2) Література імператорського Риму. Творчість Апулея.

1. Післякласична римська література. Життя та творчість Апулея.

2. Роман «Метаморфози, або Золотий осел»:

- розважальний та авантюрний сюжет;

- повчальна ідея роману.

3. Реалістичне та об’єктивне відображення римської дійсності в романі.

4. Вставні новели та їх роль у відтворенні широкої картини життя.

5. Казка про Амура і Психею: фольклорні мотиви, образи богів, іронія.

6. Особливості художнього стилю Апулея: пародія, риторика, просторіччя і неологізми.

Література:

1. Античная литература. Рим: Антология: В 2-х ч. / Сост. Н.А.Федоров, В.И.Мирошниченкова. – М., 1988.

2. Апулей. Метаморфози, або Золотий осел. – К., 1982.

3. Зарубіжна література ранніх епох. Античність. Середні віки. Відродження / За ред. Ф.І.Прокаєва. – К., 1994.

4. Кобів Й. Визначна пам'ятка античного роману // Апулей. Метаморфози, або Золотий осел. – К.: Дніпро, 1982. – С. 5-14.

5. Пащенко В.І., Пащенко Н.І. Антична література: підручник. – Вид. 3-тє. – К., 2008.

6. Підлісна Г.Н. Антична література для всіх і кожного. – К., 2003.

7. Поэтика древнеримской литературы. – М., 1990.

8. Шалагінов Б.Б. Зарубіжна література: Від античності до початку ХІХ ст.: Іст.-естет. нарис. – К., 2007.

ІІ. Вивчити напам’ять:

• початок першої книги з поеми Вергілія «Енеїда» («Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої…»)

• Катулл «Плач, Венеро! Плачте, купідони!..», «Знову весна, оживає земля...»

• Овідій «Шепчеш мені, що я вік свій марную, заздросте жовта…» (книга І, елегія 15)

• Горацій «До Мельпомени» (книга ІІІ, ода 30)

• Тібулл «Війна і мир» (книга І, елегія 10)

• Проперцій «Пам’ятник» (книга ІІІ, елегія 2)

Фрагмент з поеми Вергілія «Енеїда»

Місто старинне було, Карфаген, поселенці тірійські

Там оселились, далеко навпроти Італії й гирла

Тібру; було воно повне багатств і до бою завзяте.

Місто те, кажуть, Юнона найбільше з усіх полюбила,

Більше ніж Самос. Тут зброя її, тут її колісниця,

Тут, якщо доля дозволить, і влада над світом найвища

Має постати,— вона і тоді вже про це турбувалась.

Чула, одначе, нащадки такі із троянської крові

Вийдуть, що вирвуть колись із корінням твердині тірійські,

Вийде й народ відтіля, цар могутній, в боях переможець,

Лівії всій на загибель: цю нитку вже випряли парки.

З острахом, щоб не збулось це, Сатурнія ще й пригадала

Давню війну, що вела біля Трої за любих аргейців.

Ще не затерлись-бо в пам'яті й гніву причини, жорстокий

Біль не ущух, у серці десь тліли й про присуд Парісів

Згадка, і жаль за зневагу краси; й те ненависне плем'я,

Й шана, яку Ганімед тепер має. За все це горіла

Гнівом важким до троянців, що скрізь їх морями носило,

Тих, що данайці іще не добили й Ахілл невблаганний

Не докінчив. Не впускала їх довго у Лацій, і довгі

Роки ще, долею гнані, вони десь морями блукали.

Стільки зусиль було треба, щоб римський народ утворити! Перекладач: М. Білик

Місто старинне було - фінікійського люду оселя,-

Звалось воно Карфаген на лівійському березі, проти

Тібрових гирел, багате на скарб і завзяття воєнне.

Кажуть, Юнона його шанувала найбільше у світі,

Навіть і Самос забувши для нього; там зброя богині,

Там колісниця її. А на серці в богині бажання,

Щоб Карфаген цей, як Доля дозволить, був паном народів.

Але прочула вона, що від крові троянської плем'я

Вже виростає нове, що міста поруйнує тірійців.

З'явиться люд, підкоритель земель, войовничий та гордий,

Згине в пожарі могутність лівійська: так випряли Парки.

Все те Сатурнія знає і кров ще пригадує свіжу,

Що попід мурами Трої лила за улюблених аргів.

Ще ж не зів'яли в душі причини скорботи і гніву.

Ще, притаївшися, в серці живуть її й вирок Паріса -

Прикра зневага краси божественної,- й рід ненависний,

І Ганімеда, на небо узятого, шана висока.

Тямлячи все те, вона троянців, хвилею битих -

Все, що зосталось від люті данайців і зброї Ахілла,-

Не підпускала до краю латинського; довго і гірко,

Пасерби Долі, вони усіма проблукали морями.

Стільки страждання лягло на підвалини Римського роду!

Перекладач: Микола Зеров

Катулл

ІІІ

Плач, Венеро! Плачте, купідони!

Плачте, люди витончені й чемні:

Вмер горобчик милої моєї,

Вмер горобчик, що вона любила

I як свого ока доглядала.

Був він ніжний і ласкаву пані

Знав, як доня малолітня матір:

На її колінах завжди бавивсь

I, стрибаючи навколо неї,

Щебетанням вірним озивався.

А тепер і він пішов до краю,

Звідкіля ніхто ще не вертався...

Хай навіки ти не діждеш долі,

Попідземна темряво несита,

Ти нам радість нашу відібрала...

Горе й нам, горобчику сердешний,

Через тебе дорогі очиці

Від плачу, від сліз почервоніли.

Перекладач: Микола Зеров

ХLVІ

Знову весна, оживає земля.

Бур одгриміла пора буркотлива,

З заходу легіт повіяв пестливий...

Де ви, багатої Фрігії ниви?

Де ти, Нікеї родюча рілля?..

В Азію, славну містами, мчимо.

Серце забилося, прагне дороги,

Радо ступають, тугішають ноги...

Друзі, прощайте! Братерським гуртком

З дому забились ми в даль незнайому,

Нарізно шлях свій верстаєм додому.

Перекладач: Микола Зеров

Овідій