49. Колізійні питання деліктних зобов’язань.

Делікт – приватний чи громадсько-правовий проступок, який тягне за собою відшкодування шкоди, збитку чи штраф, які стягуються за приватним правом на користь потерпілих. Деліктні зобов’язання мають односторонній характер.

Головним колізійним принципом регулювання таких відносин – виступає закон місця вчинення правопорушення ("Lex loci delicti comissi). Згідно з даним колізійним правилом, відповідальність винної сторони принципово пов'язується з правом держави місця вчинення правопорушення (спричинення шкоди). Донедавно застосування цього правила для врегулювання цих відносин було непохитним, але зараз застосування цього принципу не є беззаперечним.

Так якщо одні й ті ж діяння в одних правопорядках розцінено як делікт, то в інших вони залишились такими, що не отримали законодавчо негативної оцінки (байдужими з точки зору права) або навіть розглядаються як цілком правомірні діяння. Виникає питання: наскільки природно вимагати від судді застосування іноземного права, в якому певне діяння визнано протиправним тоді, коли у його власному праві воно таким не визнається?

У пошуках відповіді на це питання американські юристи запропонували концепцію «врахування інтересу», згідно з якою інтереси зацікавлених у врегулюванні деліктної ситуації правопорядків «зважуються» з метою з'ясування питання, який з них був би більшою мірою підірваним незастосуванням його положень.

Англійська доктрина та судова практика пішли у цьому питанні шляхом використання принципу «подвійної позовної сили». Одним із найвідоміших рішень цього питання є те, яке було знайдене суддею Уїлсом у справі «Філіпс проти Ейр» (1870 р.). На його думку, для подання позову в Англії, що випливає із завдання шкоди за кордоном, повинні бути виконаними одночасно дві вимоги. По-перше, діяння має бути протиправним з точки зору англійського права, якщо тільки воно мало б місце в Англії, і, одночасно, воно має бути забороненим за правом тієї держави, на території якої воно реально було вчинене. По-друге, таке правопорушення має надавати зацікавленій особі можливість заявления цивільно-правових вимог як за правом місця завдання шкоди, так і за законом суду.

Ще однією проблемою є випадки вчинення делікту за межами територіальних юрисдикцій (відкрите море або повітряний простір над ним), коли відсилання до місця вчинення делікту взагалі не спрацьовує, внаслідок чого така колізійна прив'язка автоматично стає незастосовною.

Однак нерідко проблеми з визначенням місця вчинення правопорушення виникають і тоді, коли делікт вчинюється нібито очевидно в межах певної юрисдикції - американській судовій практиці відома справа («Штат Оклахома проти штату Канзас», 1921 p.), коли від іскор паровоза, що здійснював маневрові роботи на території прикордонної станції, розташованої в штаті Канзас, через вітер стався спалах на фермі, побудованій у штаті Оклахома неподалік від зазначеної залізничної станції, від чого ця ферма згоріла повністю. Перед судом постало питання: що є місцем вчинення делікту - місце, де, власне, сталася шкідлива дія (штат Канзас), чи те місце, де реально настали шкідливі наслідки відповідної дії (штат Оклахома).

Ні наука, ні практика різних країн не дають однозначної відповіді на це запитання. Водночас у провідних кодифікаціях МПрП спостерігається поєднання двох вказаних підходів, причому вибір з-поміж них може залежати і від волі судді, і від волі потерпілої сторони деліктної відповідальності, сутність яких зводиться до комбінованого застосування колізійних прив'язок, коли в законі передбачаються або певні альтернативи використання формул.

У випадках, коли у місці здійснення делікту та в місці настання його наслідків діють різні правопорядки (так звані делікти, що діють на відстані), як, наприклад, транскордонні катастрофи на АЕС, то згідно з пануючою точкою зору компетентним є право, найбільш сприятливе у конкретному випадку для потерпілого (так званий принцип повсюдної відповідальності).

У подібних випадках, потерпілий є компетентним у судовому процесі зробити вибір права на свій розсуд. Якщо ж він цього не робить, суд визначає найбільш сприятливе право в силу своїх службових обов'язків (ex officio).

Однак у праві США, у таких випадках у якості головної, а інколи - єдиної колізійної прив'язки застосовується право держави, з яким деліктні правовідносини мають «найбільш суттєвий зв'язок».

Раніше в деліктному праві не використовувався, а зараз вже в деяких країнах використовується принцип автономії волі сторін - учасники правовідносин отримали можливість підкорювати статут деліктного зобов’язання тому правопорядку, що враховує інтереси обох сторін. Так в Швейцарському законодавстві передбачена можливість сторін в будь-який час після настання події, яка заподіяла шкоду, домовитися про застосування закону суду.

Окрім цих, більш-менш поширених засобів регулювання деліктних зобов'язань у національних законодавствах, у доктрині зазначається також на використання закону місця проживання (або громадянства) потерпілого, місця реєстрації транспортного засобу6, закон прапора судна для випадків спричинення шкоди у відкритому міжнародному просторі.