1.На початку ХХ ст. україна була поділена між двома могутніми імперіями - Російською та Австро-Угорською. Кожна з них використовувала

Україну у власних цілях. Не маючи ані свого уряду ні армії українці дотримувались встановленних імперіями правил ,Тому основним

завданням тих років було здобуття незалежності.

У складі Росії територія України ,Схід і Наддніпрянщина, поділялась на 9 губерній .Західна Україна ,окрім Закарпаття ,входила до складу

Австро-Угорської імперії .А Закарпаття входило до складу Угорщини. Україна на початку ХХ ст. була переважно землеробським краєм.

За національним складом : село- українське ,а місто- багатонаціональне (росїяни і євреї), Західна Україна -поляки .

Між селом і містом утворівся мовний бар'єр місто на російській ,а село на українській .Навідміну від територій під владою Росії ,

Західна Україна мала більше змог розвивати свою мову і культуру .

2.У роки першої світової війни українці сподівались на поліпшення в наслідок війни свого становища ,на ліквідацію націоналного гніту чи навіть відновлення

власної національної державності.

Позиція українських політичних партій Наддніпрянщини :

Тут позиції трьох тодішніх найвпливовіших партй розбігалися .Так С.Петлюра ,М.Славінський і деякі інші діячі ураїнського руху закликали до всебічної підтримки Росїї у війні

сподіваючисьна те що після війни Росія буде вдячна їм тому надасть їм автономію .Ці сподівання розвіялись у перші ж дні війни коли українців масово мобілізували ,

закривали газети і журнали .Що ж до Ради Товариств, то вони закликали до непідтримки жодної сторони .А створенний Союз визволення України (Донцов ,Дорошенко ,Меленевський)то

вони хотіли на відвойованих землях створення Української держави під протекторатом Австро-Угорщини і Німеччини.

Ставлення до війни партій Західної України :

Головні тодішні партії ,Національно-демократична ,Радикальна і Соціал-демократична ,Створили Головну Українську Раду у Львові .Підтримували сторону Австро-Угорщини і Німеччини .Хотіли

знов ж таки автономії у сксаді Австро-Угорщини .Одним з величезних кроків стало створення військової організації - Українські Січові Стрільці(фундаммент для

майбутньої української армії). Австро-Угорщина пригальмовувала процес створення.

3)Світова війна приносила з собою великі людські жертви я і зі сторони Росії так і з сторони Австро-Угорщини .Через мобілізацію майже

всього працездатного народу ,відбувались величезні зміни в народному господарстві ,місця мобілізованих працездатних чоловіків займали жінки ,діти і военнополонені.

Промисловість ,транспорт і фінанси не витримували воєнного часу і розладнувались .У 1916 р. у еликі міста Росії опинились під загрозою голодних бунтів ,а в той же час

великі підприємці заробляли на цьому кошти, у містах Австро-Угорщини було некраще .Все це загострило соц. суперечності .Особливо складною була соц.-політ. обстановка

в Росії ,де уряд не задовольняв жодну з верст населення .Посилювались опозиційні настрої в Держ. Думі ,за діяння якої він розпустив її. Розпочинались страйки робітників .

В селі також велись мітинги ,через підвищення цін вони не могли вести господарство , люди піднімались на бунти .Ставало очевидним що Росія під загрозою революції .

Навідміну від Росії ,Австро-угорщина вела більш гнучку політику . 4 листопада 1916 р. Німеччина оголосила про утворення самостійного Польського королівства

на завойованих землях у Росії .І в той же час Австро-Угорщина оголосила автономію Галичини без розподілу на східну і західну ,таким чином, віддаючі, під контроль

поляків .

4)

Перебіг военних дій на укр.землях в 1914р, їх вплив на життя місцевого населення?

