2. Характеристика небезпечних процесів і явищ: землетрусу, зсуву, обвалу, повені, пожеж у природних екосистемах.

Землетрус – короткотривалі, раптові струси земної кори, викликані перемінним переміщенням мас гірських порід у надрах Землі.

Серед усіх стихійних лих землетруси займають одне з перших місць в світі за заподіяною економічною шкодою і кількістю загиблих. Найпоширенішими є землетруси спричинені тектонічними, вулканічними або денудаційними процесами.

Останнім часом з’явився новий вид землетрусів – землетруси, спричинені інженерною діяльністю людини, або так звані техногенні землетруси. Протягом року на Землі фіксується близько 1 млн. землетрусів, з них 100 тисяч – відчуваються людьми та 1000 – спричиняють значні збитки.

В 1935 р. американський сейсмолог Ч.Ріхтер, який запропонував визначати силу землетрусу за 12-бальною шкалою, яку застосовують як в країнах СНГ так і в Україні. Нульова позначка на сейсмографі означає абсолютний спокій ґрунту, один бал вказує на слабкий підземний поштовх, кожний наступний бал позначає поштовх в 10 разів сильніший за попередній. Так, 9-бальний землетрус в 10 разів сильніший за 8-бальний, в 100 разів перевищує 7-бальний і, нарешті, в 100 мільйонів разів сильніший за коливання земної кори силою в один бал.

Основними характеристиками землетрусів є:

1) глибина осередку;

2) магнітуда;

3) інтенсивність енергії на поверхні землі.

На сьогодні відсутні надійні методи прогнозування землетрусів та їх наслідків. Однак за зміною характерних властивостей ґрунту, незвичайною поведінкою живих організмів перед землетрусом ученим досить часто вдається складати прогнози.

Провісниками землетрусів є:

1) швидке зростання частоти слабких поштовхів (форшоків);

2) деформація земної кори, яка визначається спостереженнями із супутників або зйомкою на поверхні землі за допомогою лазерних джерел світла;

3) зміна рівня ґрунтових вод у свердловинах;

4) вміст радону у воді тощо.

Дії населення під час землетрусу:

При землетрусі важливо зберігати спокій. Якщо відчувається здригання ґрунту чи будинку, слід реагувати негайно, пам'ятаючи, що найбільш небезпечні предмети, які падають.

Перебуваючи у приміщенні, треба негайно зайняти безпечне місце. Це отвори капітальних внутрішніх стін (наприклад, відчинити двері з квартири), кути, утворені ними, місця під балками каркасу, під несучими колонами, біля внутрішньої капітальної стіни, під ліжком чи столом. Слід пам'ятати, що найчастіше завалюються зовнішні стіни будинків. Необхідно триматися подалі від вікон та важких предметів, які можуть перекинутися чи зрушити з місця.

Не слід вибігати з будинку, оскільки уламки, які падають уздовж стін, є серйозною небезпекою. Безпечніше перечекати поштовх там, де він вас застав, і тільки дочекавшись його закінчення, перейти у безпечне місце. Слід пам’ятати, що сходові прольоти та ліфти часто обвалюються під час землетрусу. Після припинення поштовхів потрібно терміново вийти на вулицю, відійти від будівель на відкрите місце, щоб уникнути ударів уламків, які падають. Перебуваючи в автомобілі, що рухається, слід повільно загальмувати подалі від високих будинків, мостів чи естакад. Необхідно залишатись в машині до припинення поштовхів. Опинившись у завалі, слід спокійно оцінити становище, надати собі першу допомогу, якщо вона потрібна. Необхідно надати допомогу тим, хто її потребує.

Зсуви – це ковзкі зміщення мас гірських порід вниз по схилу, які виникають через порушення рівноваги.

Зсуви можуть виникнути на всіх схилах з нахилом в 20° і більше в будь-яку пору року.

Зсуви виникають через ослаблення міцності гірських порід внаслідок вивітрювання, вимивання опадами та підземними водами, систематичних поштовхів, нерозважливої господарської діяльності людини тощо.

За швидкістю зміщення порід зсуви поділяють на:

– повільні (швидкість становить декілька десятків сантиметрів на рік);

– середні (швидкість становить декілька метрів за годину або добу);

– швидкі (швидкість становить десятки кілометрів за годину).

