлять дос­лідників для вирішення завдань управління суспільними процесами.