7. Поняття, види та підстави виникнення господарських зобов'язань.

Господарське зобов'язання - це зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, через що один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, утому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання виникають з таких підстав:

господарські договори;

прийняття нормативно-правових актів, які встановлюють певні обов'язки для суб'єктів господарювання;

створення об'єктів інтелектуальної власності;

заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.

Термін «зобов'язання» досить часто вживається в різних значеннях. В одних випадках під ним розуміють угоду між особами, тобто договір, в інших - обов'язок, борг певної особи. Крім того, в юридичній літературі існує поняття «зобов'язальне право», котре можна визначити як сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини з передавання майна, виконання робіт, надання послуг, відшкодування шкоди. Норми зобов'язального права - найзначніша частина цивільного законодавства. У Цивільному кодексі України (далі - ЦК) 1308 статей, з яких 706 безпосередньо присвячено зобов'язанням.

Водночас загальні положення про господарські зобов'язання містяться в розд. IV Господарського кодексу України (далі - ГК). Своєю чергою, у ГК із 418 статей майже 100 спрямовані на правове регулювання господарських зобов'язань.

Отже, є всі підстави стверджувати, що існує два інститути зобов'язального права - інститут цивільно-правових зобов'язань і інститут господарських зобов'язань.

Ведучи мову про господарські зобов'язання, доречно, на наш погляд, зупинитись на стислій порівняльній характеристиці цивільно-правових і господарських зобов'язань.

Визначення цивільно-правового зобов'язання міститься в ст. 509 ЦК: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Інакше кажучи, зобов'язання встановлює юридичний зв'язок між двома сторонами: кредитором, якому належить право вимоги, і боржником, на якого покладається обов'язок виконання. З одного боку, зміст зобов'язання може бути реалізований, як правило, тільки через дії боржника, з другого - вирішальне значення має надання кредиторові можливості вимагати певних дій від боржника. Якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що перша має право вимагати від другої. У цьому полягає відмінність зобов'язальних відносин від правовідносин власності, оскільки в останніх перш за все важлива можливість здійснення певних дій безпосередньо власником. Зобов'язальні правовідносини передбачають передачу майна не взагалі до не визначеного кола осіб, а тільки до чітко визначених кредиторів. Зобов'язання встановлюється між конкретними суб'єктами (боржником і кредитором), тобто має відносний характер, на відміну від абсолютного характеру відносин власності, де з однієї сторони виступає власник, а з другої - необмежене коло осіб, які не повинні чинити перепони власнику за здійснення його права власності.

Важливою рисою зобов'язальних відносин є також чітка визначеність їх змісту. Боржник у кожному окремо взятому зобов'язанні повинен здійснити певні дії або утриматися від них.

Визначення безпосередньо господарського зобов'язання наводиться в ст. 173 ГК: господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК, на основі якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Привертає до себе увагу та обставина, що визначення господарського зобов'язання, наведене в ст. 173 ГК, загалом відповідає визначенню цивільно-правового зобов'язання, що міститься в ст. 509 ЦК. Зокрема, у визначенні господарського зобов'язання, як і у визначенні цивільно-правового зобов'язання, використовуються подібні поняття: боржник і кредитор, зобов'язання вчинити певну дію на користь другої (іншої) сторони, право вимагати від боржника (зобов'язаної сторони) виконання його (її) обов'язку. Водночас визначення господарського зобов'язання має і свої відмінності, головна з яких полягає в тому, що сторонами в господарському зобов'язанні можуть бути не тільки боржник і кредитор, як це має місце й у цивільно-правовому зобов'язанні, а й зобов'язана й управнена сторона - суб'єкт господарювання і наділені господарською компетенцією органи державної влади та місцевого самоврядування (так звані організаційно-господарські зобов'язання). Крім того, предметом господарського зобов'язання може бути обов'язок однієї зі сторін здійснити не тільки господарську дію (чи певну дію як у цивільно-правовому зобов'язанні), а й учинити певну дію саме управлінсько-господарського характеру.

Основними видами господарських зобов'язань вважаються майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання (ч. 2 ст. 173 ГК). Крім того, у ГК сформульовано поняття соціально-комунальних зобов'язань (ст. 177 ГК), публічних зобов'язань (ст. 178 ГК), а також господарсько-договірних зобов'язань (ст. 179 ГК).

