Держави Закавказзя. Скіфська цивілізація.

1. Природа та населення.

В районах Вірменського нагірря та Закавказзя природні умови не сприяли розвитку поливного землеробства. Витоки перших землеробсько-скотарських культур припадають на добу неоліту. У районах річок Кури і Араксу вже в V-IV тис. до н.е. існували невеликі поселення осідлих землеробів і скотарів. Жителі цієї культури мешкали у глинобитних будинках, які мали круглу форму. Другим особливо сприятливим районом для ведения землеробства була область біля озера Ван. Для обробки полів використовували примітивну соху, а врожай збирали з допомогою серпів, леза яких було зроблено з міді. В ІІІ тис. до н.е. в цих районах з”являється культура бронзового віку. Ця культура дістала назву купро-аракська. Жителі поступово опанували увесь район на південь від Кавказських гір, який отримав назву Закавказзя. В горах в їх руки потрапило ще одне багатство - це поклади мідних і залізних руд. Місцеві жителі не тільки заселили зручні рівнини вздовж течії річок, але і піднялись в гори разом зі своїми стадами. Тут на гірських пасовищах вони опанували новий вид скотарства -відгінний, коли стада в весняно-літній період перегонялись на степові нагір”я і альпийські луки. В них з”явились ремесла. В кінці ІІ тис. до н.е. в них з”являється залізна зброя та кургани, які звідчили про початок соціальної диференціації. Особливо інтенсивно процес переходу до нового рівня організації відбувався в племені урартів, які створили саму ранню державу в цьому районі. Згодом в цьому районі з”явився ще цілий ряд самобутніх цивілізацій колхідська, іберійська, вірменська та держава Кавказька Албанія.

2. Історія держави Урарту.

Плем”я урартів, яке проживало в цьому районі дуже споріднене хуррітам. В кінці II тис. до н.е. вони розпочали створювати своєрідні об”єднання-“царства”в долинах річок, де селились. Коли ассірійський цар Тіглатпаласар I в XIII столітті до н.е. здійснив похід в ці землі він застав тут 23 “царства” зі своїми царями і палацами. Це були племінні союзи на чолі з військовими вождями. Вся ця країна называлась ассірійцями Наірі і притягувала їх багатствами. Проте саме походи їх в ці землі викликали необхідність утворення урартами більш крупних об”єднань. В IX столітті до н.е. ассірійці знають цей район, де згадуються дві країни. Одна - Урарту займала східні і північні берега озера Ван, а друга - Муцацир утворилась на південий захід від озера Урмія.

Першим правителем об”єднаної держави Урарту став цар Арам (864-845 рр. до н.е.). З ним воював ассірійський цар Саламансар III, і хоча в своїх надписях він говорить про перемогу, але ліквідувати небезпечного сусіда Ассірії не вдалось. Слідуючий урартський цар Сардури I прийняв вже гучний титул запозичений у ассірійських царів і зробив своєю столицею місто Тушпу, обнесену могутньою кріпостною стеною. Його син Ішпуіині провів дуже важливу релігйну реформу, яка ще більш згуртувала урартів. Відтепер основними божествами країни стали бог неба Халді, бог грому і дощу Тейшеба і бог Сонця Шівіні. Кордони Урарту розширюються до озера Урмія і Муцацір стає релігійним центром з храмом верховного бога Халді. Тоді ж на основі ассірійського клинопису було створено власне урартське письмо.

Самим відомим урартським царем став Менуа (810-786 рр. до н.е.). Він розширив територію держави на захід і південь від озера Урмія. Північним кордоном стала лінія озера Ван - ріка Аракс. В країні була створена система областей, на чолі яких стояли царські намісники. Вони збирали податки для царя. В цих областях будувались фортеці. Для землеробства в районі Тушпы споруджуються перші ірігаційні канали. В них вода перекидалась через акведуки (спеціальні водопроводи) высотою 10-15 метрів. Загальна довжина каналів складала 70 км.

