4.Протипожежна безпека при вантажно-розванта­жувальних і транспортних роботах та при зберіган­ні горючих матеріалів.

Недодержання протипожежних правил при вантажно-розвантажувальних і транспортних роботах, а також норм і режиму зберігання пластмас, син­тетичних лакофарбових, покрівельних (толь, руберойд тощо), теплоізоляційних та інших матеріалів, використо­вуваних на будівельному майданчику, часто призводить до виникнення пожеж та швидкого поширення їх.

Пожежна небезпека опалювальних систем полягає в тому, що під час виділення ними тепла за деяких умов може відбутися запалення горючих матеріалів і речовин. Вентиляційні системи пожежонебезпечні не тільки через запалення горючих матеріалів і вибухонебезпечних сумі­шей, що переміщуються, а насамперед тому, що по по­вітроводах, коробах і каналах вогонь дуже швидко може перекидатися в інші приміщення, збільшувати пожежу і спричинювати вибухи.

Усі системи центрального опалення значно менше по­жежонебезпечні, ніж прилади і устаткування місцевого опалення. Тому на новобудовах і в житлових, громадських та промислових будівлях, що реконструюються, рекомен­дується проектувати центральні системи опалення з тем­пературою поверхні нагрівальних приладів 85...95°С.

Для попередження займання горючих матеріалів і ви­бухів балонів, що містять гази під тиском, від дії теплової радіації опалювальні прилади захищають екранами-щи тами. У водяних і парових системах опалення треба від­давати перевагу нагрівальним приладам з гладенькою по­верхнею, що полегшує їх очищення від пилу.

Розширювальні баки, які обладнують на горищах чи технічних поверхах при влаштуванні водяних систем опа­лення, потрібно розміщувати в неспалимих або важкоспа- лимих кабінах. Котельні рекомендується розміщувати у будівлях, які стоять окремо. Парові котли, що працюють під тиском 0,7 атм і з температурою води понад 115°С, можна встановлювати в окремих одноповерхових будів­лях. Попіл від топок вугіллям виносять у пожежобезпечні місця.

Теплоємні печі потрібно встановлювати на самостійній надійній основі. На дерев'яній підлозі перед дверцятами печі (крім печей, що опалюються газом) прибивають мета­леві листи розміром не менш як 70 х 50 см.

У промислових будівлях і спорудах, де можуть утво­рюватись вибухонебезпечні суміші горючих речовин, для видалення парів різних рідин, а також стружок від дере­вообробних верстатів та шкідливих газів з приміщень, за­стосовують штучні (примусові) припливно-витяжні венти­ляційні системи.

Конструкція і матеріали, з яких виготовлені вентиля­тори, регулювальне устаткування і обладнання систем повітряного палива, вентиляції й кондиціювання повітря для приміщень, в яких можуть виділятися легкозаймисті чи вибухонебезпечні гази, пара і пил, повинні виключати можливість іскроутворення.

Обгороджувальні конструкції вентиляційних камер у виробництвах категорій А, Б і В, а також повітрово­ди у виробництвах категорій А і Б виконують з неспали­мих матеріалів, а в інших випадках - з важкоспалимих. Відсмоктування легкоконденсованих парів, а також речо­вин, що можуть при змішуванні створювати займисту чи вибухонебезпечну механічну суміш або хімічну сполуку, не можна об'єднувати в загальну вентиляційну систему.

У приміщеннях виробництв категорій А і Б не можна застосовувати рециркуляцію повітря у вентиляційних сис­темах, а також в системах повітряного опалення і конди­ціювання повітря. Повітря, що містить вибухонебезпечний пил чи відходи, потрібно до надходження у вентилятори очищати.

На повітроводах, якими транспортуються горючі і ви­бухонебезпечні речовини, в місцях перехрещень ними протипожежних перегородок, встановлюють автоматичне вогнезатримувальне устаткування у вигляді шиберів, за­слінок тощо.

Місце викидання в атмосферу вибухонебезпечних газів повинно бути від місця викидання димових газів на відста­ні, яка дорівнює не менш як 10 діаметрам випускної труби, але не менше ніж 20 м по горизонталі.

Велику небезпеку для виникнення пожеж створюють електрообладнання, електропроводка та інше електрич­не устаткування (нагрівальні прилади, пускові установки в машинах тощо). Пожежі часто виникають від перенаван- таження електромереж і електродвигунів, коротких зами­кань, електричної дуги та іскріння, нагрівання будівельних конструкцій тощо.

Будівельні норми і стандарти встановлюють найбільш допустимі температури для електрообладнання, які за­лежно від групи вибухонебезпечної суміші становлять 80...360°С.