Відповідно до ст. 175 ГК майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин під час здійснення господарської діяльності, на підставі яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Отже, і цивільно-правові зобов'язання, і майново-господарські зобов'язання регулюються ЦК. Разом з тим, положення ЦК поширюються на майново-господарські зобов'язання з урахуванням особливостей, передбачених ГК.

Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути:

1) суб'єкти господарювання - господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності;

2) негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи;

3) органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.

Різновидом майново-господарських зобов'язань є господарсько-договірні зобов'язання. Неодмінною ознакою господарсько-договірних зобов'язань є чітко визначена підстава виникнення таких зобов'язань - господарський договір. Відповідно до ст. 179 ГК майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Проте варто наголосити, що ГК жодним чином не визначає поняття господарського договору, що пояснюється, на наш погляд, установленням надто широкого кола суб'єктів майново-господарських зобов'язань і, зокрема, господарсько-договірних зобов'язань.

На відміну від майново-господарських зобов'язань (що певною мірою є подібними до цивільно-правових зобов'язань), організаційно-господарські зобов'язання є новим явищем у сучасному українському законодавстві.

Згідно зі ст. 176 ГК організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, на підставі яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Треба мати на увазі, що в організаційно-господарському зобов'язанні сторонами будуть не боржник і кредитор, як у цивільно-правовому і майново-господарському зобов'язанні, а зобов'язана сторона і управнена сторона. Предметом організаційно-господарського зобов'язання буде не господарська дія, а управлінсько-господарська (організаційна) дія.

Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати:

1) між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;

2) між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств;

3) між суб'єктами господарювання в разі, якщо один з них є щодо другого дочірнім підприємством.

Одним з видів організаційно-господарських зобов'язань є соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання. Згідно зі ст. 177 ГК суб'єкти господарювання зобов'язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.

За публічним зобов'язанням (ст. 178 ГК) суб'єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов'язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності в нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством. Принагідно зауважимо, що практично такі самі положення містяться й 8. Господарські договори: поняття, ознаки, види, зміст, форма, порядок укладення, зміни та розірвання.

Порядок укладення, зміни та розірвання господарських договорів

Єдиного порядку укладення господарського договору не існує. Це пов'язано зі складністю господарського життя, а саме:

багатоманітністю господарських договорів;

різноманітністю підстав їх укладення (вільне волевиявлення сторін чи обов'язковість укладення договору - відповідно до державного замовлення, державного завдання, завдання власника майна підприємства або попередніх зобов'язань сторін, зафіксованих в їх установчих документах, рамочних контрактах);

складність визначення оптимального виконавця чи покупця;

вимоги застосування певних процедур укладення договору, передбачених законом (наприклад, щодо: договорів концесії; договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації; договорів, виконання робіт за якими фінансується за рахунок державних коштів) або міжнародними договорами України (в тому числі на отримання кредитів від міжнародних установ та організацій) та ін.

Проте аналіз чинного господарського законодавства дозволяє визначати основні засади укладання господарських договорів, включаючи й процедури, що застосовуються при цьому.

Розрізняють конкурентні та неконкурентні способи укладення господарських договорів.

Конкурентними способами укладення господарських договорів є:

торги (аукціони, тендери); застосування таких процедур передбачається: ГК України (ст. 185), законами "Про приватизацію державного майна" (ч. 2 ст. 2, ч. І ст. 15, ст. 16), "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (статті З, 13, 16), "Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти" (статті 13, 18-29) та ін.;

конкурси: застосовуються відповідно до законів: "Про приватизацію державного майна" (ч.2ст. 2,ч. 1ст. 15, ст. 16), "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" - статті 17-21, "Про архітектурну діяльність" (ст. 6), "Про концесії" (статті 6-8) та ін.;

двоступеневі торги (конкурентні переговори); застосування таких процедур передбачається Законом "Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти" (статті 30-31);

процедура запиту цінових пропозицій (котирувань) - ст. 32 Закону "Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти".

Торги (аукціони, тендери) можуть бути кількох видів.

Так, розрізняють торги на реалізацію майна, робіт, послуг (договір укладається з тим із учасників торгів/претендентів, який запропонував найвищу ціну за майно, що продається, або роботи, послуги, що пропонуються) і торги на придбання майна, визначення виконавця робіт або послуг (договір укладається з тим із учасників торгів, який запропонував найнижчу ціну за майно, яке необхідно придбати, або за виконання необхідних для замовника робіт).

