23. Зворотне відсилання та відсилання до права третьої держави.

Питання зворотнього відсилання найскладніша проблема МПрП.

Суть зворотнього відсилання – правопорядок який відсилає до іноземного права другої держави і правопорядок цієї другої держави визнають себе некомпетентними у вирішення спірного питання (і там і там є колізійні норми які відсилають з цього питання до іноземного права). Така ситуація виникає в результаті того, що колізійні норми різних держав по-різному вирішують питання вибору права, яке має застосовуватися.

Така проблема може виникати лише тоді, коли відсилання йде до всього іноземного права разом з колізійними нормами. Якщо відсилання йде лише до матеріального права така проблема не виникає (в Україні так).

Вирішення зворотного відсилання.

2 Види зворотного відсилання:

1) Власе зворотнє відсилання (право держави А до права держави Б, а право держави Б до права держави А);

2) Трансмісія або відсилка до закону третьої держави (право держави А до права держави Б, а право держави Б до права держави Г).

Вирішення ситуації:

Суд при вирішенні справи щодо якої вітчизняна колізійна норма відсилає до прав іноземної держави, в законі якої в свою чергу міститься колізійна норма ,яка вказує на те що цю справа підкоряється праву першої держави, має розглянути цю справу за власним законодавством. Якби за суддю другої держави.

Оскільки якщо відсилання колізійної норми першої держави слід розуміти як відсилання до права другої держави в цілому, то необхідно керуватися й колізійною нормою другої держави, яка відсилає до права першої держави.

Суддя зобов’язаний прийняти зворотнє відсилання:

1) У випадку персонального статуту;

2) У випадках сімейного статуту;

3) У випадках сімейного статуту;

В Україні перші 2 випадки;

Приклад.Питання прийняття чи неприйняття зворотного відсилання (та й відсилання до закону третьої держави), а також обсягу права, до якого відсилає норма, виникла в середині XVIII ст. Європейській судовій практиці вона стала відомою, зокрема, у зв'язку з винесенням французьким касаційним судом 1878 р. рішення у справі Форго, яке нині вважається класичним .

Суть справи полягала в тому, що баварський підданий Форго, позашлюбно народжений, постійно проживав у Франції (проте під кутом зору французького закону не вважався таким, що набув доміцилію у Франції), після своєї смерті залишив у французьких банках грошові вклади. Заповіту складено не було. За законом на отримання спадку претендували баварські кровні родичі Форго по бічній лінії. Вони посилалися на баварське право, що допускало спадкування навіть після позашлюбних дітей. Французький прокурор наполягав на тому, що до спадкування повинен застосовуватися французький закон, відповідно до якого родичі позашлюбної дитини не спадкують. Тому майно як виморочне надходить у розпорядження Французької держави. Виникло питання: який закон щодо спадкування — французький чи баварський повинен застосувати суд Франції.

За французьким колізійним правом питання про спадкування рухомого майна обговорюється за законом "доміцилію походження". Тобто спостерігається відсилання французького закону до баварського права. Останнє містило колізійне правило, за яким спадкування рухомого майна підпорядковано законові фактичного домщилію. Отже, якщо відсилання французької колізійної норми слід розуміти як відсилання до баварського права в цілому, то необхідно керуватися й баварською колізійною нормою, яка відсилала до французького права. Французький касаційний суд прийняв зворотне відсилання.

Таким чином анулюється дія власної колізійної норми, яка діє в державі.