2. Формування й використання прибутку

Прибуток – це та частка виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства. Прибуток виражає мету підприємницької діяльності і береться за головний показник її результативності (ефективності).

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, забезпечення усіх форм інвестування. Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку:

• балансовий (загальний) прибуток – це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності;

• чистий прибуток (прибуток після оподаткування) – той, що реально поступає у розпорядження підприємства.

У зарубіжній економічній теорії є поширеними:

• валовий прибуток – це різниця між виручкою та виробничими витратами. Включає власне прибуток та невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати;

• операційний прибуток – це валовий прибуток за мінусом невиробничих витрат;

• маржинальний прибуток – характеризує обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат (включає власне прибуток і постійні витрати).

Джерела формування балансового прибутку та види, які його складають:

а) продаж (реалізація) продукції (послуг). Прибуток від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг) (П_р) є основним складником балансового прибутку. Він обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції (без урахування ПДВ і акцизного збору) та її повною собівартістю.

б) прибуток від іншої реалізації – включає в себе прибуток від реалізації продукції або послуг непромислових господарств, що перебувають на балансі підприємства;

в) прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу ОФ (матеріальних активів), нематеріальних активів; цінних паперів тощо.

г) прибуток від позареалізаційних операцій – це прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, здавання майна в оренду (лізинг), дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов’язаннями, роялті, надходження від економічних санкцій тощо.

Прибуток, що залишився після оподаткування (чистий прибуток), поступає в повне розпорядження згідно з його статутом і рішеннями власників.

Напрямки використання чистого прибутку:

1. спрямування прибутку за межі підприємства (розділений прибуток): виплати власникам, персоналу підприємства за результатами роботи, на соціальну підтримку тощо.

2. прибуток, що залишається на підприємстві. Як фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток): створення резервного та інвестиційного фондів. Резервний фонд є джерелом покриття додаткової потреби в оборотних коштах.

3. Оцінка фінансово-економічного стану (фес) підприємства

ФЕС підприємства характеризується ступенем:

• його прибутковості та оборотності капіталу;

• фінансової стійкості і динаміки джерел фінансування;

• здатності розрахуватися за борговими зобов’язаннями.

Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та стану підприємства потрібна як для його керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів. Фінансово-економічний стан підприємства цікавить і його конкурентів, що заінтересовані в ослабленні його позицій на ринку.

Інформаційною базою для оцінки ФЕС підприємства може бути: звіт про фінансові результати діяльності, баланс, системи розрахункових показників.

Групи розрахункових показників для оцінки ФЕС підприємства:

І. Прибутковість:

1. Валовий прибуток;

2. Чистий прибуток;

3. Рентабельність – це відносний показник ефективності роботи підприємства, який у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікаційних форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси використовують у розрахунках.

Виокремлюють:

а) рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу), рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу;

б) рентабельність продукції.

• Рентабельність активів (Р_а) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства:

де П_б(ч) – балансовий (чистий) прибуток підприємства за рік;

К_а – середня сума активів за річним балансом.

Обчислюється цей показник, виходячи як із загального (балансового) прибутку до оподаткування, так і з чистого (після оподаткування). Єдиного методичного підходу тут не існує. Тому треба обов’язково зазначати, який саме прибуток узято. Показник рентабельності сукупних активів може бути дезагрегатований, якщо підприємство здійснює різні види діяльності. У цьому разі поряд з рентабельністю всіх активів визначається рентабельність виробництва, сервісного обслуговування, комерційної діяльності тощо.

Рентабельність виробництва може бути загальною (Р_{в заг}): і розрахунковою (Р_{в розр.}):

;

де Ф_сер, Н_об – відповідно середньорічна вартість основних фондів та залишок нормованих оборотних коштів за розрахунковий період.

- Рентабельність власного капіталу (Р_вк) відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:

де К_в – власний капітал підприємства.

- Рентабельність акціонерного капіталу (Р_ак) свідчить про верхню межу дивідендів на акції:

де К_ст – статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій).

• Рентабельність продукції (Р_п) характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут:

де П_р – прибуток від реалізації продукції за певний період;

С_рп – повна собівартість реалізованої продукції.

У багатономенклтурному виробництві поряд з рентабельністю всієї продукції обчислюється також рентабельність окремих її різновидів:

- рентабельність одного виробу (Р_і):

де Ц_і, С_і – відповідно ціна й повна собівартість і-го виробу.

