3.1. Застосування зарубіжного досвіду обліку виробничих запасів на пат „Чернівецький ожк”

Розвиток української економіки та політика інтеграції у світовий економічний простір потребують нових методів і підходів до вирішення управлінських задач в системі управління об'єктами підприємницької діяльності. Центрального місця фінансово-господарської діяльності починають набувати такі економічні проблеми як забезпечення платоспроможності, ліквідності та прибутковості підприємств, що знаходяться в основі їх конкурентоспроможності як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках. Саме тому питання управління оборотними активами підприємства і запасами, зокрема, є актуальними на даному етапі економічного розвитку.

Розвитку теорії та практики управління оборотними активами присвятили свої праці такі відомі вітчизняні економісти як А.А. Мазаракі, Л.О. Лігоненко, Н.М. Ушакова. Вони розглядали оборотні активи та управління ними з точки зору торговельного підприємства і пропонують введення стратегічних цілей управління оборотними активами. До них вони відносять: оптимізацію обсягів оборотних активів, забезпечення платоспроможності та ліквідності підприємства, прискорення швидкості руху, забезпечення інфляційного захисту капіталів та зниження вартості формування. І.О. Бланк, наприклад, розробив етапи формування політики управління використання оборотних активів підприємства, а саме: аналіз використання оборотних активів підприємства в майбутньому періоді, визначення принципових підходів до формування оборотних активів підприємства, оптимізація об'ємів оборотних активів, оптимізація співвідношення постійних та змінних оборотних активів, забезпечення необхідної ліквідності оборотних активів та забезпечення підвищення рентабельності їх. Також над питанням оборотних активів пряцювали такі зарубіжні науковця як Ван Хорн, С. Майєрс, С. Росе, А. Шапіто та інші. Разом з тим при дослідженні проблем управління оборотними активами науковцями недостатньо уваги приділяється витратам, які виникають у процесі управління ними та не береться до уваги специфіка функціонування промислових і торговельних підприємств. Ці обставини спричинили об'єктивну потребу у подальшому дослідженні особливостей формування витрат, що виникають у процесі управління оборотними активами[4].

Оборотні активи на підприємстві перебувають у грошовій, виробничій, товарній формах. Вони знаходяться у стані безперервного руху, під час якого відбуваються зміни в їх обсягах, складі, вартості. Так, основними складовими оборотних активів є: запаси (товари, готова продукція, матеріали, незавершене виробництво), дебіторська заборгованість, грошові кошти та їх еквіваленти.

Запаси виступають основою виробничого процесу, беручи участь у виробничому циклі, повністю в ньому споживаються і переносять свою вартість на собівартість продукту праці, тому потребують безперервного відтворення у натуральній формі.

Запаси складаються переважно з матеріальних ресурсів, і їх поділяють на: виробничі запаси, МШП, незавершене будівництво, готову продукцію, товари.

Як правило, основну частину оборотних активів складають виробничі запаси, проте не можна стверджувати однозначно, адже все залежить від специфіки діяльності підприємства і технологій виробництва.

У вітчизняному обліку запаси обліковуються згідно Положення бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. N 246, який визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності[40].

Визначення запасів згідно МСБО та ПБО майже повністю аналогічні. Так, у відповідності до МСБО 2 «Запаси» запаси - це активи, які: утримуються для продажу в звичайному ході бізнесу; перебувають у процесі виробництва для такого продажу існують у формі основних чи допоміжних матеріалів для споживання у виробничому процесі або при наданні послуг[42]. Згідно п.4 ПБО 9 запасами визнаються активи, які: утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством[40].

Запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Згідно п.9 МСБО 2 запаси слід оцінювати за найменшим з двох показників: собівартістю або чистою вартістю реалізації[42]. Собівартість  запасів повинна включати всі витрати на придбання, витрати на переробку та інші витрати, понесені під час доставки запасів до їх теперішнього місцезнаходження та приведення їх у теперішній стан.

МСБО 2 «Inventories», як і П(С)БО 9 «Запаси», передбачено кіль­ка методів оцінки запасів при списанні - аж п'ять[15].