19 липня (1 серпня) 1914 р. державний кордон між Росією і Австро-Угорщиною перетворився на лінію фронту. А розкраяна навпіл Україна мала стати не просто одним із плацдармів кровопролитних спустошливих боїв, але й місцем, де реалізовувались стратегічні напрямки світового конфлікту. І так уже судилося долею, що реалізовувались значною мірою за участю українців, які змушені були стріляти один одного, нищити своїх етнічних братів

Разом з Д. Донцовим, М. Залізняком та іншими діячами українського руху вони створили 14 серпня 1914 р. у Львові «Союз визволення України» (СВУ) як позапартійне об’єднання.

1 серпня 1914р. головні західні укр. партії створили Головну Укр. Раду у Львові, яка закликала галичан до боротби за визволення укр. і підтримку Австро-Угор.

Головна укр. рада . створила (усусів)легіон Укр січових стрільців, бажаючих записатись за два тижні 30 тис.чол.

1914р. - вторгнення рос.військ в Галичину(процес обьеднання московських земель),початок війні для рос. успішний.

5/ ВНУТРІННЯ ПОЛІТИКА - Гетьман сформував новий уряд - Раду міністрів - з помірно-консервативних чиновників, військових і суспільних діячів. Главою Кабінету міністрів став Ф. Лизогуб; міністром закордонних справ - Д. Дорошенко Був налагоджений дієздатний адміністративний апарат (почали діяти старости, земські урядники, професійні чиновники, поліція тощо). Однак зміцнення цього апарату русифікованими представниками старого чиновництва являли погрозу Українській державі. У промисловості було ліквідовано робочий контроль на виробництві, заборонялися страйки, скасовувався 8-годиний робочий день і встановлювався 12-годиний; відновився залізничний рух завдяки відновленню залізничних колій і мостів, ремонту локомотивів.Відповідно до головного пріоритету у внутрішній політиці - земельного питання - у липні 1918 р. був розроблений «Проект загальних основ земельної реформи», що викликав різкий протест більшості селян і невдоволення великих землевласників. У цілому ж можна констатувати відновлення в державі поміщицького землеволодіння. Гетьманом Павлом Скоропадським була здійснена спроба створення національної армії, чисельність якої повинна була перевищити 300 тис. осіб. Гетьман прагнув також відродити козацтво в Україні. В Український державі була реформована банківська мережа, прийнятий збалансований державний бюджет, вжиті заходи для становлення української грошової системи. При гетьманаті були обмежені демократичні права і свободи. Проводилася політика переслідувань більшовиків, представників інших лівих партій, :і також анархістів. Під жорстку цензуру потрапили газети, заборонялося проведення зборів, мітингів, маніфестацій.

6. Комітет Центральної Ради 15 червня створив Генеральний секретаріат — виконавчий орган Ради. Першими генеральними секретарями було обрано В.Винниченка (голова), Х.Барановського, С.Єфремова, С.Петлюру, В.Садовськогота інших.Проголошення Універсалу, створення Генерального секретаріату й активна підтримка цих актів широкими верствами народу та армії справили відповідне враження і на Тимчасовий уряд, і на російську демократію. Це змусило уряд шукати виходу із становища, що склалося не на його користь. 29 червня до Києва прибули три міністри Тимчасового уряду - О.Керенський, М.Терещенко та І.Церетелі. Як заявила делегація, він не заперечуватиме проти автономії України, одначе просить утриматися від декларування цього принципу й залишити остаточне санкціонування автономії Всеросійським установчим зборам.

2 липня з Петрограда до Києва надійшла телеграма з текстом урядової декларації, де мовилося про визнання Генерального секретаріату як вищого розпорядчого органу України, а також про те, що уряд „прихильно поставиться до опрацювання Українською Радою проекту національно-політичного статусу України в тому розумінні, в якому сама Рада вважатиме це суголосним з інтересами краю".

Головою УЦР обрали М.Грушевського, який на той час ще не повернувся до Києва з Москви, де добував своє заслання. Заступниками голови стали: Ф.Крижановський — представник кооперативних організацій Київщини, Д.Дорошенко — від ТУПу і Д.Антонович — від українських соціал-демократів. Крім того, було обрано секретаря та скарбника Ради. 7 березня, очевидно, і слід вважати датою створення Української Центральної Ради.