Селі — це паводки з великою концентрацією ґрунту, мінеральних часток, каміння, уламків гірських порід (від 10-15 до 75% об'єму потоку).

«Сель» (сайль) — слово арабське і в перекладі означає бурхливий потік, тобто за зовнішнім виглядом селевий потік — це шалено вируюча хвиля значної висоти, яка мчить ущелиною з великою швидкістю.

Причинами виникнення селевих потоків майже завжди є сильні зливи, інтенсивне танення снігу та льоду, розмив гребель водойм, а також землетруси та виверження вулканів. Виникненню їх сприяють і антропогенні фактори (вирубка лісів і деградація ґрунтів на гірських схилах, вибухи гірських порід при прокладанні доріг, роботи у кар'єрах, неправильна організація обвалів та підвищена загазованість повітря, що згубно діє на ґрунтово-рослинний покрив).

Ймовірність зародження селів залежить від складу та будови гірських порід, їх здатності до вивітрювання, рівня антропогенної дії на район та ступінь його екологічної деградації.

За складом твердого матеріалу, який переносить селевий потік, їх можна поділити на:

- грязьові (суміш води з ґрунтом при незначній концентрації каміння, об'ємна вага складає 1,5-2 т/ куб. м);

- грязьокам'яні (суміш води, гравію, невеликого каміння, об'ємна вага — 2,1-2,5 т/ куб. м);

Якщо селевий потік має в своєму складі більше 50 % твердого матеріалу (за об’ємною вагою), що переноситься, то він називається грязекам’яним.

- водокам'яні (суміш води переважно з великим камінням, об'ємна вага — 1,1-1,5 т/ куб. м).

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при зсувах, снігових лавинах та селях:

– у випадку попередження про селевий потік або зсув, які насуваються, слід якомога швидше залишити приміщення і вийти в безпечне місце;

– надавати допомогу людям, які потрапили в селевий потік, використовуючи дошки, палки, мотузки та інші засоби; виводити людей з потоку в напрямку його руху, поступово наближаючись до краю;

– при захопленні сніговою лавиною, необхідно зробити все, щоб опинитися на її поверхні (звільнитись від вантажу, намагатись рухатись вгору, рухи як при плаванні); якщо ні, то потрібно намагатися закрити обличчя курткою, щоб створити повітряну подушку (сніговий пил потрапляє в ніс і рот – людина задихається);

– вирушаючи в гори, необхідно мати при собі лавинні мотузки яскравого кольору; мотузку намагатися викинути на поверхню, щоб завдяки мотузці людину, яка потрапила в снігову лавину, могли знайти.

Повінь – це значне затоплення місцевості внаслідок підйому рівня води в річці, озері, водосховищі, спричинене зливами, весняним таненням снігу, вітровим нагоном води, тощо.

За даними ЮНЕСКО, від повеней у XX ст. загинуло 9 млн. осіб. Повені завдають і великих матеріальних збитків — у деяких країнах до 50% їх національного прибутку.

Наслідки повеней:

• затоплення шаром води значної площі землі;

• ушкодження та руйнування будівель та споруд;

• ушкодження автомобільних шляхів та залізниць;

• руйнування обладнання та комунікацій, меліоративних систем;

• загибель свійських тварин та знищення врожаю с/г культур;

• вимивання родючого шару грунту;

• псування та нищення сировини, палива, продуктів харчування, добрив тощо;

• загроза інфекційних захворювань (епідемії);

• погіршення якості питної води;

• загибель людей.

Повені відрізняються від інших стихійних лих тим, що деякою мірою прогнозуються. Але прогнозувати ймовірність повені набагато легше, ніж передбачити момент її початку. Точність прогнозу зростає при отриманні надійної інформації про кількість та інтенсивність опадів, рівні води в річці, запаси води в сніговому покрові, зміни температури повітря, довгострокові прогнози погоди тощо.

Повені бувають на всій території України, та найчастіше до них схильні гірські річки.

