Проперцій Пам’ятник

Кажуть, Орфею, що ти звірів зачаровував співом

    І зупиняв течію диких фракійських струмків;

Скелі з гірських верховин, порушені струнами ліри,

    Йшли у долину до Фів - скласти там підмурок стін;

Навіть на голос твоїх, Поліфеме, пісень Галатея

    Гнала з блакитних глибин коней до Етни морських,

Тож не здивуймо і ми, що, надиханий Вакхом і Фебом,

    Натовпи ніжних дівчат спів зачаровує мій.

Вбога оселя моя; там не знайдеш колон Тенарійських,

    Ні сволоків костяних, ні золочених склепінь;

Сад мій, малий і звичайний, не рівня гаям Феакійським:

    Штучних нема там печер, ні водограїв дзвінких,-

Музи, проте, не тікають від мене, читач мій зо мною,

    І Калліопі самій хори мої до душі.

Дівчино, щастя твоє, що прославлена ти в моїй книзі,

    Кожна бо пісня моя - пам'ятник вроді твоїй!

Бо ж піраміди царів, що до зір досягають високих,

    Зевса Елейського храм - образ небесних висот -

І незрівнянна краса надмогильного дому Мавзола

    Мають зазнать на собі смерті суровий закон.

Дощ та палючий вогонь підточать їх славу всесвітню;

    Роки ударять на них - порохом стануть вони,

Та не загине вовік та слава, що геній придбає,

    Подвигів духу вовік сяє нетлінна краса.

Перекладач: Микола Зеров