Наприкінці травня Центральна Рада вислала до Петрограду делегацію на чолі з В. Винниченком, М. Ковапевським, С.Єфремовим — лідерами найвпливовіших українських партій. Делегація домагалася українізації війська, адміністрації, шкільництва, а також щоб Тимчасовий Уряд висловив своє принципове ставлення до можливості надання автономії України.

У відповідь на відмову Тимчасового уряду Центральна Рада видала свій Перший Універсал, ухвалений 10 (23) червня та проголошений на Другому Військовому з'їзді. В ньому заявлялося: "Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй Землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають — вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сейм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори". В Універсалі наголошувалось, що Центральна Рада буде "творити новий лад вільної автономної України".

Прийняття 1-го Універсалу змусило Тимчасовий Уряд вислати до Києва свою делегацію.Результатом стало визнання Центральної Ради крайовим органом управління на Україні.

3(16) липня 1917 р. видала свій II Універсал. Того ж дня у залі Педагогічного музею на урочистому засіданні УЦР В. Винниченко оголосив II Універсал і Декларацію ТУ.

Основні положення Універсалу:

1. ТУ визнавав право України на автономію;

2. ТУ визнавав УЦР та Генеральний секретаріат як органи державної влади в Україні;

3. УЦР змушена була погодитися на те, що остаточно питання про форму автономії буде вирішено Всеросійськими Установчими зборами;

4. УЦР ще раз наголосила, що Україна не претендує на повну державну незалежність;

5. УЦР приймала умови ТУ про розширення її складу за рахунок представників національних меншин України й розробить проекти законів про українську автономію для їх розгляду Установчими зборами Росії;

6. Щодо армії, то в Універсалі було зазначено: «Що ж торкається комплектування українських військових частин, Центральна Українська Рада матиме своїх представників при кабінеті міністрів війки, в генеральнім штабі й при верховному головнокомандувачу для участі при комплектуванні окремих частин виключно українцями».

Більше користі з українсько-російського договору (а саме таким були II Універсал у поєднанні з Декларацією ТУ) отримали росіяни. Визнаючи право українців на автономію, ТУ не давав їм нічого зверх того, що вони вже і без його благословення здобули. Більше того, УЦР навіть відмовилася від певної свободи дій.

Так, зокрема, УЦР запевнила, що вона налаштована рішуче «проти замірів самовільного здійснення автономії України» до скликання Установчих зборів.

До того ж, УЦР добровільно віддавала Тимчасовому урядові право затвердження членів українського Генерального секретаріату, яке раніше належало їй.Отже, у політичному розумінні це був крок назад у розвитку української революції. Водночас це був компроміс.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА - Одним із головних завдань гетьманського уряду була боротьба за міжнародне визнання Української держави. Найважливішими напрямками зовнішньої політики були:

- союз із Німеччиною, з якою були встановлені дипломатичні відносини;

- встановлення дипломатичних відносин з іншими країнами; у період гетьманату Україну визнали 30 країн, a 10 із них мали свої представництва в Києві; Україна мала своїх представників у 23 країнах;

- підписання мирного договору з радянською Росією (12 червня 1918 р.);

- дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалася анексувати (захопити) східногалицькі землі та Холмщину;

- було встановлено політичні та економічні відносини з Кримом, Доном, Кубанню.

Але Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимох» Росії, не визнала Гетьманську державу.

№11

Третій універсал

7 листопада Українська Центральна Рада виступила зі своїм Третім універсалом, яким

Проголошувалося створення Української Народної Республіки(УНР) яв автономної

державної одиниці Російської Республіки, Але про Росію під владою більшовиків не йшлося.. УНР планувала вступити у федеративні відносини з тими державами, які сформуються на руїнах імперії і, звичайно, без більшовицьких урядів.

Юрисдикція УНР поширювалася на дев'ять українських губерній, включаючи: Донбас, Харківщину, Південь, у т. ч. Таврію (без Криму). ІЦо ж до приєднання до УНР як «частини Курщини, Холмщини, Вороніжчини, так і суміжних губерній і областей,де більшість населення українське», то Універсал відкладав це питання на майбутнє і передавав «зорганізованій волі народів».