Важливим протипожежним заходом в електросистемах є правильний підбір апаратів захисту. Найпоширеніші се­ред них - плавкі запобіжники, повітряні автоматичні ви­микачі й реле.

Тимчасову електропроводку виконують ізольованими проводами на надійних опорах заввишки не менш як 2,5м над робочими місцями, 3,5 м над проходами і 6 м над проїз­дами. Якщо цих відстаней додержати не можна, то проводи укладають у труби або короби. Підвішувати електролампи на висоті менш як 2,5 м над підлогою не дозволяється. Не ізольовані струмоведучі частини електричних пристроїв (проводи, контакти рубильників тощо) слід надійно захища­ти або піднімати на висоту, недоступну для дотику.

Забороняється залишати під напругою не ізольовані кінці електропроводів, допускати дотикання електропрово­дів між собою та до металевих конструкцій, залишати без нагляду ввімкнені в мережу електроприлади та електро­обладнання, застосовувати для опалення й сушіння само­робні електронагрівальні прилади. Електрообладнання та електромережі слід регулярно очищати від пилу і бруду, а після роботи - вимикати.

Місця електропрогрівання грунту й сушіння штукатур­ки обгороджують, а температура при електропрогріванні не повинна перевищувати 80°С. Усе електрообладнання треба заземлювати.

Особливу увагу слід приділяти вантажно-розвантажу- вальним і транспортним роботам, правилам додержання і складування балонів з газом, скляних бутлів і посудин з горючими рідинами та хімікатами, вогненебезпечними легкозаймистими і вибухонебезпечними матеріалами, карбіду кальцію та інших пожежо- і вибухонебезпечних матеріалів. При перевезенні більшості цих матеріалів, а іакож у складських приміщеннях потрібно мати засоби по­жежогасіння.

До вантажно-розвантажувальних і транспортних робіт допускаються особи, які досягли 18 років, пройшли ме­дичний огляд та спеціальний інструктаж.

Транспортуючи й зберігаючи балони з горючими газа­ми і киснем, слід накрутити на них запобіжні ковпаки. На боковому штуцері вентиля балона встановлюють заглуш­ки На великі відстані балони перевозять лише ресорним іранспортом. Забороняється перевозити балони з киснем разом з горючими речовинами, в тому числі і з балонами, заповненими горючими газами.

При перевезенні балонів з горючими газами чи кис­нем потрібно розміщувати їх вентилями в один бік, зро­бивши застереження від нагрівання сонячними променями. Перевозять балони у вертикальному положенні в спеці­альних кондукторах.

Переміщувати балони із стиснутими газами в межах бу­дівельного майданчика потрібно на спецвізках чи носилках. І Іри цьому балони не повинні ударятися один об одний чи об інші тверді предмети, щоб не спричинити вибуху.

Бензин та інші легкозаймисті рідини перевозять у цистернах чи бочках. Легкозаймисті й горючі рідини на те­риторії будов зберігають у вогнетривких наземних або підземних приміщеннях у щільно закритій металевій тарі. Наливати ці рідини можна за допомогою насосів че­рез мідну сітку. Забороняється наливати бензин відром. Максимальна кількість легкозаймистих матеріалів, яку можна зберігати на території будівництва, не повинна пе­ревищувати 5 м³.

Освітлювальна арматура в складах для зберігання легкозаймистих і горючих матеріалів повинна бути герметичною, а вимикачі - винесені назовні.

Масло і оліфу зберігають окремо від різних волокнистих речовин і матеріалів.

У місцях, де складують, виготовляють і застосовують матеріали на основі полімерів, не можна курити і викону­вати роботи, пов'язані з використанням вогню або з іскро­утворенням. Освітлювальна арматура і електродвигуни в цих приміщеннях повинні бути вибухобезпечними. Тирсу та обрізки деревини треба зберігати окремо від інших ма­теріалів, а балони з киснем і ацетиленом — у спеціально відведених приміщеннях. До 50 балонів можна зберігати під покриттям.

Готують і зберігають вогненебезпечні мастики, лаки, фарби, оліфу, масла в спеціальному приміщенні з вогне­тривких матеріалів, обладнаному вентиляцією. Навколо цього приміщення в радіусі 10 м повинна бути вільна зона.

Карбід кальцію зберігають у герметично закритих ме­талевих барабанах, у сухих не опалюваних приміщеннях з обов'язковою вентиляцією. Підлогу влаштовують на 20 см вище від рівня землі. Зберігати карбід у підвалах за­боронено. Відкривають барабани спецпристроями з ко­льорових матеріалів. Щоб виключити розтікання вогне­небезпечних рідин (при їх розливанні) в бік оточувальних будівель і споруд, складські будівлі чи відкриті майданчи­ки для рідин розміщують на більш низьких відмітках чи обволікають.

