7. . Загальна характеристика сучасних соціологічних концепцій.

Перші два етапи соціологія більш активно розвивалась у Європі. Дослідники відмічають, що в Західній Європі ця наука розвивалась на ініціативній основі. Як приклад приводять той факт, що вчені, які досліджували соціальні явища працювали поза університетської сфери. Починаючи з кінця ХІХ ст., соціологічна галузь знань активно розроблялась в США. В цій країні соціологія створюється як академічна наука. Вже в 1892р. у Чиказькому університеті відкрито першу у світі кафедру соціології і соціологічний факультет. З 1901р. курс соціології викладається в 169 університетах і коледжах, наприкінці 80-х – у 250. З 20-х років ХХ ст. США утримують позиції лідера у світовій соціології.

На сучасному етапі розвитку соціології найбільш впливовими є соціологічні школи Росії та США.

США (Чиказька школа):

Структурно-функціональний аналіз – відокремлення елементів соціальної взаємодії, які підлягають дослідженню, у визначенні їхнього значення в певній залежності від інших значень – постійних чинників.

Концептуальний підхід (Т. Парсона) – суспільство і особистість розглядаються як дві відносно самостійні підсистеми загальної системи дії.

Феноменологічна соціологія (А. Шюц) – розглядає універсальні структури розуміння й інтерпретації людьми фактів і явищ, які виявляються під час соціальних взаємодій, а також суб’єктивно значущі зразки соціокультурного світу, які складаються в процесі цієї інтерпретації.

Символічний інтеракціонізм (Дж.Мід) – теоретико-методологічний напрямок, зосереджується на аналізі символічних аспектів соціальної взаємодії.

Росія:

Психологічний напрямок (Карєєв, Петражицький) – соціологія повинна спиратися на колективну психологію. Психологічне життя складається з почуттів, волі та емоцій, які є двигунами людської поведінки.

Плюралістична соціологія (Кобалевський) – при розгляді суспільних процесів треба враховувати як економічні, так і психологічні і біологічні фактори.

10. у вигляді окремої наукової галузі соціологія виникає лише у першій половині ХIХ ст. під впливом епохальних зрушень у соці­альному бутті, що отримали найменування революцій: політичної, економічної, інтелектуальної. Радикальна природа цих змін — новий соціальний порядок, демократизація, бюрократизація державного управління, індустріалізація, урбанізація, секуляризація, раціона­лізм і гуманізм, які стали могутніми чинниками, під впливом котрих склалася соціологія.

Огюст Конт (1798 — 1857) увійшов в історію науки як основоположник філософського позитивізму та соціології. Уже самим терміном “позитивний” (“позитивізм”) О. Конт протиставляє свою філософію і соціологію старим (“негативним”) уявленням. Інакше кажучи, поняття “позитивне знання” (пізнання) є строго науковим, на відміну від спекулятивного, метафізичного, абстрактного, аморфного, неконструктивного та ін.

Конт вводить так звану лінійну систему класифікації форм наукового знання. Він розміщує науки згідно з історією їх виникнення і розвитку і у зв’язку із зележністю одна від одної, коли знання попередньої науки є необхідною умовою для розвитку і знання наступної: математика — астрономія — фізика — хімія — фізіологія (біологія) — соціальна фізика (соціологія).

Ця залежність однієї науки від другої зумовила пізню появу соціальної фізики — соціології. Соціологія теж абстрактна наука, що не має прикладного характеру; вона одна з найскладніших у контовській системі, оскільки вивчає конкретний об’єкт — суспіль­ство, людину, які є найбільш складними явищами.

Конт не лише вводить новий термін, а й розробляє досить повну систему соціологічного знання, окреслює предмет, структуру, визначає пізнавальні засоби і можливості нової науки. Він виступає за необхідність створення “позитивної соціології” як науки, що спирається на дані спостереження, експерименту, порівняльного та історичного методів.

О. Конт був одним із мислителів, хто приділяв велику увагу методологічним проблемам. У відповіді на запитання “як віднаходити, систематизувати й використовувати факти соціального життя?” він запропонував кілька дослідницьких принципів, сформульованих у чотирьох методах нової науки: спостереження, експеримент, порів­няння та історичний аналіз.

