2. Поглиблення економічної і політичної кризи. Національно-визвольний рух в урср.

Розвал економіки, тяжкі наслідки Чорнобильської аварії (26 квітня 1986 р.) громадяни України пов’язували з нездатністю Центру керувати ситуацією на місцях. Масове невдоволення поглиблювалося майже практичним знищенням української мови згідно з політикою русифікації. Під тиском громадськості у жовтні 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про мови в УРСР», згідно з яким закріплювався державний статус української мови. Разом з цим гарантувався розвиток мов всіх народів, що проживали на території УРСР. Проте цей закон залишився лише на папері.

Великого значення набула історична освіта. Люди дізналися про своє далеке та близьке минуле, правду про голодомори, репресії, депортації. Це призвело до активізації національно-визвольного руху в Україні. З ініціативи В’ячеслава Чорновіла у березні 1989 р. було створено Українське добровільне історико-просвітницьке товариство «Меморіал», яке повинне було розкрити «білі плями» української історії і донести цю інформацію до народних мас.

Національно-визвольний рух торкнувся й релігіозної сфери. 23 грудня 1990 р. у Львові у Преображенській церкві відбувся Собор Української католицької церкви, який скасував рішення собору від 1946 р. про злиття католицької церкви з православною Московського патріархату, висунув вимогу повернути храми і церковне майно, включаючи архів і бібліотеку митрополіта А. Шептицького. Зустріч Горбачова з Папою Римським та перемога демократичного блоку на виборах у Верховну Раду УРСР навесні 1990 р. прискорили цей процес. Українським католикам було повернено Львівський собор Св. Юра – пам’ятка історії світового масштабу.

Роки перебудови потягли за собою неминучий зріст політичної активності: 1) серпень 1987 р. – У києві виникає Український культурологічний центр, серед членів якого було багато колишніх політв’язнів та дисидентів. Мета – знайомство народу з українською культурою та історією; 2) жовтень 1987 р. – у Львові виникло Товариство Лева (творча молодь, студенти, деякі комсомольці); 3) Навесні 1988 р. студентська «Громада» при Київському університеті; 4) березень 1988 р. – було організовано республіканський Український Хельсинський союз на чолі з Л. Лук’яненком.

Кінець 80-х років ознаменувався численними мітингами на території усієї України. 8 – 10 вересня 1989 р. відбувся перший з’їзд Народного Руху України. Між членами РУХу не було єдності щодо подальшої долі України. Лук’яненко, Чорновіл, Горинь виступали за реальний суверенітет України, Драч, Дзюба, Павличко – за суверенітет республіки у рамках СРСР. Зрештою було знайдено компроміс – створити суверенну Українську державу, яка б будувала свої відносини з іншими республіками СРСР на основі нового союзного договору. У жовтні 1990 р. РУХ проголосив свою основну мету – досягнення державної незалежності України і створення демократичної республіки.

У результаті виборів у березні 1990 р. перемогу отримали демократичні сили. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР підписала Декларацію про державний суверенітет України. Через 2 дні на пост Голови Верховної Ради був обраний Леонід Кравчук.

Історичне значення Декларації про державний суверенітет України:

1. Державний суверенітет України означав верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки у межах її території, незалежність і рівноправ’я у зовнішній політиці;

2. Від імені народу України могла виступати виключно Верховна Рада УРСР. Партії, політичні і громадські організації або окремі люди не мали на це права;

3. Територія України проголошувалася недоторканою.

Після цього Л. Кравчук виступив із заявою, що союзний договір буде підписаний лише на основі Декларації про державний суверенітет України.