4. Екологічний моніторинг та екологічна

ЕКСПЕРТИЗА В СИСТЕМІ ПРИРОДООХОРОННОГО

ЗАКОНОДАВСТВА

Державне регулювання у сфері охорони довкілля не може існувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторингу. Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації; що забезпечує регулярну оцінку та прогнозування стану середовища, життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.

Ю.А.Ізраель (1978) вважає, що моніторингом найбільш правильно називати "систему спостережень, яка дає змогу виділити зміни стану біосфери під впливом антропогенної діяльності". Термін "моніторинг довкілля" набув поширення в міжнародній практиці після Конференції ООН з навколишнього середовища у 1972 р. і Генеральної асамблеї ООН, яка прийняла Програму ООН з навколишнього середовища (UNEP), затверджену резолюцією 15 грудня 1972 р. Саме у межах цієї Програми було розроблено концепцію і програму моніторингу та оцінки стану довкілля.

Екологічний моніторинг - це система спостереження та контролю стану навколишнього середовища для визначення тенденцій його змін та попередження небажаних явищ відповідними регулюючими засобами. Метою моніторингу є реєстрація стану гео-систем, його прогнозування, видача даних керуючим структурам для своєчасного попередження негативних змін навколишнього середовища.

4.1. Структура екологічного моніторингу різних рівнів

Екологічний моніторинг повинен вирішувати задачі різних рівнів:

♦ глобальний (біосферний), який здійснюється на міжнародному рівні;

♦ державний - здійснюється в межах однієї країни та організується спеціальними органами кожної держави;

♦ регіональний - в межах крупних регіонів;

♦ локальний - в межах окремих населених пунктів, на підприємствах.

Достовірну інформацію про стан, розвиток та забруднення природних комплексів різного рангу можна отримати лише за допомогою спеціальної державної служби моніторингу. Національна служба моніторингу - це система постійно діючих станцій і постів з необхідними засобами стеження за компонентами та елементами геосистем відповідно до заданої програми та уніфікованих методик. Основним завданням такої служби є забезпечення екологічної безпеки громадян шляхом виявлення тенденцій змін природних комплексів під впливом антропогенної діяльності та попередження розвитку в них деструктивних явищ і процесів.

Як і підконтрольні об'єкти, структура, функції та органи управління моніторингу перебувають у прямій залежності від масштабного рівня геосистем. Структура глобального рівня складається з Світового координаційного центру моніторингу, а також мережі фонових станцій спостереження, розташованих на суходолі, переважно в біосферних заповідниках, і в океані (на островах та спеціальних наукових суднах) та відповідних комунікаційних і контрольних засобів.

Регіональний системний моніторинг являє собою систему спостережень за станом перетворених ландшафтів, ландшафтно-технічних систем та їх середовища з метою визначення ступеню їх антропогенної перетвореності, оцінки, прогнозування та регулювання. Створення єдиної системи моніторингу природного середовища є особливо актуальним для тих регіонів, де переважають глибоко перетворені ландшафти. Існують такі види регіонального моніторингу:

♦ Моніторинг природно-заповідних ландшафтів - спостереження за розвитком еталонних природних комплексів з метою охорони та забезпечення їх стійкості на основі збереження присутньої їм функціональної структури та нормального ходу природних процесів.

♦ Моніторинг лісогосподарських ландшафтів - контроль експлуатації, природного відновлення і стану лісових насаджень, формування лісових ландшафтів, які мають відповідну фізико-географічним умовам повноту та високий бонітет деревостоїв.

♦ Моніторинг агроландшафтів - контроль стану родючості ґрунтового покриву, водно-теплового режиму грунтів та біологічної продуктивності агроекосистем, їх стану на протязі вегетаційного періоду.

♦ Моніторинг акваторіальних природних комплексів - контроль нормального функціонування технічних систем, розвитку характерних природно-антропогенних процесів (замулення, ев-трофікація, підтоплення тощо), а також санітарного стану.

♦ Моніторинг міських та інших селітебних і рекреаційних ландшафтів - контроль їх стану та відповідності їх середовища санітарно-гігієнічним нормам, а також стійкості проти промислових, містобудівельних, рекреаційних та інших навантажень.

Функції моніторингу різних масштабних рівнів мають суттєві відміни. Якщо на глобальному рівні узагальнюється інформація, отримана з регіонів, та виявляються тенденції щодо змін біосфери в цілому та її континентальних і океанічних частин, то на регіональному рівні таку інформацію збирають, обробляють та передають через національний центр моніторингу у Світовий координаційний центр. Крім цього, тут визначають оцінку стану природних комплексів, моделюють прогноз екологічної ситуації та виявляють тенденції зміни компонентів природи у межах регіонів.

Функції моніторингу локального рівня надзвичайно різноманітні. Вони можуть бути зведені до таких чотирьох блоків:

♦ інвентаризаційно-спостережно-контрольного;

• аналітико-прогнозно-рекомендацшного;

• накопичувально-ощадного (банку даних);

• комерційного.