Прогодошення УНР стало видатною подією в житті українського народу. Це був черговий етан у розвитку Української революції. Рішення Центральної Ради відбивало настрої більшості населення України. Основна частина українських селян, солдатів-українців, національної інтелігенції, службовців підтримувала Центральну Раду та українські національні партії, що входили до її складу. На виборах до Всеросійських Установчих зборів, які відбулися в Україні в листопаді 1917 р., українські національні партії одержали близько 75% голосів.

Отже, наприкінці жовтня - на початку листопада 1917р. в Україні проголошено утворення Української Народної Республіки.

№12

Перший Універсал Української Центральної Ради — перший державно-політичний акт, універсал Центральної Ради, що проголосив автономію України 10 червня (23 червня за новим стилем) 1917 року в Києві.

Наприкінці травня Центральна Рада вислала до Петрограду делегацію на чолі з В. Винниченком, М. Ковалевським. Делегація домагалася українізації війська, адміністрації, шкільництва, а також щоб Тимчасовий уряд Росії висловив своє принципове ставлення до можливості надання автономії України. У відповідь на відмову Тимчасового уряду Центральна Рада видала свій Перший Універсал, ухвалений 10 червня (23 червня за новим стилем) та проголошений на Другому Військовому з'їзді. У ньому заявлялося:

«

Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй Землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають — вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сейм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори.

»

В Універсалі наголошувалось, що Центральна Рада буде «творити новий лад вільної автономної України».

Прийняття Першого Універсалу змусило Тимчасовий уряд вислати до Києва свою делегацію в складі міністрів Терещенка та Церетелі. Пізніше до них приєднався міністр юстиції Керенський. З українського боку участь в переговорах брали: Михайло Грушевський, В. Винниченко, Симон Петлюра. Результатом стало визнання Центральної Ради крайовим органом управління в Україні. Шовіністичні кола Росії були шоковані «нахабством» українців — Першим Універсалом. Тимчасовий уряд та преса наввипередки змагалися у звинуваченнях України у «зраді», «сепаратизмі», «прориві фронту» та інших смертних гріхах. 29 червня 1917 року до Києва прибула делегація Тимчасового уряду. Після двох днів дебатів було знайдено компроміс. Петроградські міністри погодилися, щоб Українська Центральна Рада виробила статут автономії України з умовою, що його буде подано на остаточне затвердження Всеросійських установчих зборів. Отже, було вироблено текст нового Універсалу, який мав бути оголошений одночасно з Декларацією Тимчасового уряду в один день.

У Петрограді відбулося бурхливе засідання Тимчасового уряду, на якому М. Терещенко й І. Церетелі звітували про свою поїздку до Києва. Більшість уряду все ж проголосувала за угоду з Україною. Текст угоди був телеграфований В. Винниченку 3 липня (16 липня за новим стилем). Телеграма підтверджувала повноваженняГенерального Секретаріату як крайового уряду з розширенням його складу за рахунок представників меншин. Тимчасовий уряд Росії також підтвердив свою прихильність до

«

розроблення Центральною радою проекту національно-політичного статусу України у такому розумінні, в якому сама Рада буде вважати це відповідним інтересам краю.

»

Не погодився Тимчасовий уряд лише з одним — українізацією війська:

«

Що торкається військових українських комітетів на місцях, то вони здійснюють свої повноваження на загальних основах,

»

«

Тимчасове Правительство... уважає недопустимими заходи, котрі б могли нарушити єдність організації й управління армією.

»

Питання № 13.

« Політична діяльність М. Грушевського»

1. відомий український історик та активний діяч національного руху.

2. Виступав за Українську автономію, але не за незалежність і відокремлення від Росії( вирішення національного питання)!!!

3. Очолював Центральну Раду та співпрацював з В. Винниченком, С. Єфремовом, Б. Матросом, С.Петлюрою, І, Сташенком та П.Христюком.

