5. Біологічні небезпеки

До біологічних небезпек належать небезпеки, що пов’язані з отруйними рослинами, тваринами, а також небезпеки, що викликаються патогенними мікроорганізмами: найпростішими, грибами, вірусами, рикетсіями, спірохетами, бактеріями та продуктами їх життєдіяльності:

• інфекційна захворюваність та масове отруєння людей;

• інфекційні захворювання свійських тварин, а саме сільськогосподарських;

• масова загибель диких тварин;

• ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками.

Отруйні рослини – це рослини, які виробляють і накопичують отруйні речовини.

За ступенем токсичності рослини поділяють на

отруйні (біла акація, бузина, плющ);

дуже отруйні (наперстянка, олеандр);

смертельно отруйні (белена, беладона, дурман).

Допомога при отруєнні – швидке промивання шлунку суспензією активованого вугілля і таніном.

Отруйні тварини – це тварини, у тілі яких виробляються різні отруйні для людини речовини.

Отруйні тварини поділяють на пасивно та активно отруйні.

Пасивно отруйні – це тварини, які не мають органів активного нападу. Це деякі комахи, молюски та риби, їхня дія виявляється при споживанні або при контакті.

Активно отруйні – це тварини, що мають органи нападу: змії, риби, медузи, актинії, павуки, осоподібні та бджолові комахи.

Патогенні мікроорганізми.

Проникаючи у внутрішні органи людини, збудники інфекційних захворювань можуть викликати різні розлади, як клінічного, так і анатомічного характеру.

З-поміж інфекційних захворювань людей найбільше поширені на всій території України дифтерія, кашлюк, правець, поліомієліт, кір, епідемічний паротит, гострі кишкові інфекційні хвороби.

Реальною епідемічною загрозою населенню України є особливо небезпечні інфекції. В країні дуже поширені активно діючі природні вогнища багатьох небезпечних інфекцій — туляремії (у 23 областях), лептоспірозу (у всіх регіонах), сибірки (у 16 областях), лихоманки Ку (у 9 областях), кліщового енцефаліту (у 8 областях), геморагічної пропасниці з нирковим синдромом (у 10 областях), вірусу Західного Нилу (у 7 областях), Каліфорнійського енцефаліту (у 7 областях), вірусу Укуніємі (у 6 областях).

Існують епідеміологічні свідчення про необхідність вивчення нозоареалу (сукупність територій земної кулі, на яких виявлено вогнища відповідної хвороби.) псевдотуберкульозу, лістеріозу, хвороби Дайма та інших природно-вогнищевих інфекцій.

Інфекційні захворювання тварин.

Епізоотія — одночасне поширення інфекційної хвороби серед великої кількості одного чи багатьох видів тварин у часі та просторі, на території не менш ніж 1 району, що значно перевищує звичайний зареєстрований рівень захворюваності на цій території. Найбільш поширені на території України такі епізоотичні хвороби, як туберкульоз ВРХ, лейкоз ВРХ, лептоспіроз, сальмонельози, сибірка, сказ, класична чума свиней, хвороба Гамборо, хвороба Марека. У 1998 році зареєстровано 17 інфекційних захворювань та масових отруєнь сільськогосподарських тварин.

Хвороби та шкідники рослин.

Епіфітотія — масове, поширюване у часі та просторі, інфекційне захворювання рослин, що супроводжується чисельною загибеллю культур і зниженням їх продуктивності, за якого уражено більше 50 % їх поверхні.

В Україні у посівах зернових культур має місце епіфітотія борошнистої роси, бурої листкової іржі, фузаріозу, сажкових та інших хвороб, а в степовій зоні відзначався масовий спалах розвитку найнебезпечнішого шкідника озимої пшениці — клопа-черепашки. У 1998 році зареєстровано 1 ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками.

Таким чином, у зв'язку з наявністю в Україні досить значної загрози з боку природних чинників, захист населення, навколишнього природного середовища, промислових споруд, об'єктів від стихійного лиха, поруч із захистом від надзвичайних ситуацій техногенного характеру, є важливим державним завданням.

ТЕХНОГЕННІ НЕБЕЗПЕКИ

План

1. Техногенні небезпеки.

