1.2 Становлення системи правової охорони інтелектуальної власності

1.2.1 Історія та еволюція промислової власності

Процес удосконалення існуючих знарядь праці та створення технічних нововведень є невід’ємною частиною людської діяльності ще з часів появи людини розумної. Без винахідництва технічний прогрес був би не можливим. Найбільш давні технологічні досягнення та успіхи витягнули людство з феодальної системи суспільства (див. табл. 1). Приблизно в останні 100 років технологічне лідерство стало визначальним фактором у створенні національних багатств і забезпечило зростання держав [1].

Таблиця 1. Основні винаходи, які змінили хід розвитку людства

Ім’я винахідника, країна, винахід	Короткий опис винаходу
Йоганн Гутенберг, Німеччина, друкарський верстат	Десь у 1440 р. Гутенберг вперше розробив змінні шрифти. Металеві частини виготовлені для кожної літери окремо, можна було багаторазово використовувати для друкування копій різних книжок
Конрад Геснер, Швейцарія, олівець	Десь у 1560 р. Геснер запропонував ідею розміщення шматка графіту (від грецького graphen, що означає писати) всередині дерев’яної заготовки для використання як засобу для писання
Магараджа Джей Сингх, Індія, астрономічні прилади	У 1728 р. Вчений побудував п’ять астрономічних обсерваторій у Делі, Джайпурі, Варансі, Уджайні та Матхурі. Прилади у цих обсерваторіях працюють і досі, точно вимірюють час і положення сонця та зірок
Самюель Морзе, США, телеграф і код Морзе	Морзе розробив телеграф і електричний алфавіт. У 1840 р. Він подав заявку на патент на свій винахід
Альфред Нобель, Швеція, динаміт	У 1863 р. Нобель створив перший винахід (динаміт), який давав змогу здійснювати детонацію нітрогліцерину, використовуючи сильний удар
Олександр Г. Белл, Сполучене Королівство, телефон	У 1876 р. Белл отримав патент на свій «спосіб та аппарат для передачі голосових та інших сигналів телеграфним способом шляхом збудження електричних хвиль».
Гільєрмо Марконі, Італія, радіо	Винахід являв собою прилад, що забезпечував проходження електромагнитних хвиль через повітряний простір, зберігаючи їх властивості. У 1886 р. Марконі подав заявку на отримання патенту на свій винахід
Орвіл та Вілбур Райт, США, аероплан	У 1903 р. брати Райт винайшли свій перший літальний апарат
Володимир К. Зворикін, Росія, електронне телебачення	У 1929 р. Зворикін винайшов катодно-променеву трубку, необхідну для телевізійного мовлення
Ладіслао Біро, Аргентина – Угорщина, кулькова ручка	У 1938 р. Біро отримав патент на ручку з малесенькою кулькою на кінці. Просуваючись по паперу, кулька оберталася, підхоплювала чорнила з картриджа і залишала слід на папері
Гертруда Елісон, США, ліки для імунної системи в боротьбі проти СНІДу	У 1956 р.Еліон розробила «спеціально спрямовані» ліки для блокування розмноження ракових клітин. У 1998 р. Ій присуджено Нобелєвську премію
Джеймс Рассел, США, компактний диск	У 1965 р Рассел розробив систему, що забезпечувала запис, зберігання та відтворення музики з використанням світла (та лазерної технології), не застосовуючи контактну технологію. На свою систему Рассел отримав 22 патенти

В історії еволюції промислової власності виділяються три важливих періоди:

1. Привілеї (XV – XVIII століття): суверен надає монополію за своїм розсудом; концепція корисності й іноді концепція фаворитизму відіграють важливу роль;

2. Національні патенти (1790 – 1883 роки): будь-який винахідник вправі подати заявку на патент, видача якого залежить винятково від об'єктивних умов; охорона місцевих винаходів за кордоном не практикується;

3. Інтернаціоналізація (з 1883 року по теперішній час): охорона винаходів за межами країни походження розвивається разом з міжнародною торгівлею; всесвітні або регіональні конвенції сприяють цьому розвиткові.

Формування промислової власності як галузі інтелектуальної власності почалося з ХІІ століття, практично одночасно з розвитком промисловості, науки, мистецтва. Венеційський закон від 1474 року містить згадування першого системного підходу в охороні винаходів у формі патенту, який передбачав виключне право окремої особи, що вперше обмежує суспільну сферу інтересів. Перший патентний закон був прийнятий в Англії. При королі Якові Стюарті в 1628 році був прийнятий «Статус про монополії», яким установлювалося виняткове і незалежне право кожного, хто створить і застосує технічне нововведення, монопольно користуватися його вигодами і перевагами протягом 14 років. У цьому Статусі вперше пролунало поняття патентна грамота.

З часом система патентного права удосконалювалася, але як бачимо, вже на початку ХVІІ століття були закладені його основи – винятковість наданих прав і чітко визначений термін їхньої дії. Патенти як охоронні грамоти (документи) на деякі об’єкти інтелектуальної власності видаються Патентними відомствами до теперішнього часу.

У Росії перший нормативний акт про привілеї був прийнятий у 1723 році за назвою «Правила выдачи привилегии на заведение фабрик». Цим актом деякою мірою була упорядкована видача привілеїв. Перший патентний закон Франції, який забезпечив охорону прав винахідників, ухвалено у 1791 році після Французької революції й прийняття Декларації про права людини й громадянина. У 1788 році у Сполучений Штатах Америки прийнято Конституцію, що включала спеціальні положення відносно патентів й охорони винаходів шляхом надання винахідникам виключних прав. А в 1812 році був прийнятий закон Росії «О привилегиях на разные изобретения и открытия в художествах и ремёслах». Цим законом передбачалася видача привілеїв на власні винаходи і ті, котрі завозилися із-за кордону, терміном на три, п'ять і десять років.

