Вопрос 12

Запоріжжя стало зародком нової української державності. Козаки створили органи влади, які поступово зосереджувалися в руках козацької адміністративної та судової влади. Остання поширювалась як на козаків, так і на тих людей, що мешкали за межами Запоріжжя в укріпленнях - "паланках". Кіш очолював виборний кошовий отаман. Йому допомагали виборний суддя, писар, обозний, осавул, хорунжий. Найважливіші питання військового та політичного характеру розглядалися на засіданнях Військової ради. Згідно із звичаєвим правом на них міг бути при сутнім будь-який козак. Збиралася Військова рада тоді коли для вирішення того чи іншого питання потрібна була воля всього товариства, але два рази на рік - 1 січня і 1 жовтня - вона збиралася обов'язково.

Існували також ради на рівні куренів, які звали "сходками", і вони збиралися для вирішення питань місцевого значення. Для таких же цілей скликали і сходки в паланках.

Підкреслимо такий факт: на Запорізькій Січі державна система народилася з військової організації, тому державні органи, адміністративно-територіальна система, посади були як військовими одиницями, так і державними. Кошовий отаман (гетьман), військовий суддя і військовий писар складали так звану військову старшину. Вони обиралися Військовою радою щорічно 1 січня. В мирний час військова старшина виконувала адміністративні та судові функції, а під час військових походів очолювала Запорізьке Військо, передаючи свої повноваження наказній старшині.

Одним з найбільших джерел формування українського козацтва було місцеве подніпровське населення, що продовжувало жити на території Південної України та Середнього Подніпров’я. Воно зосереджувалось в так званих “острогах”, було особисто вільним, незакріпаченим і могло переходити з одного місця на інше. Одним з найбільших джерел формування українського козацтва було місцеве подніпровське населення, що продовжувало жити на території Південної України та Середнього Подніпров’я. Воно зосереджувалось в так званих “острогах”, було особисто вільним, незакріпаченим і могло переходити з одного місця на інше. Основним їх заняттям, окрім хліборобства, було “уходництво” (промисли) та“добичництво” Таким чином, утворились громади вільних людей на чолі з отаманом, котрі йшли в степи за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми, іншою здобиччю. Через часті набіги татар це населення жило на військовий лад, готове у будь-який момент відбити ворожий напад. Виходячи в степ, кожен завжди мав рушницю на плечі і шаблю біля пояса.

Чисельність цих “уходників” зростала за рахунок втікачів, невдоволених існуючими в Литовсько-Польській державі порядками, які намагалися вийти з-під важкого соціально-економічного і національно-релігійного гніту, рятуючись від закріпачення, втікали в малозаселені вільні землі степової України.

Поряд з “уходниками” та втікачами важливим джерелом була військово-службова верства. Необхідність оборони південного порубіжжя потребувала створення при староствах спеціальних збройних загонів, як правило, з дрібної шляхти. Такі ж загони мали у своїх маєтках і окремі магнати. Поступово частина цих шляхтичів також ішла в степи – “забавитись походами на татарські улуси”.

Історичні джерела (зокрема люстрації замків сер. ХVІ ст.) фіксують ще одну групу так званих неосілих, або міськихкозаків, які мешкали в замках тимчасово, а влітку йшли в степи на промисли.

Таким чином, українське козацтво формувалося з багатьох джерел, на широкій соціальній базі, яка постійно оновлювалась і динамічно змінювалась і ніколи не була закритою кастою, або класом, як намагалася пояснити марксистська ідеологія. Через козакування пройшли сотні тисяч представників різних категорій і верств населення українських земель.