За сина і наступника Менуа Аргішті (786-764 рр. до н.е.) Урарту досягло особливого розквіту. Сила держави дозволила царю відправити свою армію в Північну Сірію і навіть доходити до кордонів Вавілону, охоплюючи Ассірію з трьох боків. На півночі урарти переходять Аракс і доходять до території Колхіди і захоплюють район озера Севан. Саме тут будується місто Еребуні (782 г.) на місці сучасного Еревана - столиці Вірменії. В іншому місті Аргіштихінілі (суч.Армавір) урарти створюють новий центр економіки. Тут копають канали і розбивають фруктові сади і виноградники. В самому місті влаштовуються зерносховища, де зосереджуються державні запаси зерна. Прозорливість Аргішті в створенні північного району була підтверджена подіями подальшої історії.

Ми знаємо, що в 730-х рр. до н.е. ассірійському царю Тіглатпаласару III вдалось посилити військову могутність Ассірії. В 734 р. до н.е. йому вдалося розбити союзників урартів близько міста Арпад. В слідуючому році ассірійці вступають на територію самого Урарту і ряд центральних районів країни були піддані вогню і мечу. Проте боротьба ще не була закінчена. Наступний урартський цар Руса I (735-713 рр. до н.е..) у зовнішній політиці прагнув уникнути прямого зіткнення з Ассіриею. Він просто прагнув різними шляхами підтримати усіх хто був настроєний проти Ассірії. Причина, яка примушувала проводити таку політику полягала в тому, що з півночі з районів Грузії Урарту стали погрожувати кіммерійці, кочовики з кращими в той час луками і стрілами. Руса I ціною неймовірних зусиль зумів направити потік цих племен в Малу Азію і зайнявся укріпленням центральних районів країни. Ассірія, яка слідкувала за діями царя, поспішила нанести попереджувальний удар. В 714 р. до н.е. розпочався ретельно підготовлений похід ассірійської армії на чолі з Саргоном II. Спочатку він пішов на схід від озера Урмії для розгрому союзників Руси I і спровокував урартів на битву. Після поразки і втрати Муцаціру урартський цар покінчив життя самогубством, а Урарту втратило свою гегемонію в Передній Азії. Роль лідера знов перейшла до Ассірії.

Але в подальшій історії обидві держави все ж уникали прямого зіткнення. Урарту зорієнтувалось на північ і досягло Каспійського моря. Останне посилення Урарту припадає на правління Руси II (685-645 рр. до н.е.). Цьому царю вдалось заключити союз з кіммерійцями і здійснити ряд походів в Малу Азію. В Закавказзі проводяться великі ірігаційні роботи і будується місто Тейшебаіні. Проте загроза Урарту приходить знов - в Передню Азію в 670-х рр. до н.е. проникли скіфи і утворили свою державу. Скіфи нанесли поразку союзникам урартів -кіммерійцям і одночасно зруйнували ряд фортець центрального Урарту. ці удари припадають саме по тим районам, які не постраждали від ассіріців. Урарту помітно слабне і потрапляє в залежність від східного сусіда - Мідії. В 590 р. до н.е. держава Урарту припиняє свое існування як незалежна держава.

Для того, щоб зберегтись поруч з могутньою і войовничою Ассірією Урарту повинно було швидко зрівнятись з нею по рівню розвитку військової техніки, системі управління і по потужності завоювань. За царювання Аргішті I в урартській армії були введені ассірійська структура подрозділів і система навчання. Воїни були озброєні сталевими мечами, луками з колчанами на 36 стріл.

Царський двір також був побудований на манір ассірійського. А система намісництва скоріше була запозичена ассірійцями в урартів.