Патентна система охорони промислової власності усе більше поширюється у світі й одночасно удосконалюється. Промисловці, що просто завозили закордонну техніку і впроваджували в себе на батьківщині, перестали вважатися винахідниками. У цей же час розробляється і застосовується принцип новизни винаходу. Хоча патентування того ж самого винаходу в різних країнах здійснюється вкрай рідко.

Однак патентування мало і негативні наслідки. Воно дещо обмежувало свободу торгівлі, тому що запатентовані винаходи не можна було ввозити на територію патентування без дозволу патентовласника.Незважаючи на те, що в окремих державах були прийняті патентні закони, стала відчуватися потреба в міжнародній охороні винаходів. Так, у 1973 році іноземні учасники відмовилися брати участь у Міжнародній виставці винаходів і Відні, тому що вони побоювалися, що їхні ідеї можуть бути украдені і використані комерційним шляхом в інших країнах.

Так поступово виникали і складалися передумови ідеї міжнародної охорони винаходів. Така ідея була реалізована 20 березня 1883 року у формі Паризької конвенції, якою був заснований Союз з промислової власності.

Наступний етап становлення системи охорони промислової власності характеризується її інтернаціоналізацією. Початок етапу зв'язаний з вищезгаданою Паризькою конвенцією. Принциповими положеннями цієї Конвенції є національний режим, право пріоритету і загальні правила.

Національний режим – передбачає, що щодо охорони промислової власності кожна держава, що вступила в Союз, зобов'язана надавати громадянам інших держав, що приєдналися або є членами Союзу, таку ж охорону як і власним громадянам.

Право пріоритету – принцип, закладений Паризькою конвенцією, суть якого зводиться до наступного: заявка на одержання охоронного документа, подана в одній з держав-членів Союзу, надає право заявнику подати таку ж заявку на той же винахід у будь-яку державу-член Союзу протягом визначеного часу від дати подачі першої заявки.

Загальні правила – щодо патентів діє правило, згідно якому патент, що виданий в одній з держав - члену Союзу, діє тільки на території цієї держави. Патенти, видані в різних державах Союзу на той же самий винахід, незалежні друг від другу. Винахідник (автор) може бути названий як такий у патенті.

Іншим об'єктом промислової власності, історія якого починається з глибині сторіч, є товарний знак (торговельна марка). Спочатку такі знаки у вигляді визначених символів зображувалися ремісниками на товарах, що вони виготовляли або ставилися скотарями як «тавро» (клеймо) на тварин. Однак, незважаючи на свій поважний вік, вони представляли собою реалізацію важливого елемента законодавства про товарні знаки, що діє донині, а саме фіксували зв'язок між товаром і виробником.

Термін «товарні знаки» почали вживати тільки в ХІХ столітті. З цього ж часу вони стали виконувати нинішню роль у поширенні товарів, доведенні їх до покупця, розширення торгівлі. Найкращі умови для маркування товарів були створені ринковою економікою. Бурхливий розвиток промисловості й інших галузей господарювання сприяли появі на ринку величезної кількості товарів різних виробників. Покупець (споживач) виявився в складній ситуації – як у масі товарів, що заполонили ринок, вибрати найкращий, той який йому необхідний. Гостра конкуренція серед виробників створила необхідність шукати свого споживача. Для цього їм необхідно було підвищувати якість свого товару, виникла необхідність його маркування, що вказувала б на виробника товару, виконувала рекламну функцію і, безумовно, свідчила про високу якість цього товару. Цим почали зловживати недобросовісні виробники, що для позначення своїх не дуже якісних товарів стали використовувати чужі знаки. Чим ширше застосовували товарні знаки, тим більше було випадків їхньої підробки. Виникла гостра необхідність у правовій охороні знаків. З'явилися перші закони, метою яких була державна охорона товарних знаків. Підробка знаків або зловживання ними піддавалися суворим покаранням. Таким же покаранням піддавалися і ті, хто своїм клеймом таврував чужу худобу. Тому, у середині минулого століття англійськими судами були вироблені міри захисту проти таких порушень. Так з'явилася знаменита заборона на ведення справи під іншим ім'ям: ніхто не мав права видавати свої товари за товари іншої особи.

До середини ХХ століття розвиток законодавства про товарні знаки був, в основному довершений. Характерною рисою законодавства країн з розвинутою ринковою економікою минулого сторіччя є те, що воно виділило товарні знаки з загального поняття клейм. Товарні знаки були визнані об'єктами промислової власності з виключними правами на них. В основі своїй ці закони діють і сьогодні.

Інтернаціоналізація правової охорони товарних знаків була закладена Паризькою конвенцією про охорону промислової власності, тому що товарний знак вважався одним з об'єктів промислової власності. Небагато пізніше була підписана Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (1891р.), якою був створений спеціальний Союз для держав-членів Паризької конвенції. Міжнародна реєстрація надає власникові знака ряд переваг. Замість заявок, що повинен був би подати заявник у кожну з держав, він подає тільки одну заявку з вказівкою тих країн, де він хоче одержати правову охорону свого знака.