11. Поява соціології була викликана розвитком суспільства та розвитком соц. думки. Основними передумовами цього були такі такі фактори: 1. Соц.-екон.: індустріальна революція, ринок вільної праці, урбанізація, розвиток торгівлі з витікаючими звідси наслідками для способу життя та новими сусп. відносинами. 2. Соц.-політ.: панування буржуазних верств, влада капіталу, демократизація. 3. Інтелектуальні: філософські ідеї епохи Просвітництва з її духовними орієнтирами (гуманізм, раціоналізм, свобода особистості).

Соціологія як самостійна наука виникла не через появу нового об*єкта дослідження, а через те, що в суспільних науках, що існували, виникли проблеми, які неможливо було вирішити в рамках цих наук за допомогою наявних методів. Специфіка соціологічного світобачення: 1)Погляд на суспільство як певну цілісність, цілісну систему, що розвивається за своїми специфічними законами. 2)Установка на вивчення суспільних відносин, що реально існують, на відміну від утопічного конструювання ідеального суспільства. 3)Спирання на емпірічні методи дослідження. Елементи такого підходу складалися в рамках соціофізики, соціофілософії, філософії, історії, по мірі розвитку емпірічних соціологічних досліджень, в ході диференціації суспільних та гуманітарних наук, по мірі зростаючого впливу природознавства. Соціально-політичні передумови виникнення соціології: 1)Діяльність просвітників стимулювала процес революційного руйнування старого суспільного ладу в Європі. 2)Ранні буржуазні революції вплинули на розвиток суспільно-політичної думки. Соціальні думкарі першої половини ХІХ століття намагалися осмислити суть та наслідки французької революції. Дослідники намагалися проаналізувати поняття "революція", "демократія" тощо.

12. Відокремлення соціології в самостійну науку відбулося в другий половині 19 сторіччя. У 1839 році в третьому томі “Курсу позитивної філософії” Огюст Конт вперше вживає термін “соціологія”, обґрунтовує завдання вивчення суспільства на науковій основі. Саме О. Конта вважають засновником соціології.

Аналіз праць О. Конта дозволяє відзначити наступні основні положення, які суттєво вплинули на розвиток соціологічної науки.

1. Виникнення соціології як самостійної науки відбувається за законом стадій інтелектуального розвитку людини. На першій стадії, теологічній, індивід пояснює всі явища на підставах релігійних уявлень, оперуючи поняттям надприродного. На другій стадії, метафізичній, людина намагається все пояснити за допомогою сутності, причин та інших філософських абстракцій. І третя стадія – позитивна, або наукова. На цій стадії людина спостерігає за явищами, фіксує результати, встановлює закономірні зв’язки, здобуває позитивне знання. Саме позитивне знання є науковим, на відміну від спекулятивного, метафізичного, абстрактного, аморфного, неконструктивного.

2. Поява соціології в системі позитивного знання зумовлена розвитком науки і залежністю однієї науки від іншої. О.Конт вводить лінійну систему класифікації форм наукового знання. Він розміщує науки згідно з історією їх виникнення і розвитку: математика – астрономія – фізика – хімія – фізіологія – соціальна фізика (соціологія).

3. Вчений розробляє систему соціологічного знання, окреслює предмет, структуру науки, визначає пізнавальні засоби і можливості нової науки. У відповідності до своїх уявлень щодо розвитку вчений розподіляє соціологію на дві частини: соціальну статику та соціальну динаміку. Соціальна статика вивчає умови і закони функціонування суспільної системи, досліджує основні соціальні інститути: сім’ю, державу, релігію з точки зору їх функцій, ролі у встановленні злагоди в суспільстві. В соціальній динаміці О. Конт розглядає теорію суспільного прогресу. Вирішальним фактором прогресу суспільства виступає, на його думку, духовний, розумовий розвиток людства. В суспільному процесі діють певні закони, такі як закон розподілу та кооперації праці. На підставах розподілу праці з’являються в суспільстві соціальні та професійні групи, суспільство структурується, кооперація веде до зростання матеріального добробуту населення. Але ці ж фактори можуть руйнувати суспільство (концентрація багатства у певних верств населення, експлуатація людей, вузька фахова спеціалізація тощо). Виникають корпорації та внутрішня корпоративна мораль, які здатні підірвати єдність суспільства. Саме соціологія, на думку О.Конта, має сприяти встановленню солідарності між членами суспільства.