Протипожежні розриви між будинками й спорудами і складами для зберігання рідин встановлюють відповідно до СНиП ІІ-89-80 «Генеральные планы промышленных предприятий. Нормы проектирования», СНиП 11-106-79 «Склады нефти и нефтепродуктов. Нормы проектирова­ния». Цей розрив не повинен бути меншим ніж 21 м.

Усі рідини, що мають температуру спалаху менш як 61°С, зберігають у закритій тарі. Забороняється зберігати і розливати їх у тару в підвальних і напівпідвальних при­міщеннях.

Олійні й леткі лаки, спирт, а також смоли і терті фарби (олійні, емалеві, силікатні, казеїнові) зберігають в неспа­лимих, добре вентильованих приміщеннях, не допускаючи розміщення в них волокнистих матеріалів. Фарби і лаки на основі вогненебезпечних розчинників зберігають у посуді, що закривається герметично.

Не можна зберігати імпортні клеї, мастики та інші вогне­небезпечні матеріали і вироби, якщо немає інструкцій щодо їхнього застосування.

У приміщеннях, де зберігаються бензин та інші легкозаймисті рідини, проводи влаштовують в сталевих трубках, і світильники виконують вибухобезпечними. Загоряння, що виникають на складах вогненебезпечних рідин, гасять пінними, аерозольними та порошковими вогнегасниками, сухим піском, азбестовими покривалами, вогнегасниками на основі оксиду вуглецю (IV).

У приміщеннях, де зберігаються балони з ацетиленом, роблять штучне освітлення або крізь засклені прорізи ви­конують спеціальне освітлення, застосовуючи світильни­ки типу «Кососвіт». Будь-яке електрообладнання у цих приміщеннях не допускається.

Балони з газами до 50 штук зберігають у спеціальних неспалимих будівлях або під навісами на відкритих май­данчиках. Наповнені й пусті балони зберігають окремо.

Негашене вапно при взаємодії з водою виділяє значну кількість тепла, якого часто буває достатньо для запалення матеріалів і конструкцій, що знаходяться поблизу. Це часто спричинює великі пожежі, особливо тоді, коли склади цього вапна розміщують у спалимих будівлях, що не мають достатніх протипожежних розривів.

Негашене вапно зберігають у закритих складських при­міщеннях (по можливості на більш підвищених місцях, щоб нони не затоплювались під час паводків і дощу). Підлогу складського приміщення піднімають над рівнем землі не менш як на 20 см. Навкруги складу роблять стоки для відведення води.

Ями для гасіння вапна розміщують на відстані не менш як 5 м від місця його зберігання і 15 м від будівель чи споруд.

Лісоматеріали і столярні вироби, що зберігаються чи виготовляються на будівельному майданчику, відзнача­ються легкістю запалення деревини, особливо подрібне­ної (тріски, стружки), і швидкістю розповсюдження пожежі. Ділянка, зайнята під склади лісоматеріалів, повинна бути очищена від сухої трави, бур'яну, кори і трісок.

Круглий ліс складають у штабелі заввишки не більш як 1,5 м з прокладанням між рядами і встановленням упорів проти розкачування колод. При складанні пиломатеріалів у штабелі висота їх при рядовому вкладанні не повинна перевищувати половини ширини штабеля, а при складан­ні в клітки - бути не більше ширини штабеля. Складаючи штабелі групами, між ними залишають проходи завширш­ки 2 м. Кожна група може складатися не більш як з 100 м² площі. Протипожежні розриви між групами штабелів чи то будівель мають бути не менш як 24 м.

У приміщеннях для зберігання столярних виробів до­пускається застосування проводки в сталевих трубках (відкрита проводка ізольованих проводів може бути допу­щена тільки по ізоляторах), світильників захищеного ви­конання.

Рубильники потрібно обов'язково виносити за межі приміщення складу.

Пожежогасіння різних матеріалів та речовин. Для попередження пожеж повинна бути налагоджена система профілактики та запобігання їм. Найшвидше пожежі роз­повсюджуються при аваріях апаратів, трубопроводів з го­рючими рідинами і газами. Якщо виникла така пожежа, то потрібно терміново перекрити засувки, крани та інші при­строї, що зупиняють подачу горючих рідин та газів, пере­качати рідини з однієї посудини в іншу.

Щоб запобігти розтіканню рідини по території чи при­міщенню, застосовують пісок, грунт, шлак та інші негорючі матеріали. Якщо поряд з пожежею є ємкості з рідинами, то вживають термінових заходів для видалення, винесення чи евакуації їх.

