2. Соціальна допомога

В загальній системі соціального забезпечення соціальні допомоги є одним із самостійних видів матеріального забезпечення непрацездатних громадян, малозабезпечених сімей, сімей з дітьми та інших осіб. Під соціальною допомогою розуміють гарантовані, врегульовані нормами права разові або періодичні виплати соціально-аліментарного характеру чи набір товарів і послуг, що надаються з метою матеріальної підтримки громадян, які в силу певних соціальних випадків, передбачених законом, потребують такої допомоги.

Соціальна допомога надається практично в усіх розвинених країнах з метою покриття тих недоліків, що виникають в інших системах соціального забезпечення, і тим самим має сприяти боротьбі з бідністю. В країнах, що розвиваються, соціальна допомога має менше розповсюдження, і якщо вона існує, то зазвичай обмежується однією-двома категоріями населення (наприклад, людьми похилого віку). Відносно низький рівень поширення соціальної допомоги у країнах, що розвиваються, свідчить про ті проблеми, з якими зіштовхуються уряди багатьох країн у зв’язку з наданням адекватних коштів на такі цілі [2, c. 140].

Взагалі, в світовій практиці, згідно загальноприйнятого застосування, допомоги з соціального забезпечення поділяють за трьома видами:

1. Допомоги по соціальному страхуванню (не вимагають перевірки доходів, вони надаються на основі інформації про внески особи в систему соціального страхування і за фактом настання особливо обговореної події, як-то втрати працездатності чи досягнення певного віку. Сутність соціального страхування в тому, що воно забезпечує захист від ризиків, які є (у принципі) такими, що страхуються).

2. Універсальні соціальні допомоги, що надаються у зв'язку з певною подією, безвідносно до рівня особистого доходу і попередніх внесків, наприклад, універсальні сімейні допомоги і безкоштовне медичне обслуговування.

3. Соціальні допомоги, що надаються на основі оцінки доходів (витрат) і факту настання певної події, без перевірки даних про внески [2, c. 144].

Сума соціальної допомоги, яку Італія надає малозабезпеченим та особам похилого віку в цьому році зросла до 5 425-ти євро.

Її надають італійцям та громадянам країн ЄС, яким виповнилося шістдесят п'ять років, що живуть в Італії принаймні десять років і мають прибуток менший соціального мінімуму. Громадяни країн що не входять до Євроспілки можуть отримати соціальну допомогу лише за наявності карти на проживання. Таких, що відповідають цим вимогам є відносно небагато.

Розмір соціальної допомоги є параметром, який за законом використовується для оцінки економічних можливостей іммігрантів, а отже права жити в Італії, або здійснити об'єднання сім'ї. Наприклад, щоб продовжити дозвіл на роботу, слід володіти річним доходом не меншим за суму соціального мінімуму. Для возз'єднання сім'ї, прибуток повинен бути принаймні на половину більший на кожного родича, який бажає приїхати в країну. Навіть румуни та інші громадяни ЄС, за відсутності постійної роботи, повинні володіти достатнім прибутком, якщо вони хочуть залишитися в Італії більше трьох місяців. Для того, аби отримувати соціальну допомогу, слід постійно жити в Італії. Іноземні громадяни, які повертаються на батьківщину і живуть там понад один місяць, позбавляються права на неї. Якщо порушників викриють, то вони ризикують бути звинуваченими у шахрайстві.

Соціальну допомогу виплачують пристарілим з низьким рівнем прибутку, громадянам Італії та країн, що входять до ЄС, які мають щонайменше 65 років та отримують 5 142,67 євро на рік. Громадяни країн, що не входять до ЄС, мають право на ці виплати лише у випадку володіння дозволом на проживання ЄС для тих, хто довгий час перебуває у країні. Другий випадок – власники карти на проживання, тобто ті, хто легально проживає в Італії щонайменше п’ять років [4, c. 12].