4. Розвиток соціологічної науки О.Конт пов’язує із вирішенням методологічних проблем. Він вважає, що віднаходити, систематизувати соціальні факти, досліджувати їх соціологія може за допомогою таких методів як спостереження, експеримент, порівняння, історичний аналіз.

Таким чином, роботи О. Конта заклали основи такого напрямку соціологічної науки як позитивна соціологія, визначили шляхи розвитку соціології, її структуру, методологію.

13. В процесі становлення соціологічної науки виділяють три основні етапи.

Перший етап характеризується науковою діяльністю О.Конта, Г. Спенсера, К. Маркса та ін. Як наслідок, вже на даному етапі виникають самостійні напрямки соціологічних знань, такі як позитивна соціологія, соціологія еволюціонізму, матеріалістична соціологія. Вихідним у розвитку соціології на даному етапі став позитивізм О. Конта. Він називав соціологію соціальною фізикою і вважав, що вона має запозичувати у природничих наук об’єктивність, здатність піддаватися перевірці, доказовість. Саме точність, практичне використання даних стали відправними ознаками розвитку соціологічної науки

Другий етап характеризується домінуванням ідеї про принципову відмінність законів суспільного розвитку від законів природи, про своєрідність соціологічних методів пізнання. Цю думку відстоювали на зламі 19 і 20 сторіччя М. Вебер, Г. Зіммель, Е. Дюркгейм.

Третій етап починається з другої половини 20 сторіччя. У цей період усвідомлюється необхідність синтезу теорії і практики, розвиваються спеціальні соціологічні теорії. Значний внесок у розвиток соціології на даному етапі зробили американські соціологи Г. Парсонс, Р. Мертон та ін.

14Суспі́льство — це організована сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на певному ступені історичного розвитку. Суспільство — також соціальна самодостатня система, заснована на співпраці людей і зі своєю власною динамічною системою взаємозв'язків його членів, об'єднаних сімейними узами, груповими, становими, класови­ми та національними відносинами.У суспільстві існують, як правило власні культурні та історичні надбання, суспільні норми та установи. У кожному суспільстві є свої власні суб'єкти соціального спілкування — особа, сім'я, клас, група, нація, держава та інші. Основними елементами, що визначають суспільство, є власність, праця, сім'я.

З точки зору соціології, суспільство – це особливий, надзвичайно складний вид організації соціального життя. Воно включає в себе всю багатоманітність стійких соціальних взаємодій, всі інститути та спільноти, що локалізовані в рамках конкретних державотворчих територіальних  кордонів. Суспільству властиві такі механізми саморегуляції, які дозволяють підтримувати йому свою цілісність, впорядковувати відносини між інститутами та спільнотами, інтегрувати соціальні новоутворення та підкоряти своїй логіці поведінку основної маси населення, схиляючи людей, що живуть на відповідній території, відтворювати  в своїх діях єдину тканину численних соціальних взаємодій.

Основні ознаки суспільства: територія на якій відбувається консолідація соціальних зв’язків; універсальність, тобто всеоб’ємлючий, різносторонній його  характер, що дозволяє включати всю багатоманітність соціальних зв’язків, відносин, всі соціальні інститути та спільноти в рамках певного територіального простору; автономність, тобто спроможність існувати самостійно, що досягається за рахунок  рівня внутрішньої саморегуляції, що забезпечує підтримку та постійне відтворення складної системи соціальних взаємин; інтегративність, тобто цілісність, єдність загальної системи цінностей (традицій, норм, законів тощо), яку називають культурою.