2. Класифікація вражаючих факторів техногенних небезпек за генезисом і механізмом впливу.

3. Номенклатура і одиниці виміру вражаючих факторів фізичної та хімічної дії джерел техногенних небезпек.

4. Промислові аварії, катастрофи та їх причини і наслідки.

5. Рівні виробничих аварій в залежності від їхнього масштабу.

1. Техногенні небезпеки

На 2011 рік Державний реєстр потенційно небезпечних об'єктів (ПНО) містить відомості про 17 тис. об'єктів, до числа яких входять промислові підприємства, шахти, кар’єри, магістральні газо-, нафто- і продуктопроводи, гідротехнічні споруди, вузлові залізничні станції, мости, тунелі, накопичувачі та полігони промислових відходів, місця збереження небезпечних речовин тощо. База даних реєстру постійно поповнюється та оновлюється.

Основна частина ПНО становить пожежну або вибуховопожежну небезпеку.

Аналіз інформації про надзвичайні ситуації засвідчує, що понад 60% аварій, а на сьогодні цей показник значно вищий, виникає через помилки персоналу.

Проведення паспортизації потенційно небезпечних об'єктів і територій щодо ризиків виникнення на них надзвичайних ситуацій техногенного характеру, ставить метою виявлення, оцінку та прогнозування виникнення надзвичайних ситуацій, розроблення планів першочергових запобіжних заходів та відповідних комплексних цільових програм їх захисту.

Прагнення до безпечного для суспільства і довкілля виробництва завжди було позитивною мотивацією людської діяльності, а проблеми власної захищеності є визначальними для індивідуума. Разом з розвитком суспільства змінювалося значення різних причин, що загрожували ритмічній життєдіяльності людини. На сьогоднішній день одними з найгостріших є проблеми екологічного характеру, що обумовлено збільшенням кількості аварійних ситуацій на об'єктах виробництв; масштабності їх економічних, соціальних та екологічних наслідків.

Ідентифікація потенційно небезпечного об'єкта - це  визначення його властивостей з погляду можливого небезпечного впливу на виробництво, населення й оточуюче природне середовище.

Уже більше 20 років у розвинених країнах при прийнятті рішень використовуються різні методи розрахунку ризику.

2. Класифікація вражаючих факторів техногенних небезпек за генезисом і механізмом впливу.

Фактори ураження джерел техногенних надзвичайних ситуацій класифікують як за генезисом, так і за механізмом дії.

Генезис – це виникнення і наступний розвиток факторів ураження.

Фактори ураження джерел надзвичайних техногенних ситуацій за генезисом розділяють на фактори:

• прямої дії, або первинні;

• побічної дії, або вторинні.

Первинні фактори ураження безпосередньо викликаються виникненням джерела техногенної надзвичайної ситуації.

Вторинні фактори ураження викликаються змінами об'єктів навколишнього природного середовища і первинними факторами ураження.

Фактори ураження джерел техногенних надзвичайних ситуацій за механізмом впливу поділяють на фактори:

• фізичної дії;

• хімічної дії.

До факторів ураження фізичної дії відносять:

• повітряну ударну хвилю;

• хвилю тиску в грунті;

• сейсмічну вибухову хвилю;

• хвилю прориву гідротехнічних споруд;

• уламки або осколки;

• екстремальний нагрів середовища;

• теплове випромінювання;

• іонізуюче випромінювання.

До факторів ураження хімічної дії відносять токсичну дію небезпечних хімічних речовин.

3. Номенклатура і одиниці виміру вражаючих факторів фізичної та хімічної дії джерел техногенних небезпек.

Номенклатуру факторів ураження джерел техногенних надзвичайних ситуацій, що контролюються і використовуються для прог­нозування, позначення і розмірність цих факторів ураження виз­начають відповідно з таблицями (таблиця 2.2).

Фактори ураження фізичної дії

Повітряна ударна хвиля, що виникає внаслідок вибухів легкозаймистих і вибухових речовин, має наступні параметри фактору ураження:

• надмірний тиск у фронті ударної хвилі;

• тривалість фази тиску;

• імпульс фази тиску.