4. Перетворив Центральну Раду на осередок національно-демократичної революції – своєрідний український парламент.

5.Центральна Рада діяла протягом 14 місяців.

Першим Універсалом було проголошено автономію України в складі Російської федеративної республіки.

Другий Універсал , на жаль, заплутано заперечував Перший Універсал.

Третім Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку,

Четвертим Універсалом (22 січня 1918 ) — повну політичну незалежність України від Росії.

29 квітня 1918 в Києві вже відбувся державний переворот і влада перейшла до рук гетьмана Павла Скоропадського.

6. Після падіння Центральної Ради Грушевський деякий час (у лютому — березні 1919 року) перебував у Кам'янці-Подільському, де редагував газету «Голос Поділля», пізніше — у Празі, Відні, Женеві.

Питання № 14

«Початок Української революції. Центральна Рада.

Питання державного самовизначення України з перших днів Лютневої революції опинилося в центрі боротьби різних політичних сил. Ні одна з політичних сил(кадети, меншовики, есери) не мала чіткої програми для розв’язання цієї проблеми. Основною проблемою пол..сил. були взаємо непорозуміння та довіра між собою. Але перші тижні після лютневої революції продемонстрували прагнення укр.. народу до свободи тому вже 12 березня в Петрограді відбулася українська демонстрація, яка справила великий вплив на рос.громадскість. 19 березня відбулася демонстрація в Києві, в якій взяли участь більше 100 тис. солдатів, робітників, службовців, студентів і учнівської молоді. Маніфестація закінчилася на Софійському майдані. Схожі маніфестації відбулися в Катеринославі, Одесі, Харкові, Полтаві, Чернігові та ще в багатьох великих містах в Україні.

Українська Центральна Раді була утворена 3 березня 1917 року самостійники оголосили організацію, що мала перетворитися на орган тимчасового державного правління незалежної України. З часом Рада повинна була скликати укр.. парламент і сформувати звітний перед ним уряд. Внаслідок об’єднання двох політичних рухів – радикальний і поміркований – 4 березня була утворена Українська Центральна Рада.

Дог Центральної Ради увійшли всі представники національних партій. Очолив - М.Грушевський. Діяльність Ради була зосереджена головним чином на вирішенні національного питання, досягненні автономії України. Резиденцією був Педагогічний музей. На місцях створювалися губернські, повітові і мійські національні ради. Вони організовували видання газет і брошур укр. Мовою, засновували культурно-просвітні організації(«Просвіти»).

Всеукраїнський Національний конгрес, котрий зібрав 6-8 квітня приблизно 1 тис. делегатів. Зі складу Конгресу було обрано нову Центральну Раду(115 членів).З цього моменту Центральна Рада ставала представницьким органом укр.народу.

Ініційоване самостійниками утворення укр.військових частин---утворення Полку ім..Богдана Хмельницького. С.Петлюра очолив Військовий комітет. В бер.1917р. була утворена Чорноморська рада. Утворення Вільного козацтва(навесні 1917р.)

Універсали Центральної Ради

1 Унів. - 10чер. 1917р. – Автономія України

2 Унів. – 3 лип. 1917р. – Знаходження компромісу з Тимчасовим урядом.

3 Унів. - 7 лист. 1917р. – Проголошення УНР

4 Унів. – 22 січ. 1917р. – Незалежність України.

Згодом до влади замість Центральної Ради прийшов уряд Скоропадського.

Питання № 15.

«Вплив Першої Світової війни на визрівання економічної та політичної КРИЗИ В Російській та Австро-Угорських імперіях.»

Російська імперія

Воєнні дії, що безперервно відбувалися на території України в роки Першої світової війни, негативно вплинули на всі сфери життя українського народу. Своєю кістлявою рукою війна передусім торкнулася людських ресурсів: з 15 млн. мобілізованих до армії чоловіків майже 30% становили українці. Причому це була найпрацездатніша частина українського населення, тривала відсутність якої фактично знекровила економіку України.