15Індустріа́льне суспі́льство — суспільство, в якому закінчено процес створення великої, технічно розвиненої промисловості (як основи і провідного сектора економіки) та відповідних соціальних і політичних структур; етап розвитку суспільства, коли основна маса населення зайнята на заводах і фабриках (в індустрії).

16. Соціальна система суспільства. Суспільство як цілісна соціо­культурна система складається з великої кількості підсистем з різними системостворюючими інтегральними якостями. Одним із найважливіших типів соціальних систем є соціальні єдності.

Соціальна єдність — це реально існуюча сукупність індивідів, що емпірично фіксується і відрізняється відносною цілісністю та виступає самостійним суб’єктом соціальної дії, поведінки. У даному визначенні слід підкреслити ряд моментів.

Соціальна структура. Соціальна структура суспільства є частиною соціальної системи і поєднує в собі два компоненти: соціальні зв’язки і соціальний склад. Про соціальні зв’язки йшла мова вище. Соціальний склад — це набір елементів, з яких складається соціальна структура.

Соціальна структура — це стійкий зв’язок елементів у соці­альній системі. Основними елементами соціальної структури суспільства є індивіди, що займають певні позиції (статус) і виконують певні соціальні функції (ролі), об’єднання цих індивідів на основі їхніх статусних ознак у групи, соціально-територіальні, етнічні та інші спільноти. Соціальна структура виражає об’єктивний поділ суспільства на спільноти, класи, верстви, групи і т.ін., вказуючи на різне положення людей відносно один одного за багатокількісними критеріями. Кожний з елементів соціальної структури, у свою чергу, є складною соціальною системою зі своїми підсистемами і зв’язками.

Поняття соціальної структури в суспільстві використовується в наступних основних значеннях. У широкому розумінні соціальна структура — це побудова суспільства в цілому, системи зв’язків між усіма його основними елементами. При такому підході соціальна структура характеризує всі багаточисельні види соціальних спільнот і відносини між ними. У вузькому розумінні термін “соціальна структура суспільства” частіше застосовується до соціально-класо­вих і соціально-групових спільнот. Соціальна структура у цьому розумінні — це сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих класів, соціальних верств і груп.

У соціології існує велика кількість концепцій соціальної структури суспільства, а історично однією з перших є марксистське вчення. У марксистській соціології провідне місце відведено соціально-класовій структурі суспільства. Соціально-класова структура суспільства, за цим напрямом, являє собою взаємодію трьох основних елементів: класів, суспільних прошарків і соціальних груп. Ядром соціальної структури є класи. К. Маркс і Ф. Енгельс обгрунтували економічні причини виникнення класів. Вони стверджували, що поділ суспільства на класи є результатом суспільного поділу праці й формування відносин власності. Процес виникнення класів відбувався двома шляхами: шляхом виділення в родовій общині експлуататорської верхівки, що спочатку складалася з родової знаті, і шляхом повернення в рабство військовополонених, а також збід­нілих співплеменників, що потрапляли у боргову кабалу.

17. Соціа́льна спі́льність - сукупність людей, яку характеризують умови їх життєдіяльності, загальні для даної групи взаємодіючих індивідів; приналежність до територіальних утворень, що історично склалися, приналежність групи взаємодіючих індивідів, що вивчається, до тих або інших соціальних інститутів. грýпа соціáльна — сукупність індивідів, що взаємодіють певним чином на основі сподівань кожного члена групи, що розділяються, відносно інших. Соціальні інститути (від латинського institutum — установа) - соціальні інститути — це організовані об’єднання людей, що виконують певні соціально вагомі функції та забезпечують спільне досягнення цілей на основі соціальних ролей, що їх виконують члени, які задаються соціальними цінностями, нормами і зразками поведінки. Соціальна організація — соціальна група, орієнтована на досягнення взаємопов'язаних специфічних цілей і формуваннявисокоформалізованихструктур.Багато соціологів називають соціальні організації різновидом соціального інституту, але вони мають відмінні від них риси. Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільнозначущого та індивідуально неповторного. Особистість — найголовніше в людині, найважливіша її соціальна ознака.