Таблиця 2.2 – Характеристика деяких параметрів джерела ураження техногенної надзвичайної ситуації та їх позначення

Параметри	Позна­чення	Одиниця виміру
		СІ	Несистемні
Надмірний тиск у фронті ударної хвилі		Па	т/м2, кгс/см2, атм.
Тривалість фази тиску		с	-
Імпульс фази тиску		Па·с	кгс/ с/см2
Максимальний тиск у хвилі тиску в ґрунті		Па	кгс/см2
Час наростання тиску до максимального значення		с	-
Час теплового випромінювання		с	-
Коефіцієнт тепловіддачі		Вт/ (м2 К)	Ккал/ (м2 г К)
Енергія теплового випромінювання	Q	Дж	Ккал
Потужність теплового випромінювання	W	Вт	Ккал/год
Активність радіонукліда в джерелі іонізації	А	Бк	Кі
Щільність радіоактивного забруднення місцевості		Бк/м2	Кі/км3
Концентрація радіоактивного забруднення місцевості	-	Бк/м3	Кі/км3
Концентрація радіонуклідів	-	Бк/кг	Кі/кг
Концентрація небезпечної хімічної речовини	С	-	мг/м3
Щільність хімічного зараження місцевості	-	-	мг/см2, г/м2, кг/га

Хвиля тиску в ґрунті, що виникає внаслідок вибухів легкозаймистих і вибухових речовин, має наступні параметри фактору ураження:

• максимальний тиск;

• час дії тиску;

• час збільшення тиску до максимуму.

Сейсмічна вибухова хвиля, що виникає внаслідок потужних вибухів вибухових речовин, має наступні параметри фактору ураження:

• швидкість розповсюдження хвилі;

• максимальне значення масової швидкості ґрунту;

• час наростання напруги в хвилі до максимуму.

Хвиля прориву гідротехнічних споруд, що виникає внаслідок прориву гребель, шлюзів, дамб тощо, має наступні параметри фактору ураження:

• швидкість хвилі прориву;

• глибина хвилі прориву;

• температура води;

• час існування хвилі прориву.

Уламки, осколки, що виникають при вибухах легкозаймистих і вибухових речовин, мають наступні параметри фактору ураження:

• маса уламку, осколка;

• швидкість розлітання уламків, осколків.

Екстремальний нагрів середовища, що виникає при пожежах, вибухах легкозаймистих і вибухових речовин, має наступні параметри фактору ураження:

• температура середовища;

• коефіцієнт тепловіддачі;

• час дії джерела екстремальних температур.

Теплове випромінювання, що виникає при пожежах, вибухах, має наступні параметри фактору ураження:

• енергія теплового випромінювання;

• потужність теплового випромінювання;

• час дії джерела теплового випромінювання.

Іонізуюче випромінювання, що виникає при аваріях (катастрофах) з викидом радіоактивних речовин, має наступні параметри фактору ураження:

• активність радіонуклідів у джерелі;

• щільність радіоактивного забруднення місцевості;

• концентрація радіоактивного забруднення;

• концентрація радіонуклідів.

Активність радіонукліда в джерелі іонізації - це радіоактивність, що дорівнює відношенню числа мимовільних ядер­них перетворювань у джерелі за малий інтервал часу до цього інтервалу.

Щільність радіоактивного забруднення місцевості - це ступінь радіоактивного забруднення місцевості.

Фактори ураження хімічної дії

Токсична дія - це дія, що виникає при аваріях (катастрофах) з викидом ХНР і має наступні параметри фактору ураження:

• концентрація небезпечної хімічної речовини в середовищі;

• щільність хімічного зараження місцевості і об'єктів.

Щільність зараження небезпечними хімічними речованами - це ступінь хімічного зараження місцевості.

НС техногенного характеру притаманні кожному місту, населеному пункту, району, області або регіону держави. Найнебезпечнішими з них є:

• аварії (катастрофи) з викидом радіоактивних, хімічно або біологічно небезпечних речовин;

• вибухи і пожежі;

• прорив водосховищ, на транспорті, в промисловості та в інших галузях економіки.

Небезпеку складають і можливі транснаціональні аварії (катастрофи) – аварії на АЕС та хімічно небезпечних об'єктах.

