3.Теорії «регіонального політичного розвитку» ф. Перру і у. Ізарда.
теорія Франсуа Перру ( автор центр-переферичної піраміди). Згідно перру усі економічні суб’єкти початково є нерівномірними і зв’язані один з одним відносинами супідрядності , які форму.ться природним образом по мірі збільшення (укрупнення), впровадженні декотрим із них нових технологій і т.д.
Цю теорію Перру назвали «Полюсами росту», які в ході свого розвитку мають позитивний ефект на свою периферію (і ці зони треба стимулювати й розвивати).
Уолтер Ізард створив інтегральну модель територіальної проекції соц.- економічного життя суспільства , основними елементами якої являються споживчий спрос і його географічного (положення) розподілу ,а також наявність тих чи інших екологічних ресурсів (ці фактори враховують економ. Ландшафт території ) Робив акцент на сировинному і транспортному факторах при оцінювання собівартості продукції.
4. Концепції регіон. Політики: класична теорія Дж. Кейнса і неокласична м. Фрідмана.
«загальна теорія зайнятості відсотка грошей» 1936 Дж. Кейнс.
За Кейнсом, дослідження повнох зайнятості можливе при наявності ефективного попиту (та величина сукупного попиту на реальний обсяг націон. Виробництва , при якій підприємці сподіваються отримати максимальний прибуток, однак досягнути повної зайнятості виключно за рахунок дії стихійних ринкових сил неможливо. Вихід Кейнс вбачав у збільшенні інвестицій, відводячи їм вирішальну роль у розширенні ефективного попиту. І вважав, що для збільшення інвестицій необхідно , по0перше , знизити ставку відсотка на кредити , по-друге, збільшити держ. Витрати (розширення держ. Закупок товарів і послуг), по-третє, піднести рівень ефективності капіталовкладень.
Суб активно- позитивний метод теоретичних досліджень Мілтона Фрідмана (заснований на емпіричних та статистичних узагальненнях). Можна застосовувати на практиці.
Фрідман урахував дію психологічного фактору (мотивів поведінки людини) в різних економічних ситуаціях . психологічні фактори на його думку – це рівноправні складові врівноважування економічної системи.
Сам він називав : «теоретичний підхід , що стверджує важливість грошей»
Фрідман акцентував на виданні економічної свободи, що зумовлює всі інші свободи в суспільстві.
Запропонував визначити оптимально необхідну кількість грошей , яка б не впливала на їхню вартість і ціни , бо недостатня кількість грошей призводить до кризи виробництва , а надлишкова – до інфляції.
І оптимальну кількість грошей пропонує визначити за допомогою рівняння обміну:
Загальна ціна створеного в межах країни продукту має= розмірам грошової маси на швидкість обороту.
5. Загальнонаукові і спеціальні методи дослідження регіональної економіки.
Методи вивчення регіональної економіки. У дослідженнях регіональна економіка послуговується загальними і спеціальними методами наукового пізнання, до яких належать системний аналіз, метод систематизації, балансовий метод, метод економіко-географічного дослідження та ін. Системний аналіз — сукупність методів і засобів дослідження складних, багаторівневих і багатокомпонентних систем, об’єктів, процесів, що ґрунтується на комплексному підході, врахуванні взаємозв’язків і взаємодії між елементами системи. Цей метод спирається на принцип поетапності (визначення цілей і завдань, формування наукової гіпотези, комплексне вивчення особливостей оптимального варіанту розміщення галузей). За допомогою системного аналізу вивчають структури галузей господарства, їх внутрішні взаємозв’язки і взаємодії. Балансовий метод полягає у зіставленні врівноважених систем показників і вимірюванні пропорцій в економіці у вартісній і натуральній формах. Основними системами таких показників і пропорцій є виробництво та розподіл, виробництво і споживання, доходи і витрати, заощадження і споживання, ресурси та їх використання. Цей метод дає змогу визначити оптимальне співвідношення між галузями спеціалізації регіону і галузями, які доповнюють територіальний комплекс, інфраструктурою (виробничою і соціальною). Метод економіко-географічного дослідження поділяють на три складові: регіональний метод (дослідження напрямів формування і розвитку територій, вивчення розвитку і розміщення суспільного виробництва в регіональному розрізі); галузевий метод (дослідження напрямів формування і функціонування галузей економіки в географічному аспекті, вивчення розвитку і розміщення суспільного виробництва в галузевому розрізі); місцевий метод (дослідження напрямів формування і розвитку виробництва окремих міст, поселень та вивчення розвитку і розміщення виробництва за його первинними ланками). Картографічний метод дає змогу наочно, за допомогою побудови карт, визначити особливості територіального розміщення виробництва тощо. Карта в регіональній економіці є не тільки об’єктом дослідження, а й джерелом отримання інформації про розміщення продуктивних сил і економіку регіону. Завдяки використанню карт, картосхем, картограм сприймаються і фіксуються не тільки особливості розміщення, а й статистичні матеріали, що характеризують рівні розвитку галузей і регіонів. Метод соціально-економічного прогнозування — це комплекс способів та інструментів оброблення інформації про розвиток соціально-економічних явищ і процесів, функціонування систем у майбутньому. Він охоплює екстраполяцію, моделювання, метод експертних оцінок, які є взаємопов’язаними. У процесі прогнозування використовуються такі загальнонаукові елементи діалектичного методу, як індукція і дедукція, метод аналогії, прогнозні аналітичні і синтетичні оцінки тощо. Метод економіко-математичного моделювання (моделювання територіальних