Як переконливо засвідчив перший рік війни, Російська імперія не була підготовлена до тривалих воєнних дій належним чином. Загальна техніко-економічна відсталість та нездатність царських властей налагодити чіткий ритм воєнного виробництва стали причиною того, що вже наприкінці 1914 року російська армія відчувала серйозні проблеми із забезпеченням армії зброєю та обмундируванням. Підприємства виявилися неспроможними задовольнити зрослі потреби фронту. У країні відчувалося наростання справжньої господарської розрухи. Головний воєнний тягар у цих умовах ліг на найбільш економічно розвинені регіони імперії, які були найближче до лінії фронту. Передусім від воєнних мобілізаційних заходів істотно постраждав Донецько-Криворізький басейн. Широкомасштабна мобілізація відразу досить відчутно вплинула на його економічні показники.

У воєнні роки різко погіршилася робота залізничного транспорту. Більша частина його рухомого складу працювала на потреби фронту, тому для забезпечення внутрішніх економічних зв'язків у роки війни не вистачало паровозів, вагонів, вугілля. Унаслідок дезорганізації залізничного транспорту на початку 1916 року на залізницях імперії були зосереджені 150 тис. вагонів з не перевезеним вантажем.

сільське господарство- Воно було знекровленим, тому що половина працездатних сільських чоловіків була призвана до армійських лав, на військові потреби забрано велику кількість коней.

У роки війни фактично припинилося постачання сільського господарства технікою та добривами. Унаслідок цього в Україні значно скоротилися посівні площі, а врожайність у середньому знизилася на 8%. Урожай зернових в 1916 році зменшився проти 1913 року на 27% .

У країні відчувалася серйозна продовольча криза. Уряд змушений був установити тверді ціни на продукти харчування, запровадити хлібну розкладку та карткову систему. Для покриття великих воєнних витрат збільшився випуск паперових грошей, які забезпечувалися золотом лише на 14-15% . У Російській імперії з кожним роком невпинно зростали податки, а також внутрішні й зовнішні борги.

Усе це тяжким тягарем лягало насамперед на плечі трудящих, становище яких невпинно погіршувалося. На багатьох фабриках і заводах, які працювали на військові потреби, робочий день збільшився до 15-16 годин на добу. Заробітна плата, навпаки, не зростала, а зменшувалася через брак необхідних коштів. У зв'язку з продовольчою кризою ціни на найнеобхідніше непомірно зросли. Усі ці чинники зумовили нестерпні умови життя робітників.

Соціально-економічне становище в Західній Україні(Австро-Угорщина)

Економічна розруха, різке погіршення становища народних мас, безперервні військові дії зумовили стихійні антивоєнні дії на західноукраїнських землях, що так і залишилися під владою Австро-Угорщини. 27 жовтня 1916 року у Львові відбулася масова демонстрація галицьких трудящих на знак протесту проти вивозу продовольства з Галичини до Німеччини. Учасники кількатисячної політичної маніфестації рішуче скандували: «Геть війну! Віддайте нам наших батьків і чоловіків!»

Революційні настрої серед західних українців активно поширювали російські полонені, табори яких були розташовані в Галичині та на Закарпатті. Нерідко полонені українці встановлювали дружні зв'язки з місцевими селянами, читали їм лекції та доповіді, допомагали розібратися в складних політичних та економічних проблемах.

Загальне невдоволення ходом військових дій, складною внутрішньою ситуацією у ворожих країнах охопило згодом і панівні класи Російської та Австро-Угорської імперій. Поразки на фронтах, неприхована, безсоромна корупція в найвищих ешелонах влади не виправдали сподівань буржуазії в одержанні надприбутків під час загарбницької імперіалістичної війни. Особливо гостро на ці проблеми реагували панівні верстви населення Російської імперії, які реально усвідомлювали повну неспроможність царизму надалі керувати величезною розхитаною й політично, і економічно імперією. Невдоволення політикою монархічної влади охопило Державну думу й усе більше спонукало її депутатів до невтішних висновків про неминуче падіння династії Романових. Зрештою всенародне невдоволення монархічним правлінням спричинило загальнонаціональну кризу й привело до революційного вибуху в лютому 1917 року, під час якого в Росії було повалене самодержавство.