4. Промислові аварії, катастрофи та їх причини і наслідки.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру за характеристиками явищ, що визначають особливості дії факторів ураження на людей, довкілля та суб'єкти господарської діяльності, поділяють на аварії (катастрофи), які супроводжуються:

• викидами (виливами) небезпечних речовин. (Ці аварії додатково поділяються на радіаційні, хімічні, біологічні і, крім цього, поділяються ще за видами розповсюдження речовин в навколишньому природному середовищі. Серед багатьох техногенних небезпек найбільші руйнівні наслідки мають саме радіаційні);

• пожежами;

• вибухами;

• затопленнями;

• аваріями в інженерних мережах і системах життєзабезпечення;

• руйнуванням будівель і споруд;

• аваріями транспортних засобів та ін.

Аварії різних типів пов'язані безпосередньо з діяльністю людини. Діяльність людини визначає техногенний ризик.

Основними причинами росту аварій є:

• незадовільний технічний стан обладнання,

• незадовільна організація і проведення небезпечних видів робіт,

• порушення технологічної дисципліни,

• порушення при запуску установок після ремонту, тривалого простою та непрацездатності засобів автоматики і приладного забезпечення.

Залежно від ступеня своєї працездатності техногенний об'єкт може перебувати в різних станах, а саме:

• нормальні умови роботи (експлуатації);

• порушення нормальних умов роботи (експлуатації);

• проектна аварійна ситуація;

• позапроектна аварійна ситуація;

• гіпотетична аварія.

Нормальні умови експлуатації відповідають проектним режимам виробництва або іншого виду функціонування на даному об'єкті, передбаченим цільовим (плановим) регламентом його роботи.

Порушення нормальних умов експлуатації викликається будь-яким відхиленням від планового регламенту роботи, що вимагає зупинки об'єкта або його частини, для ліквідації цього відхилення, але не пов'язане із застосуванням систем технологічної безпеки.

Проектна аварійна ситуація виникає з появою вихідних подій (передумов, умов), що призводять до аварій, можливість яких передбачена (виявлена, врахована) при проектуванні відповідного виробництва (складної технічної системи, техногенного об'єкта).

Позапроектними вважаються аварії, викликані не врахованими для проектних аварій вихідними подіями (передумовами, умовами), імовірність яких менша, ніж імовірність вихідних подій для проектних аварій, а також накладенням додаткових відмов понад одну відмову, у тому числі в системах безпеки. Для позапроектних аварій не передбачаються технологічні засоби забезпечення безпеки об'єкта.

Гіпотетичні аварії належать до числа позапроектних аварійних ситуацій і характеризуються досить малою імовірністю, але значними наслідками.

Більш повнішою і прийнятнішою є класифікація потенційно небезпечних об'єктів з розподілом на сім груп за характерними ознаками надзвичайних ситуацій, які можуть на них виникнути:

1 група - залізничні, автотранспортні, авіаційні, морські, річкові, транспортні космічні і трубопровідні, аварії на яких небезпечні, насамперед, руйнуванням транспортних засобів, що супроводжуються людськими жертвами і матеріальними збитками;

2 група - пожежовибухонебезпечні об'єкти, на яких виробляються, зберігаються, транспортуються вибухонебезпечні речовини і речовини, здатні за певних умов до загоряння або вибуху;

3 група - хімічно небезпечні об'єкти, аварії на яких можуть супроводжуватися викидом аварійно, хімічно небезпечних речовин;

4 група - радіаційно небезпечні об'єкти, аварії на яких можуть викликати витік (викид) радіоактивних речовин;

5 група - біологічно небезпечні об'єкти, що несуть потенційну загрозу витоку біологічно небезпечних речовин;

6 група - гідродинамічно небезпечні об'єкти, на яких при руйнуванні гідротехнічних споруд можливе утворення хвиль прориву й затоплення великих територій;

7 група - об'єкти інфраструктури забезпечення життєдіяльності господарських об'єктів і життєзабезпечення населення, аварії на яких можуть паралізувати господарську діяльність, ускладнити умови життя населення і викликати різного роду екологічні забруднення.

Аварії і техногенні катастрофи, що відбуваються на потенційно небезпечних об'єктах перерахованих груп, можуть мати різні наслідки.