18. проблема сутності та тенденцій розвитку громадянського суспільства надзвичайно актуальна, вона невіддільна від питань реформування суспільного життя в Україні. Адже наша держава пройшла складний шлях історичного розвитку. Тривала провінційна роль України, відсутність розвитку її державності стали причиною слабкого розвитку громадянського суспільства та його теорії.Тому проблема становлення громадянського суспільства безпосередньо пов'язана з необхідністю розбудови державності, оскільки вдосконалення суспільства і держави с необхідною умовою демократичного розвитку країни. Досі в Україні тривають дискусії про вплив держави та про баланс сил державної влади й суспільства. Значна частина населення вбачає в державі чужу, корумповану силу, не довіряє державній владі, хоча і дотримується утопічного погляду, ніби винятково державними засобами можна створити нове громадянське суспільство. Між іншим, це типова утопія, поєднана з надією на мудрого вождя, авторитетного правителя, який, прийшовши до влади, владнає все справедливо й демократично. Державна влада дійсно може сприяти встановленню громадянського суспільства, але без ініціативи народу "знизу" її можливості обмежені. е відзначити, що у нинішній Конституції і згадки немає про громадянське суспільство, на формування якого зрештою має бути спрямований весь державно-правовий механізм. Цей, м'яко кажучи, недолік нинішньої Конституції, безумовно, негативно відбиватиметься на процесі формування громадянського суспільства, серцевини правової держави

19. Соц. структура суспільства є частиною соціальної системи та складається з 2-х компонентів соц. звязків та соц. складу. Соц. система – цілистне утворення основним елементом якого є люди, їх звязки, взаємодія, відносини. Соц. звязки – набір фактів, які зумовлюють спільну діяльність у певних сукупностях в певний час для досягнення тих чи інших цілей. Соц. склад – набір елементів , з яких склаадється соц. структура. Соц. структура – стійкий зв'язок елементів в соц. системі. Основними елементами соц. стуктури є індивіди, які займають певні позиції (статус) і виконують певні соц. функції.(ролі) оюєднання цих індивідів на основі їх статусних ознак у групи соц.- територіальні, етичні та інші сукупності і т.д.

Соц. структура у широкому значенні є системою звязків між різними видами соціальних сукупностей. Соц. структура у вузькому значенні найчастійше застосовується до соціально – класових та соціально –групових сукупностей.

Види соціальних структур: національно – етична, соціально –демографічна,соціально –професійна,соціально –класова ,соціально –рольова .

21. Стратифікація – існуюча в сусп., а також в спільнотах і групах нерівність, розшар, яке виявляється у неоднаковому доступі до соц. благ, ресурсів і володінні ними. Ознаки нерівності: форма власності, розмір доходу, обсяг влади, престиж, професія, рівень освіти, стать, вік, національність, походження. Теорія соц. стратифікації базується на уявленні, що страта являє собою реальну спільноту, що емпірично об’єднує людей на спільних позиціях. В осн. теорії – об’єднання людей у групи та протиставлення їх ін. групам за статусними озн.

Страти – великі сукупності людей, які вирізняються за своїм становищем у соц. ієрархії сусп. Осн. утворення страт є природна і соц. нерівність. Природну нерівність зумовлено різними фізіологічними та псих. властивостями, що їх різні люди мають від природи, з народження (етнічна належність, статево-вікові особл., родинні зв’язки, фізичні та психологічні особл.). Нервність, зумовлена природними відмінностями, є першою формою нерівності, проте головною рисою людського сусп. є соц. нерівність, зв’язана з відмінностями, що зумовлені соціал. чинниками: поділом праці (розумова і фізична), укладом життя (міське й сільське населення), соц. роллю (інженер, політичний діяч).

В Укр. виділяють 7 страт: загальноукраїнська еліта, регіональні та корпоративні еліти, український верхній середній клас, динамічний середній клас (соціально активні, змогли пристосуватися та мають легальні заробітки), аутсайдери (з низьким рівнем адапт і соц акт), маргінали (антисоціальні установки), криміналітет.