При застосуванні конкурсу договір укладається з тим із виконавців, який запропонував найкращий (найефективніший) спосіб виконання. Своєю чергою конкурси можуть бути комерційними (при визначенні переможця враховується запропонована ним ціна виконання за рівних фіксованих умов виконання) і некомерційними (переможцем конкурсу визнається претендент, який запропонував найкращі умови виконання).

За критерієм кола осіб розрізняють торги і конкурси таких видів: відкриті (до участі в торгах чи конкурсі запрошуються всі виконавці, що відповідають встановленим вимогам), закриті або з обмеженою участю (лише спеціально запрошені претенденти можуть брати участь у торгах чи конкурсі), з попередньою атестацією виконавців (подавати тендерні чи конкурсні пропозиції для визначення переможця можуть лише претенденти, що пройшли попередню кваліфікацію).

Ознаки конкурентних способів мають також конкурентні переговори або двоступеневі торги, до участі в яких запрошуються кілька виконавців; переможець визначається шляхом проведення спеціальної процедури, що складається з двох етапів (на першому виконавці подаються свої тендерні пропозиції без зазначення ціни; після оцінки попередніх пропозицій замовник проводить переговори з будь-ким з виконавців щодо уточнення вимог до виконання; на другому етапі виконавці, пропозиції яких не було відхилено на першому етапі, подають остаточні тендерні пропозиції з урахуванням уточнених вимог до виконання та із зазначенням ціни; на підставі оцінки та співставлення поданих пропозицій замовник визначає переможця).

Порядок застосування процедури запиту цінових пропозицій (котирувань) застосовується щодо закупівель товарів, робіт і послуг, для яких існує постійно діючий ринок, та за умови, що вартість предмета закупівлі не перевищує 50 тисяч гривень (у разі закупівлі товарів і послуг) та 200 тисяч гривень (у разі закупівлі робіт). Для отримання цінових пропозиції"! замовник публікує оголошення щодо залиту цінових пропозиції/ (котирувань) відповідно до встановлених вимог та одночасно надсилає запит щодо цінових пропозицій (котирувань) не менше ніж трьом учасникам та розміщує його в інформаційних системах у мережі Інтернет. Кожен учасник має право подати тільки одну цінову пропозицію, проте замовник надає можливість присутнім представникам учасників зменшити запропоновану ціну пропозиції і укладає договір з учасником, який подав найнижчу кінцеву ціну.

Серед неконкурентних способів укладення господарських договорів розрізняють два основні види:

Способи укладення господарських договорів

1. Конкурентні способи (передбачають конкуренцію покупців, продавців, виконавців)

2. Торги (аукціони, тендери)

3. Конкурси

4. Конкурентні переговори (двоступеневі торги)

5. Процедура запиту цінових пропозицій (котирувань)

1. Неконкурентні способи А (договір укладається з певним продавцем, покупцем, виконавцем

2. Загальний порядок укладання господарських договорів: процедура укладення госпо­дарського договору цим спо­собом (передбачена ст. 181 ГК України)

3. шляхом проведення прямих переговорів

загальний порядок укладання господарських договорів: процедура укладення господарського договору цим способом (передбачена ст. 181 ГК України) складається з кількох стадій (при цьому кожна наступна настає лише втому випадку, якщо на попередній стадії договір не було укладено); 1 стадія - розробка проекту договору та його надсилання потенційному контрагенту; 2 - стадія розгляду одержаного проекту договору та його підписання, а якщо у потенційного контрагента виникли розбіжності з проектом договору - то й одночасне складання протоколу розбіжностей та відправлення разом з підписаним договором автору проекту (протягом 20 днів з моменту отримання проекту договору); 3 - стадія розгляду й узгодження розбіжностей, якщо останні мали місце, і передачі переддоговірного спору на розгляд господарського суду (як правило, протягом 20 днів з моменту отримання підписаного договору з протоколом розбіжностей), якщо узгодження розбіжностей не відбулося; 4 - стадія судового рішення, якщо розбіжності не були врегульовані й одна зі сторін передала спір на розгляд господарського суду). Наслідки непередання переддоговірного спору на розгляд господарського суду залежать від підстав укладення договору: а) якщо договір ґрунтується на державному замовленні або державному завданні (тобто укладення його є обов'язковим), то він вважається укладеним у редакції

протоколу розбіжностей; б) у разі укладення договору за волевиявленням сторін неузгодження розбіжностей свідчить про відсутність згоди сторін на його укладення у відповідній редакції;

• шляхом проведення прямих переговорів повноважними представниками сторін, що може завершитися: а) підписанням попереднього договору (протоколу про наміри або передконтрактної угоди) афіксацією у ньому обов'язків сторін щодо укладення основного договору в майбутньому після виконання сторонами підготовчих дій або (б) підписанням основного договору, якщо його укладення не потребує попередньої підготовки і сторони дійшли зголи щодо всіх умов договору (такий спосіб зазвичай застосовується при укладенні договорів на ярмарках); різновидом процедури укладення господарського договору шляхом переговорів є передбачена ст. 33 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг для державних потреб" процедура закупівлі у одного виконавця.