5. Рівні виробничих аварій в залежності від їхнього масштабу.

Аварії в залежності від масштабу можуть бути трьох рівнів: А, Б і В.

На рівні "А" аварія характеризується розвитком аварії в межах одного виробництва (цеху відділення, виробничої дільниці), яке є структурним підрозділом підприємства.

На рівні "Б" аварія характеризується переходом за межі структурного підрозділу і розвитком її в межах підприємства.

На рівні "В" аварія характеризується розвитком і переходом за межі території підприємства, можливістю впливу уражальних чинників аварії на населення розташованих поблизу населених районів та інші підприємства (об'єкти), а також на довкілля.

План локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій (ПЛАС) лежить в основі комплексної системи раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення людей у разі їх виникнення і повинен охоплювати всі рівні розвитку аварії, які встановлені в процесі аналізу небезпек.

Метою Плану локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій є планування дій (взаємодії) персоналу, підприємства, спецпідрозділів, населення, центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо локалізації та ліквідації аварій і пом'якшення їх наслідків.

ПЛАС розробляється з урахуванням усіх станів підприємства (об'єкта) та повинен бути узгоджений з територіальними органами МНС, територіальними управліннями Держгірпромнагляду та Держпожнагляду, територіальними установами державної санепідслужби та, при потребі, з органами місцевого самоврядування.

Навчальний елемент 2.3 (0,5 год)

ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО ОСНОВИ ТЕОРІЇ РОЗВИТКУ ТА ПРИПИНЕННЯ ГОРІННЯ (Техногенні небезпеки) .

План

1. Загальні поняття про основи теорії розвитку та припинення горіння.

2. Етапи розвитку пожежі.

3. Зони горіння, теплового впливу, задимлення, токсичності.

4. Небезпечні для людини фактори пожежі.

5. Основи забезпечення пожежної безпеки об'єкта.

1. Загальні поняття про основи теорії розвитку та припинення горіння.

Горіння – це екзотермічна реакція окислення речовини, що супроводжується виділенням диму та (або) виникненням полум’я і (або) світінням. Залежно від швидкості процесу, горіння може відбуватися у формі власне горіння, вибуху і детонації.

(З’єднання окисника з горючою речовиною носить екзотермічний характер, тобто має місце виділення теплової енергії).

Вибух – це окремий випадок горіння, що протікає миттєво з короткочасним виділенням значної кількості тепла і світла.

Умови, необхідні для виникнення пожежі (горіння).

Одним із основних принципів у системі запобігання пожежі є положення про те, що горіння (пожежа) можливе лише за певних умов.

Основною умовою є наявність трьох чинників:

1) горючої речовини;

2) окисника;

3) джерела запалювання.

(це так званий трикутник Лавузьє)

Крім того, необхідно, щоб горюча речовина була нагріта до необхідної температури і зна­ходилась у відповідному кількісному співвідношенні з окисником, а джерело запа­лювання мало необхідну енергію для початкового імпульсу (запалювання). (Так сірником неможливо запалити дерев'яну колоду чи стіл, у той же час аркуш паперу легко загориться).

Для припинення горіння достатньо усунути хоча б одну з умов виникнення горіння складових.

На практиці застосовують такі шляхи припинення горіння

1. Охолодження речовини до температури нижчої за температуру займання.

2. Припинення доступу окисника (кисню).

Обидва ці способи використовуються під час гасіння пожежі водою. Під час випаровування вода відбирає теплоту від предметів, що горять, і температура різко знижується, а водяна пара утруднює доступ до них кисню повітря. Крім того, для гасіння пожежі використовують вогнегасники.

Вогнегасники бувають: вуглекислотні, порошкові, водяні і водопінні. Під час їх роботи виділяється карбон (IV) оксид CO₂, який змішується зі спеціальною рідиною, утворюючи піну. Насичена вуглекислим газом піна перешкоджає доступу кисню повітря, і горіння припиняється.)

Багато речовин при нагріванні до певної температури спроможні самоспалахувати.

Ряд речовин має здатність до самозаймання. Під ним розуміють явище різкого збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що призводять до виникнення горіння речовини при відсутності джерела запалювання.