ІІ. Ділова активність підприємства є досить широким поняттям і включає практично всі аспекти його роботи. Специфічними показниками тут є величина дебіторської і кредиторської заборгованості, оборотність активів () товарно-матеріальних цінностей (кількість оборотів активів або товарно-матеріальних цінностей за певний період – визначається аналогічно коефіцієнту оборотності оборотних коштів)

де РП – обсяг реалізованої продукції;

К_а – середня величина активів;

С_р – повна собівартість реалізованої продукції;

М_з – середня величина запасів у грошовому виразі.

ІІІ. Фінансова стійкість підприємства характеризується співвідношенням власного і залученого капіталу. Для цього використовуються різні показники, найбільш поширеними серед яких є:

- коефіцієнт автономії (k_а) обчислюється діленням власного капіталу на підсумок балансу підприємства (тобто на суму всіх джерел фінансування)

Наприклад, якщо k_а =0,6, це означає, що активи підприємства на 60% забезпечено власними коштами, решта (40%) фінансуються за рахунок боргових зобов’язань. Така величина k_а є прийнятною. Якщо k_а <0,5, то зростає ризик несплати боргів, а відтак і занепокоєння кредиторів. Збільшення значення k_а зумовлює підвищення фінансової незалежності та зменшення ризику порушень фінансової стійкості підприємств.

• коефіцієнт забезпечення боргів (k_зб) є модифікацією першого показника і визначається як співвідношення власного та залученого капіталу, тобто:

де К_з – боргові зобов’язання підприємства (залучений капітал).

Нормальною вважається ситуація, коли .

Але аналітична оцінка фінансового стану на базі названих коефіцієнтів не завжди є однозначною. Безумовно, зменшення частки боргів у сукупному капіталі зміцнює фінансову незалежність підприємства. Проте звужуються джерела фінансування та можливість підвищення його ефективності. За певних умов кредити вигідно брати. Ефект фінансового важеля (лівереджу) (відношення заборгованості до власного капіталу ): коли плата за кредит менше за рентабельність активів з урахуванням оподаткування, збільшення заборгованості (тобто ) веде до зростання рентабельності власного капіталу. Отже. залучення кредиту у цьому випадку є фінансовим важелем (лівереджем) підвищення ефективності діяльності підприємства.

ІV. Платоспроможність підприємства, тобто його здатність вчасно розрахуватися з боргами, визначається за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Вони показують, наскільки короткострокові зобов’язання покриваються ліквідними активами. А оскільки поточні активи мають різну ліквідність, обчислюється кілька коефіцієнтів:

• коефіцієнт загальної ліквідності () – це відношення оборотних активів до короткострокових пасивів:

де К_оа – оборотні активи підприємства;

К_зк – короткострокова заборгованість підприємства.

На оптимальну величину помітно впливає частка товарно-матеріальних запасів у оборотних активах. Для підприємства з невеликими товарно-матеріальними запасами та оперативно оплачуваними дебіторськими зобов’язаннями є прийнятним нижчий рівень (<2), і навпаки, на підприємстві, в оборотних активах яких велика частка належить товарно-матеріальним запасам, треба підтримувати на більш високому рівні (>2). Але за надто високого значення (>3-4) може виникнути сумнів в ефективному використанні оборотних активів.

• коефіцієнт термінової ліквідності () – відношення оборотних активів високої (термінової) ліквідності до короткострокових пасивів:

де - оборотні активи високої (термінової) ліквідності (оборотні активи за мінусом товарно-матеріальних запасів).

Оптимальне значення >1. Якщо <1 – платоспроможність підприємства невисока.

• коефіцієнт абсолютної ліквідності () – це відношення абсолютно ліквідних активів (гроші та короткострокові фінансові вкладення, тобто ліквідні цінні папери) до короткострокових пасивів:

Нормальною вважається ситуація, коли ≥0,5.

Рівень ліквідності підприємства залежить від його прибутковості тільки у перспективному періоді. Підприємство з непоганою прибутковістю може мати низьку ліквідність унаслідок великих виплат власникам; ненадійності дебіторів тощо. Забезпечення задовільної ліквідності потребує певних управлінських зусиль та оптимізації фінансово-економічних рішень.