Хеттська держава та її історія.

1. Природнi умови, населення, джерела та iсторiографiя стародавньої Малої Азiї.

Мала Азiя / чи Анатолiя/- один з основних центрiв цивiлiзацiй стародавнього Сходу. Цей пiвострiв являї собою суху котловину, обмежену на пiвночi Понтiйськими горами, на пiвднi- Таврiйським хребтом. На сходi гори, по той бiк долини верхнього Євфрату, переходять у Вiрменське нагiр"я / Схiдну Анатолiю/. Пiвострiв поступово знижується зi сходу на захiд, вiд гiр Вiрменiї до Егейського моря. На заходi долини рiк вiдкривають шлях теплим вiтрам з Егейського моря.

Особливостi рельєфу Малої Азiї, вкритої чисельними гiрськими системами,

сприяли iзоляцiї окремих районiв пiвострова. Це перешкоджало процесу об”єднання та злиття племен та народностей. Тут не було великих рiчок як в Єгиптi чи Межирiччi, не було можливостi створити їдину зрошувальну систему. З одного боку це зумовило особливостi розвитку господарства цього регiону, з iншого- особливостi соцiально-полiтичної системи малоазiйських суспiльств.

Мала Азiя займала вигiдне географiчне положення. Вона була своїрiдним мостом, що з”єднував Близький Схiд з Егейським свiтом та Балканським пiвостровом. Крiм того сприяли економiчному та культурному розвитку природнi багатства Анатолiї. В горах Тавра видобували мiдь, свинець, срiбло. У Захiднiй частинi Малої Азiї / в Лiдiї/ були поклади золота, в долинi рiчки Етiль-Iрмак - залiза. В давнi часи Анатолiя була багата лiсами. Особливо славились кiлiкiйська сосна та кедр.

Вже в найдавнiшу епоху / VIII - VI тис. до н.е./ в Малiй Азiї складаються важливi центри виробляючого господарства / Чайюню-Тепесi, Чатал-Хююк, Хаджiлар/, основу яких складали землеробство та скотарство. Цiкаво, що дуже рано тут з"являються вироби iз саморiдної мiдi та свинцю- ранiше нiж виробництво керамiки! На V - IV тис. до н.е. ранньоземлеробськi племена освоїли майже всю територiю пiвострова. Жили невеликими поселеннями, площею коло 0,5 га, якi обводили глинобитними чи кам"яними стiнами, до 3-х метрiв товщиною.

В кiнцi III тис. до н.е. Анатолiя перетворюється на країну дрiбних мiст-держав, що стають центрами економiчного i культурного життя малоазiйських племен. їх економiка спирається в основному на с/г, проте значним джерелом прибутку було для них видобування металу та його обробка. Племена, що займали в III тис. до н.е. схiдну чачтину пiвострова Мала Азiя, вченi називають " хаттами", оскiльки в хеттських клинописних текстах II-го тисячолiття до н.е. їх мова названа хаттською. Центром їх полiтичної та культурно-економiчної дiяльностi було мiсто Хаттуса. Аналiз їх мови вказує на приналежнiсть її до абхазо-адигейських мов Кавказа.

На пiвнiч вiд хаттiв, в горах та лiсах Пiвденного Причорномор"я, вiд гирла рiчки Галiс i в напрямку до Захiдного Закавказзя жили племена каскiв, мова яких була, ймовiрно, спорiднена з мовою хаттiв. До речi, до тiєї ж абхазо-адигейської мовної сiм”є за мовою належать сучаснi абхази та черкеси. На пiвденному-сходi Малої Азiї жило хурритське населення.

В кiнцi III- на поч. II тис. до н.е. в Малiй Азiї з"являються племена, якi говорили мовами iндоєвропейської мовної сiм”є- хетто-лувiйська або анатолiйська гiлка. Спецiалiсти хеттологи роздiлились на прихильникiв схiдного шляху появи носiїв цих мов у Малiй Азiї- через Кавказ, та захiдного шляху- з Балканського пiвострова. У 1915 р. чеський вчений Б.Грозний iнтерпретував цю мову за знахiдками текстiв у городищi Богазкьой / 150 км. на схiд вiд Анкари/.