Горіння різних вогненебезпечних рідин у невеликих об­сягах ліквідовують вогнегасниками, сухим піском, шлаком, цементом у порошку, покриттям місць горіння негорючими чи змоченими у воді тканинами.

Горючий бензин, гас чи дизельне пальне гасити водою не можна, оскільки ці рідини легші за воду, вони виплива­ють на її поверхню і продовжують горіти. При горінні рідин в ємкостях (відрах, відкритих бочках тощо) піну чи вугле­кислоти під тиском подають уздовж внутрішньої поверхні ємкості.

Великі обсяги рідин гасять за допомогою пожежних ав­томобілів з застосуванням багатократної хімічної піни, спе­ціальних покривал з негорючих матеріалів, кошми. До при­буття на місце пожежі міської чи відомчої пожежної частини пожежу гасять члени ДПД і працівники підприємства.

При загорянні ізоляції проводів чи обмоток електродвигунів насамперед відключають напругу (це робить черговий електрик чи особа, яка обслуговує електроустановку). Гасити пожежу на електроустановці, що перебуває під на­пругою, водою чи пінним вогнегасником категорично за­бороняється, бо людина може бути вражена електростру­мом. Ці пожежі гасять вуглекислотними чи порошковими вогнегасниками та сухим піском.

Лісоматеріали та столярні вироби, які горять, гасять водою, збиваючи полум'я спочатку з зовнішніх поверхонь, і) потім під тиском спрямовують її в середину штабеля чи пакета. Штабелі і горючі будівлі, що розміщуються побли­зу, періодично зволожують.

Не можна застосовувати воду при гасінні карбіду кальцію і негашеного вапна, оскільки карбід у взаємодії з водою виділяє ацетилен і настільки швидко розгоря­ється, що запалює його, а вапно, розігріваючись, сприяє розповсюдженню горіння. У цьому випадку вогонь гасять порошковими вогнегасниками повітряно-механічною пі­ною, а також сухим піском, азбестовими покривалами чи кошмою.

При горінні складів чи навісів для зберігання балонів з газами використовують пінні вогнегасники, а балони ін­тенсивно охолоджують розпиленою водою. Якщо пожежа дуже розповсюдилася і балони встигли сильно нагрітися, то їх охолоджують , бо вони можуть вибухнути. При пожежі в приміщенні, суміжному зі складом чи наві­сом, балони (особливо з горючими газами) евакуюють у безпечне місце. Від дії тепла їх захищають за допомо­гою періодично зволожуваних брезентів.

Пожежі синтетичних матеріалів і пластмас гасять піс­ком, грунтом, порошковими, пінними чи вуглекислотними засобами пожежогасіння.

Перша допомога при пожежах. Подання першої до­помоги при пожежах залежить від ступеня ураження лю­дини. Опіки площею понад 1/3 поверхні тіла вважають небезпечними для людини. Якщо потерпілий перебуває в зоні вогню, то його треба винести на свіже повітря, по­гасити тліючий одяг, для чого його обливають водою або накривають пальтом, ковдрою чи іншим матеріалом, щоб не дати доступу кисню до горючого місця. Потім обпалену частину тіла звільняють від одягу, розриваючи його. При цьому не можна зривати прикипілі до тіла частини одя­гу, їх залишають на місці. Не можна також зривати пухирі з місця опіку. Потерпілого загортають у чисте покривало чи інший матеріал і доставляють у лікувальний заклад. При обпаленні окремих частин тіла рани протирають спиртом, одеколоном чи водою. На рану накладають суху стерильну пов'язку. Не рекомендується змазувати місце опіку жиром чи мазями.

При опіках першого ступеня на почервонілу поверх­ню накладають марлеву салфетку, змочену спиртом. При опіках другого, третього і четвертого ступенів потерпілого (після подання йому першої допомоги) направляють у лі­кувальний заклад.

Під час вибухів різного роду пристроїв у потерпілих можуть бути переломи кісток, втрата дихання, розриви тканин, кровотеча. Якщо у потерпілого виявлено перелом, то треба визначити місце і вид його (відкритий чи закри­тий). Потім надати тілу нерухомості та створити умови для транспортування. У разі відкритого перелому категорично забороняється видаляти з рани уламки кісток чи вправ ляти їх. Спочатку обов'язково зупиняють кровотечу, зма­зують шкіру навколо рани настоянкою йоду і кладуть сте­рильну пов'язку. Потім накладають шини-лижі, палиці, до­щечки, зонтики, картон, пучки хмизу, солому тощо. Якщо потерпілий при пам'яті, але до цього був не притомний чи контужений, то йому забезпечують спокій і доставляють у медпункт. У разі відсутності у нього ознак життя йому слід зробити штучне дихання.