пропорцій розвитку економіки регіону, моделювання за галузями господарства регіону, моделювання формування господарських комплексів регіону), ґрунтуючись на використанні сучасних електронних засобів, дає змогу з мінімальними затратами праці і часу опрацьовувати величезний масив статистичної інформації, вихідні дані, що характеризують рівень, структуру, особливості розвитку соціально-економічного комплексу регіону. Він сприяє прийняттю оптимальних рішень щодо варіантів і моделей відповідно до завдань і цілей регіональних досліджень. Метод таксонування полягає у розчленуванні територій на споріднені або ієрархічно підпорядковані таксони (лат. taxere — оцінювати) — дискретні об’єкти, пов’язані певною мірою із загальними властивостями і ознаками, завдяки чому є підстави для надання їм визначеної таксономічної категорії. Таксони являють собою рівнозначні або ієрархічно підпорядковані ланки, наприклад адміністративний район, територіальна громада. Фактично процес районування на будь-якому рівні є таксонуванням. Оскільки об’єктом таксонування стають регіони, то можна застосовувати поняття «регіоналізація». Варіантний метод розміщення продуктивних сил регіону застосовується при розробленні схем розміщення виробництва в межах регіону на початкових етапах планування і прогнозування. Він передбачає розгляд варіантів різних рівнів розвитку господарства тих чи інших регіонів, варіантів територіальних економічних пропорцій по регіонах. Сучасна регіональна наука широко використовує методи соціологічних досліджень — стандартизовані інтерв’ю, індивідуальні співбесіди з представниками різних галузей і сфер соціально-економічного комплексу регіону; контент-аналіз інтерв’ю і публічних виступів управлінської еліти регіону, вчених і спеціалістів тощо. Методи зіставлення рівня життя населення і прогнозування розвитку регіональної соціальної інфраструктури використовуються для аналізу рівня життя населення регіонів. Центральні економічні органи розробляють методику зіставлення на основі синтетичних та індивідуальних показників. Мета досліджень територіального рівня життя населення полягає у виявленні фактичних відмінностей у рівні життя, які безпосередньо пов’язані із розвитком регіональної інфраструктури. Порівняльно-географічні методи використовують для зіставлення об’єктів, створених природою і перетворених у процесі господарської діяльності, а також створених людиною геотехнічних систем, які функціонують в природному середовищі. Кількість ознак, за якими порівнюють об’єкт, має бути достатньо великою. Для об’єднання об’єктів в одну групу або тип, підтип, клас тощо необхідно систематизувати дані за функціональним призначенням (наприклад, промисловий центр, транспортний вузол, центри торгівлі тощо), структурним призначенням (промисловий центр деревообробки), економіко-географічним розміщенням (прикордонний регіон). Різновидом порівняльно-географічного методу є метод еталонів. зміст якого полягає у зіставленні однієї регіональної складової з іншою, розміщених в аналогічних природнокліматичних та соціально-економічних умовах. Метод польових досліджень використовують для збирання соціально-економічної інформації на місці. За його допомогою досліджують планову структуру і межі досліджуваного об’єкта (процесу, явища), територіальні відмінності в умовах, спосіб і якість життя населення, рівень господарського освоєння території, специфіку взаємодії виробництва та населення з природним середовищем. Статистичний метод дає змогу забезпечити систематизацію статистичної інформації, кількісно охарактеризувати фактори, які впливають на стан об’єкта, порівняти конкретні кількісні та якісні характеристики. При характеристиці регіонів використовується метод визначення середніх величин. Як приклад можна навести визначення середньої густоти населення (Р/S, де Р — населення, S — площа), транспортної мережі:
де L’ — середнє значення транспортної мережі; Р — кількість населення; S — площа; L — протяжність транспортних шляхів; Q — об’єм вантажної маси. Використання цих величин дає змогу точніше охарактеризувати специфіку регіону, зробити висновок про насичення території тими чи іншими об’єктами. Середні величини розраховують при розміщенні і територіальній організації виробництва тощо. Характеристику відхилень індивідуальних величин від їх середніх визначають за методом дисперсного аналізу (дисперсія динамічного ряду дорівнює різниці між середнім квадратом значень ознаки і квадратом їх середньої). Дисперсія доповнює показник середньої арифметичної. Ступінь впливу на формування об’єкта одного фактора вивчається на основі однофакторного дисперсного аналізу, а двох факторів — на основі двофакторного дисперсного аналізу. Метод «витрати-випуск», або метод розробки міжгалузевого балансу, застосовується при аналізі і прогнозуванні відтворювального процесу у регіоні — діагностиці його економіки з подальшим виходом на динаміку загальноекономічних показників (валовий регіональний продукт, внесок кожного сектору господарства у фінансову систему регіону, частка заробітної плати і прибутку у структурі виробництва, витрати на виробництво продукції тощо). Дослідження ґрунтуються на міжгалузевому балансі виробництва і розподілу продукції. Метою міжгалузевого балансу (МГБ) є відображення процесу створення і розподілу суспільного продукту в межах країни, регіону. Аналіз МГБ допомагає охарактеризувати процес формування і використання сукупного суспільного продукту в галузевому вимірі. Основою вартісного балансу є поділ сукупного продукту на дві частини, які відіграють різну роль у процесі суспільного відтворення, — проміжний і кінцевий продукт.