Речовини схильні до самозаймання поділяють на три групи:

- самозаймисті від дії повітря (рослинні олії і тваринні жири, нанесені тонким прошарком на волокнисті і порошкоподібні матеріали, торф та ін.);

- викликають появу горіння при дії на них води (негашене вапно, карбід кальцію та ін.);

- самозаймисті при змішуванні одна з одною (наприклад, ацетилен, водень і метан у суміші з хлором самозаймаються при денному світлі).

До джерел запалювання, які ініціюють горіння належать: відкрите полум'я, розжарені предмети, електричні заряди, теплові процеси хімічного, електричного та механічного походження, іскри від ударів та тертя, сонячна радіація, електромагнітні та інші випромінювання.

Джерела запалювання можуть бути високо-, середньо- та малопотужними.

Горючими речовинами вважаються речовини, які при дії на них високої температури, відкритого полум'я чи іншого джерела запалювання можуть займатися і в подальшому горіти з утворенням тепла та зазвичай випромінюванням світла. До складу переважної більшості горючих речовин входять вуглець (Карбон) та водень (Гідроген), які є основними горючими складниками цих речовин. Крім вуглецю та водню горючі речовини можуть містити й інші елементи та сполуки. Є також ціла низка горючих речовин, які являють собою прості елементи, наприклад сірка, фосфор, вуглець. Горючі речовини не лише відрізняються за своїм хімічним складом, а й за фізичним станом, тобто можуть перебувати в твердому, рідинному чи газоподібному стані. Як правило, найбільш небезпечними у пожежному відношенні є горючі речовини в газоподібному стані.

Горючі речовини мають різну теплотворну здатність, тому температура на пожежах залежить не лише від кількості речовини, що горить, але й від її складу.

До окисників належать хлор, фтор, оксиди азоту, селітра тощо, однак з практичної точки зору найбільш важливе значення має горіння, яке виникає при окисненні горючої речовини киснем повітря.

Зі зменшенням вмісту кисню в повітрі уповільнюється швидкість горіння, а при вмісті кисню менше 14% (норма 21%) горіння більшості речовин стає неможливим.

Хоча деякі речовини містять кисню стільки, що його достатньо для реакції горіння без доступу повітря (порох, вибухівка).

Горіння може бути повним і неповним.

Повне – при достатній або надлишковій кількості окислювача. (При повному горінні продуктами згорання є двоокис вуглецю (CO₂), вода (H₂O), азот (N), сірчистий ангідрид (SO₂), фосфорний ангідрид).

Неповне – відбувається при недостатній кількості окислювача, при цьому окислюється тільки частина речовини. Залишок розкладається з виділенням великої кількості диму. При цьому утворюється найбільш розповсюджений токсичний продукт неповного згоряння – оксид вуглецю (СО, (чадний газ)).

(На пожежах, як правило, горіння відбувається за браком окисника, що призводить до утворення неповних продуктів горіння та виділення диму. У свою чергу, такі обставини серйозно ускладнюють пожежогасіння внаслідок погіршення видимості або наявності токсичних речовин у повітряному середовищі.)

Після виникнення, горіння протікає тим інтенсивніше, чим більшою є площа контакту горючої речовини з окисником (паперові обрізки горять інтенсивніше ніж пачки паперу) і чим вищою є концентрація окисника, температура та тиск.

При пожежах температура досягає 1000-1300 °С, а в окремих випадках, наприклад при горінні магнієвих сплавів — 3000 °С.

Окисник разом з горючою речовиною утворює, так зване, горюче середовище, яке здатне горіти після видалення джерела запалювання.

Залежно від агрегатного стану пального та окисника розрізняють три види горіння:

• гомогенне горіння газів і пароподібних горючих речовин в середовищі газоподібного окисника;

• гетерогенне горіння твердих горючих речовин в середовищі газоподібного окисника;

• горіння вибухових речовин та порохів.

Горіння рідких горючих речовин в рідких окисниках є різновидом гетерогенного горіння.