Основою економіки було землеробство і відгінне скотарство. В Урарту не було великих господарств. Саме велике царське господарство нараховувало 5500 осіб. У ньому вироблялись сільскогосподарські продукти і знаходились ремісничі майстерні. Основна маса продуктів надходила у вигляді податків і нагромаджувалась в палацах-фортецях. Так зерносховища Тейшебаїні були розраховані на зберігання продукції з території в 4000-5000 гектаров. Не було у урартів і великих храмових господарств. Відгінне скотарство спеціалізувалось на вирощуванні овець, великої рогатої худоби і коней для армії. Особлива увага приділялась тренінгу і підготовці коней. Зберігся напис: “ З цього місця кінь по імені Арцібіні, на якому сидів цар Менуа, стрибнув на 22 лікті /11 метрів 20 см/”. Це своєрідний рекорд встановлений конем, ім”я якого перекладається як “Орел”.

В Тейшебаїні (сучасне городище Кармір-блур поблизу Єревану) будинки будувались кварталами. Кожна сім”я проживала в житлі з 2-3 кімнат, з яких тільки одна була накрита до половини дахом. Відкриті приміщення утворювали подвір”я де знаходився наполовину вритий у землю комин. Меблів майже не було. Головну обстановку створював глиняний посуд. В їжу йшов ячмінь, просо, бобові, виноград і ізюм, а також іноді з палацу выдавалось м”ясо. В місті жили в основному люди, що обслуговували царя, воїни гарнізону ремісники і чиновники.

Урартское суспільство не було однорідним. Крім урартів, тут жили хетти, хуррити, кавказькі племена. Основна маса населення називалась шурелі (“ озброєні люди племені”). Як правило це були вільні общинники. Територіальна община в державі виконувала роль основного виробника. Вони зосереджувались навколо царських поселень-фортець. Кількість вільного населення в державі складала приблизно 1,5 мільйона. Верхівку урартського суспільства складала військова і служила знать - марі. Серед них були головний военоначальник, його помічники, намісники областей, управляючі царськими господарствами “держателі печатки”, чиновники (“людина грошей”,”людина рахунку”,”людина посіву”, “старший пастух”).

Багато рабів приводили урартські царі з походів. Більша їх частина належала царю, але частину діставали і воїни. Частина рабів помирала із-за тяжкої роботи на споруджені зрошувальних каналів, але частина отримувала невеликі наділи, в якості підневільної робочої сили віддаючи значну частину врожаю царю. Іноді частину полонених відправляли в прикордонні райони на північ, де в оточенні місцевих племен вони змушені були битись з ворогами Урарту.

Головне досягнення в культурі урартів - це міста-фортеці. Деякі дослідники вважали, що урартські фортифікаційні споруди були запозичені в ассирійців. Територія таких міст охоплювала площу 200-300 гектарів. Вони як правило будувались біля підніжжя пагорбів, на вершині яких стояла цитадель (фортеця). Захисні мури будувались в 2-3 линії. Товщина стін досягала 3,5- 4 метрів. Проте самі ассирійці були вражені майстерністю урартів в галузі металургії. Нам відома техніка виготовлення урартськими майстрами бронзових виробів, в яких кожний предмет являє справжній витвір мистецтва, оскільки модель для його виготовлення знищувалась після відлиття. Багато з фігурок були вкриті чеканкою, а зверху іноді вкривались тонкою набитою золотою плівкою. До нас дійшли фігурки грифонів та богів,що стоять на левах чи биках. Корені цього мистецтва своїм корінням сягають до витоків хурритської традиції. А ось в зображенні образів урартське мистецтво поступалось своїм південним сусідам.

В містах знаходились палаци і храми. Вони були прикрашені кам”яною скульптурою і настінним живописом. При археологічних розкопках в них були знайдені бронзові статуетки, парадні шоломи і озброення, велика кількість золотих і срібних ювелірних прикрас.

Урартська культура відіграла велику роль в історії народів Переднього Сходу. Її досягнення були сприйняті Мідією, Персією. Проте головне досягнення урартскої цивілізації полягає в тому, що вона дала поштовх історичному розвитку Іберії, Колхіди (сучасна Грузія), Албанії (Азербайджану) і Вірменії. ці держави склались під впливом цієї першої цивілізації в Закавказзі.