Господарський Кодекс України визначає особливості укладення господарських договорів залежно від підстав (державне замовлення, рішення суду), застосування певної модифікації письмової форми договору (типовий договір, примірників договір, договір приєднання).

Особливості укладання господарських договорів за державним замовленням (ст. 183 ГК) полягає в тому, що:

договір, що укладається на підставі державного замовлення, іменується державним контрактом;

укладення договорів на підставі державного замовлення для певних суб'єктів господарювання (державних підприємств, підприємств-монополістів та підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності) є обов'язковим, а для решти - добровільним;

договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти);

укладення державного контракту за державним замовленням з підприємствами, для яких він є обов'язковим, здійснюється в загальному порядку, передбаченому статтею 181 ГК з урахуванням особливостей, передбачених законодавством; у решті випадків - як правило, із застосуванням конкурентних способів визначення виконавців, передбачених Законом "Про закупівлю товарів, робіт і послуг для державних потреб";

зміст державного контракту становлять господарські зобов'язання сторін щодо виконання державного замовлення;

форма державного контракту - повна письмова (єдиний правовий документ, що підписується обома сторонами);

держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників;

ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою негативні наслідки (в тому числі заходи відповідальності) для виконавця, який без належних підстав ухиляється від укладення договору; переддоговірні спори, пов'язані з укладенням договору за державнім замовленням, вирішуються господарським судом;

виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укладення державного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним.

Основні засади зміни та розірвання господарських договорів

1. Зміна та розірвання господарського договору здійснюється зазвичай за зго­дою сторін (якщо інше не передбачено законом та договором)

1. У разі відсутності згоди - в судовому порядку за позовом заінтересованої сторони за умови дотримання досудового порядку, передбаченого ст. 188 ГК України_

2. Надсилання ініціатором зміни чи розі­рвання договору відповідної пропозиції іншій стороні

3. Розгляд такої пропозиції адресатом та відповідь на неї протягом 20-денного строку з моменту отримання пропозиції

4. Переданим спору на розгляд суду протя­гом 20-денного строку з моменту отри­мання відмови прийняти пропозиції щодо зміни чи розірвання договору чи завершення терміну отримання відпо­віді (у разі залишення пропозиції без відповіді)

5. Винесення судом відповідного рішення: а) про задоволення позову про зміну чи розірвання господарського договору за наявності для цього підстав, передба­чених законом та/або договором; б) про відмову в позові про зміну чи розірван­ня господарського договору (у разі не­обґрунтованості чи незаконності позо­вних вимоги); в) про залишення позову без розгляду (у разі наявності для цього підстав, передбачених ГПК України)

Особливості укладення господарських договорів на біржах, ярмарках і публічних торгах відповідно до ст. 185 ГК полягає в тому, що в цих випадках застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків і публічних торгів.

Специфіка укладання господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, примірних і типових договорів відповідно до положень ст. 184 ГК полягає в можливості застосування різних модифікацій письмової форми договору (щодо регульованих договорів) чи певної її модифікації (шляхом підписання сторонами єдиного правового документа) - щодо договорів, які укладаються та основі типових чи примірних договорів.

Зміна та розірвання договору здійснюється зазвичай за згодою сторін (якщо інше не передбачено законом та договором), а у разі відсутності згоди - в судовому порядку за позовом заінтересованої сторони за умови дотримання порядку, передбаченого ст. 188 ГК України (включає: надсилання ініціатором зміни чи розірвання договору відповідної пропозиції іншій стороні; розгляд такої пропозиції адресатом і відповідь на неї протягом 20-дсиного строку з моменту отримання; передання спору та розгляд суду протягом 20-денного строку з моменту отримання відмови прийняти пропозиції щодо зміни чи розірвання договору або завершення терміну отримання відповіді (у разі залишення пропозиції без відповіді).