Як нам уже відомо, в процесі горіння утворюються продукти горіння. Крім диму, до них належать:

• сажа – тонкодисперсний аморфний вуглецевий залишок, що утворюється під час неповного згоряння;

• попіл (зола) – неорганічні залишки після повного згоряння;

• шлак (жужіль) – твердий агломерат залишків часткового або повного плавлення матеріалу як результат його повного або неповного згоряння.

2. Етапи розвитку пожежі

Етапи розвитку пожежі розглянемо на прикладах пожежі у звичайному приміщенні:

I етап пожежі – перетворення загоряння в пожежу, тривалість – 1–3 хв.

II етап пожежі – зростання зони горіння – 5–6 хв.

III   етап пожежі – бурхливий процес горіння, температура всередині приміщення досягає 250–300 °С, починається об’ємний розвиток пожежі, коли полум’я заповнює весь об’єм приміщення і поширення полум’я проходить вже не по поверхні, а дистанційно – через розриви. Руйнування засклення. Тривалість – 6–9 хв.

IV  етап – як результат руйнування засклення, приплив свіжого повітря різко сприяє розвитку пожежі. Температура всередині приміщення підвищується з 500–600 °С до 800–900 °С. Швидкість вигоряння максимальна. Тривалість – 9–12 хв.

V етап – стабілізація пожежі на 20–25 хв від початку горіння.

VI етап – зниження інтенсивності горіння.

Протягом перших двох етапів проходить лінійне поширення вогню. Тому дуже важливо в цей час викликати пожежні підрозділи та вжити заходів щодо гасіння пожежі до початку етапу її бурхливого зростання.

3. Зони горіння, теплового впливу, задимлення, токсичності

Активна ділянка пожежі включає в себе чотири зони.

Зона горіння – частина простору, в якій безпосередньо відбувається горіння. Вона може обмежуватися огороджувальними конструкціями будівель, споруд, приміщень, стінками технологічного устаткування.

Зона теплового впливу – прилеглий до зони горіння простір, в якому проходить тепловий обмін між зоною горіння та навколишнім середовищем, конструкціями та матеріалами. Межі даної зони визначаються гранично допустимими значеннями теплових потоків і температур для людини, конструкцій та горючих матеріалів. Теплопередача в навколишнє середовище здійснюється способами конвекції, теплового випромінювання та теплопровідністю.

Зона задимлення – простір, суміжний з зоною горіння, в якому можливе розповсюдження продуктів горіння.

Зона токсичності – об’єм простору, заповнений димовими газами, що вміщують токсичні продукти горіння в концентраціях, небезпечних для життя та здоров’я людей.

Під час пожежі зони знаходяться в стані постійного динамічного переміщення та перекривають одна одну.

4. Небезпечні для людини фактори пожежі.

Коли людина перебуває в зоні впливу пожежі, то вона може потрапити під дію наступних небезпечних та шкідливих факторів:

1. токсичні продукти згорання;

2. вогонь;

3. підвищена температура середовища;

4. дим;

5. недостатність кисню;

6. руйнування будівельних конструкцій;

7. вибухи, витікання небезпечних речовин, що відбуваються внаслідок пожежі;

8. паніка.

5. Основи забезпечення пожежної безпеки об'єкта

Під пожежною безпекою об'єкта розуміють такий його стан, за якого з регламенто­ваною імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей небезпечних чинників пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Забезпечення пожежної безпеки об'єкта досить складне і багатоаспектне зав­дання, тому до його вирішення необхідно підходити комплексно. Комплекс заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта складається із відповідних систем, кожна з яких підрозділяється на підсистеми, а ті, в свою чергу, на підсистеми нижчого рівня, які на рис. 2.18 не показані.

Рисунок 2.18 - Загальна схема комплексу заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта

Основними системами комплексу заходів та засобів щодо забезпечення пожеж­ної безпеки об'єкта є:

1) система запобігання пожежі;

2) система протипожежного захисту;

3) система організаційно-технічних заходів.

1) Оскільки, окисник разом з горючою речовиною утворює, так зване, горюче середовище, яке здатне горіти після видалення джерела запалювання, тому система запобігання пожежі включає такі два основні напрямки:

1. запобігання утворення горючого середовища;

2. виникнення в цьому середовищі (чи внесення в нього) джерела запалювання.