25.Внутрішня і зовнішня політика Української держави п.Скоропадського

29квітня 1918 р. за погодженням з німецькою військовою адміністрацією Українська Центральна Рада була скинута, і гетьманом України на Всеукраїнському землеробському конгресі в Києві був проголошений генерал Павло Скоропадський. Замість Української Народної Республіки був проголошений гетьманат за назвою«Українська держава»

Внутрішня політика

• після гетьманського перевороту Україною прокотилась хвиля арештів і розстрілів тих, хто ще недавно на чолі місцевих рад і ревкомів конфісковував поміщицьку власність, розподіляв землю і майно великих землевласників.

• в Україні запрацював адміністративний апарат, що узявся навести в суспільстві порядок, подолати безладдя.

• укр. мова проголошена мовою уряду, але до неї ставились іронічно

• було переоформлено військові частини.

• гетьман зробив спробу відродити козацтво як окремий стан населення і резерв національної армії.

• було зміцнено судову систему, проведено адміністративну реформу на місцях.

• провів аграрну реформу: передбачалось збільшити кількість великих землевласників за рахунок наділення селян державними, удільними, а також викупленими у великих власників приватними землями.

• успішно формувалась банківська система.

• обмежена свобода профспілкової діяльності, хазяї на свій розсуд визначали рівень зарплати.

• швидко збільшувалось безробіття.

Зовнішня політика

• продовжували розширюватись міжнародні відносини.

• мали дипломатичні зв’язки з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Польщею, Фінляндією, Скандинавськими країнами, Францією, Англією. Румунією.

• було встановлено політичні та економічні відносини з Кримом, Доном, Кубанню

28.Економічне, політичне і культурне становище українських земель у складі Польщі в 1921-1938 рр,

Постійним супутником у Польщі було безробіття. У 1931-1932 рр. у Східній Галичині було зареєстровано 27 тис. безробітних. Підприємці посилювали експлуатацію: робочий день тривав 10 і навіть більше годин. Реальна заробітна плата не збільшувалася, а часто і зменшувалася. Тяжкими були й умови праці. Широко використовувалася жіноча і дитяча праця. Ще скрутнішим було становище сільськогосподарських робітників . Нестерпні житлові умови, непосильна експлуатація підривали здоров’я населення.

Польські власті штучно стримували розвиток укр. кооперації( надавали пільги польським кооперативам, обмежуючи діяльність українських другорядними господарськими сферами).

Релігійне життя: переслідувань зазнали православні українці. Було знищено майже 200 православних храмів, а близько 150 було передано римо-католикам.

29 Утворення та діяльність Директорії УНР

Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року. Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року. 15 листопада Директорія закликала населення до збройної боротьби з гетьманом, пообіцявши демократичні свободи, 8-годинний робочий день, передачу поміщицьких земель селянам. Відбулася масова підтримка селянства. Повстання стало всеукраїнським. 20 листопада почалася облога столиці. 14 грудня Скоропадський зрікся влади, гетьманський режим перестав існувати, Рада Міністрів передала владу Директорії. Своєю декларацією від 26 грудня Директорія відновила всі закони УНР. Звільнено всіх призначених при гетьмані чиновників. Але революційність швидко перероджуватись у руйнівну анархію. (місцеві отамани і підпорядковані їм озброєні групи почали нищити цю владу, і незалежну Українську державу.)

Директорії вдалося добитися розширення міжнародних зв’язків УНР. В боротьбі між військами Директорії та гетьманату за Київ , більшовицька армія з РСФРР напала на Україну з нейтральної зони. Директорія запропонувала переговори про мир: російська сторона заявила що ніяких регулярних російських військ в Україні немає, Директорія не погодилася на об’єднання з укр. радянським урядом, це означало самоліквідацію УНР.

     Питання 31 !!