Основний напрям боротьби з повенями полягає в зменшенні максимальних витрат води в річці завдяки перерозподілу стоку в часі (насадження лісозахисних смуг, оранка ґрунту поперек схилу, збереження узбережних смуг рослинності, терасування схилів тощо). Для середніх та великих річок досить дійовим засобом є регулювання паводкового стоку за допомогою водосховищ. Крім того, для захисту від повеней широко застосовується спосіб побудови дамб. Для ліквідації небезпеки утворення заторів проводяться розчищення та заглиблення окремих ділянок русла ріки, а також руйнування криги вибухами за 10-15 днів до початку льодоходу.

Пожежі у природних екосистемах

Природна пожежа - неконтрольований процес горіння, що стихійно виникає і розповсюджується в довкіллі. Він супроводжується інтенсивним виділенням тепла, диму та світловим випромінюванням, що створює небезпеку для людей і завдає шкоду об'єктам господарської діяльності та навколишньому середовищу.

Залежно від характеру горіння, швидкості розповсюдження вогню та обсягів пошкодження лісу розрізняють такі категорії лісових пожеж: низові (або низинні); верхові (або повальні); підземні (торф'яні або ґрунтові).

Найбільш розповсюджені низові пожежі, частка яких складає близько 80% усіх випадків можливих пожеж. Лісові низові пожежі характеризуються горінням сухого трав'яного покрову, лісової підстилки і підліску без захоплення крон дерев. Максимальна температура на кромці пожежі досягає 900 °С, висота полум'я - 1-2 м.

Верхові лісові пожежі розвиваються із низових, і відмінність їх у тому, що згорає не тільки надґрунтовий покрив, але й нижні яруси дерев та крони жердняків. Можуть бути ще й верхові пожежі, коли вогнем знищуються лише крони дерев. Але без супроводу низинної пожежі вони довго тривати не можуть. При верхових пожежах виділяється багато тепла. Висота полум'я при цьому становить 100 і більше метрів. У таких випадках вогонь перекидається на значні відстані, іноді на декілька сотень кілометрів, тому що швидкість пожежі зростає до 8-25 км за годину.

Підземні (грунтові або торф'яні) пожежі виникають частіше наприкінці літа, як продовження низових або верхових. Однак торф'яні пожежі можуть і не бути наслідком лісових. Вони часто охоплюють величезні простори і дуже важко долаються. Небезпека їх у тому, що горіння виникає під землею, створюючи порожнини у торфі, який уже згорів. Задимлюються великі райони, що подразнююче діє на людей та ускладнює боротьбу з пожежею, обмежує видимість, негативно психологічно впливає на населення. Найчастіше за все пожежонебезпечні умови складаються у степовій, поліській та лісостеповій зонах, в горах Криму.

Дії населення у разі виникнення пожежі

 Потрібно дотримуватися таких правил поведінки, якщо ви опинилися в осередку пожежі:

- не панікувати та не приймати поспішних, необдуманих рішень;

- не тікати від полум'я, що швидко наближається у протилежний від вогню бік, а діставатися краю вогню проти вітру закривши голову й обличчя одягом;

- з небезпечної зони, до якої наближається полум'я, виходити швидко, перпендикулярно напряму поширення вогню;

- якщо втекти від пожежі неможливо, то треба вийти на відкриту місцевість, накритися мокрим одягом і дихати повітрям над самою поверхнею землі - воно тут менше задимлене, рот і ніс при цьому треба прикривати одягом чи шматком будь-якої тканини;

- гасити полум'я невеликих низових пожеж можна збиваючи його гілками листяних порід дерев, заливаючи водою, закидаючи вологим ґрунтом та затопчуючи ногами;

- під час гасіння пожежі не відходити далеко від шляхів та просік, тримати зоровий контакт з іншими учасниками гасіння пожежі, підтримувати з ними зв'язок за допомогою голосу;

- бути обережними в місцях горіння високих дерев, вони можуть впасти та травмувати вас;

- особливо будьте обережні у місцях торф'яних пожеж, пам'ятайте, що там можуть створюватися глибокі ями, тому рухайтеся, за можливості, перевіряючи палицею глибину вигорівшого шару;

- після виходу з осередку пожежі повідомити місцеву адміністрацію та пожежну службу про місце, розміри та характер пожежі.

Якщо людина знає правила поводження під час пожежі, то вона у змозі не лише вистояти за будь-яких обставин і врятувати своє життя, а й надати допомогу у рятуванні інших людей та зберегти матеріальні цінності.