Перш ніж почати обробку/ переробку куплених на стороні запасів, їх слід передати у вироб­ництво (видати зі складу до цеху). Тут настає момент, який у термі­нах П(С)БО 9 називається оцін­кою вибуття запасів, а в термінах IAS 2 - способами розрахунку со­бівартості запасів або формулою вартості (Cost Formulas) і мето­дами визначення собівартості (Techniques for the Measurement of Cost)[15].

Метод Standard cost і метод Retail method, згідно з п.21 - п.22 МСБО 2, застосовують для визна­чення наближеного значення собівартості, і застосування їх виправдане у тих випадках, коли точно врахувати фактичні витрати у собівартості запасів не­можливо, тобто коли неможливо застосувати Cost Formulas[15].

До способів розра­хунку собівартості, згідно з §23-27МСБО 2, належать три при­йняті цим стандартом формули:

•·                   ідентифікованої собівартос­ті відповідної одиниці (Specific identification of their individual costs);

•·                   середньозваженої собі­вартості (Weighted average cost formula);

•·                   собівартості перших за часом надходжень (FIFO)[5].

. Важливість максимально об'єктивного обліку виробничих запасів важко переоцінити, адже у господарській практиці вони займають значну частку активів суб'єкта економіки і сильно впливають на формування доходів і витрат, а отже і фінансового результату [3]. А через те, що сучасна економіка характеризується значною мінливістю і варіативністю, то методологія обліку виробничих запасів повинна теж постійно вдосконалюватись для підвищення конкурентоздатності підприємства. Тому, розвиток бухгалтерського обліку даних активів має здійснюватись такими основними напрямками:

•1)  тісна інтеграція обліку з логістикою. З моменту зародження логістики як науки про управління транспортуванням різних економічно важливих ресурсів підприємства, її позитивний ефект на облік стабільно підвищувався. ABC і XYZ аналіз асортименту товарів, що його використовує логістика [4], при його перенесенні на облік виробничих запасів дасть змогу зменшити можливості для маніпуляцій і розкрадань (для дорогих запасів) і зменшити трудоємність обліку (для відносно дешевих активів).

•2)  активне використання методів управлінського обліку в процесі надходження і вибуття виробничих запасів. Тут увага має фокусуватись на бюджетуванні витрачання і придбання запасів [2. ]. В залежності від специфіки операційної діяльності підприємство балансує між потребою в ліквідних оборотних коштах і потребою в складських запасах сировини і матеріалів для безперервного процесу виробництва. Правильно визначені пріоритети усунуть проблеми тимчасової нестачі грошей або виробничих запасів, а отже зроблять господарську діяльність більш прибутковою, керованою і прозорою.

•3) економічно обґрунтована диверсифікація як і джерел надходження та використання виробничих запасів, так і практичних бухгалтерських прийомів з оприбуткування, класифікації і оцінки запасів. Сумною українською реальністю є часті зміни і логічні нестиковки в законодавстві та інших нормативно-правових актах щодо регулювання обліку на підприємствах. Тому необхідно завжди мати «запасні» варіанти поведінки на «чорний» день.

•4)  створення таких умов ведення фінансового і податкового обліку, які забезпечать простір для операційних змін при такій необхідності. Облік виробничих запасів має знайти «золоту середину», при якій позитивні чи негативні результати будуть мати найбільш медіанні значення у часовій і вартісній динаміці. Це забезпечить більш стабільний фінансовий стан підприємства, його поступальний ріст і розвиток.

З огляду на сказане, для наближення національних стандартів до міжнародних вимог необхідно продовжити роботу з дослідження та узагальнення концепцій бухгалтерського обліку, зокрема в частині обліку оборотних активів, закладених не лише в міжнародних стандартах та існуючій вітчизняній обліковій системі, а й провести порівняння особливостей ряду інших країн. З огляду складності та актуальності проблеми гармонізації бухгалтерського обліку та звітності застосування того чи іншого міжнародного досвіду можливе за умови, що він відповідає реальній моделі ринкової економіки в конкретній країні. В іншому випадку нормативна облікова база має встановити норми, що відрізняються від міжнародних, а в окремих випадках виступати протилежними їм.