9. Радянська республіка

Виклад основних модифікацій республіканської форми правління був би неповним у сучасній теорії держави і права без виділення особливого її виду – так званої "радянської республіки". Йдеться не про однойменні суб`єкти радянської федерації, а про окрему форму правління, що закріпилася в країнах, де влада належить одній правлячій комуністичній партії. На рубежі 80-90-х років кількість таких країн кардинально зменшилася. Оминути такий спосіб організації вищої державної влади неможливо й з тої причини, що і зараз значна кількість населення планети живе за ним – у Китаї, КНДР, на Кубі.

Радянська форма республіки характеризується такими ознаками:

а) розподіл державної влади відсутній фактично і не закріплений навіть нормативно; один із державних органів офіційно проголошується "вищим" порівняно з усіма іншими, тобто таким, який може розглянути "будь-яке" питання державного життя;

б) основою державного механізму виступає система квазіпредставницьких органів (ради, асамблеї), які становлять жорстку ієрархію, очолювану колегіальним органом, рішення котрого вважаються законами; кожна така рада володіє необмеженою юрисдикцією у відповідній адміністративно-територіальній одиниці, за винятком юрисдикції вищестоящої ради;

в) законодавчі акти видаються не лише самим законодавчим органом, а й вужчим його робочим органом (з наступним затвердженням) – наприклад Президією Верховної Ради СРСР. Підміна парламенту вузьким колом посадових осіб вважається нормальною практикою й також нормативно закріплена;

г) реальна вища влада в країні належить не тим державним органам, які визначені конституцією і законами, а вищим органам правлячих комуністичних партій (в СРСР – Політбюро ЦК КПРС). Усі найважливіші рішення державного і суспільного життя приймаються саме в таких органах або партійними вождями особисто.

Слід додати до цього, що радянська республіка функціонує виключно в умовах недемократичного режиму.

10. Нетипові форми правління

Необхідність розгляду проблеми форми правління в такому ракурсі очевидна –функціонують держави, котрі не можуть зайняти своє місце в "класичній" класифікації. Більше того, все менше країн мають форму правління в "чистому" вигляді. Цей процес розпочався у другій половині ХХ століття і продовжується в наші дні. Коли говоримо про нетипові (гібридні) форми правління, відзначаємо той факт, що втрачається жорсткість існуючих класифікацій, в тому числі й за юридичними ознаками: поєднуються риси республіки і монархії (наприклад, у Малайзії), абсолютної і конституційної монархії (Кувейт), президентської і парламентської республік (Україна, Франція).

На думку російського вченого В.Є.Чіркіна, такі модифікації форм правління обумовлені кількома причинами. По-перше, практика останніх десятиліть доводить, що для управління державою, важливим є не тільки і, може, не стільки поділ влад і система взаємних стримувань і противаг, наскільки встановлення необхідних взаємозв`язків, взаємодії, узгодженості в роботі вищих органів державної влади. Відсутність цього призводить до кризи всієї політичної системи. Створення змішаних форм покращує взаємодію органів держави. По-друге, "чисті" форми правління мають недоліки притаманні формі як такій. Наприклад, президентська республіка має тенденцію до авторитаризму. Про це яскраво свідчить виникнення суперпрезидентських республік в Латинській Америці. Парламентській же республіці іманентно властива нестабільність уряду, часті урядові кризи і відставки. Оскільки в таких республіках уряд залежить від парламентської більшості (а вона нерідко досягається шляхом коаліцій різних політичних партій), то втрата такої підтримки призводить до вотумів недовіри. Включення елементів президентської республіки в парламентську, а парламентаризму - до президентської, застосування інших методів, дозволяє подолати недоліки "чистих" форм.

По-третє, виникнення "гібридних" форм пов`язано з поширенням і сприйняттям у все більшій кількості країн світу загальнолюдських цінностей, вплив гуманістичних ідей та інститутів. Під впливом таких ідей в еміратах Персидської затоки (Кувейті, Катарі, Бахрейні, ОАЕ, а в 1992 р. – і в Саудівській Аравії) вже прийняті конституції, які, правда, виступають лише зовнішньою оболонкою абсолютистських по суті держав.

Враховуючи те, що змішані (парламентсько-президентські) республіки є сьогодні достатньо поширеними і внаслідок цього вони становлять окремий вид республіки (про який ми вже вище говорили) у всіх сучасних класифікаціях, розглянемо інші "гібридні" форми правління, і в першу чергу монархічну республіку і республіканську монархію.

Республіканська монархія. Зараз функціонують такі монархії, в яких глава держави не є довічним і не одержує повноваження на спадкових засадах, а переобирається через визначений законом термін. Така система існує в Малайзії і Об`єднаних Арабських Еміратах, своєрідних федеративних виборних монархіях. В кожній із цих країн глава держави перебирається один раз у 5 років. Це наближає главу держави-монарха з президентом, а монархічну форму правління – з республіканською. Однак обидві названі держави залишаються монархіями, бо главою держави може бути обраний не будь-який громадянин, який задовольняє виборчим вимогам до президента, а лише один із "місцевих монархів" – правителів складових частин федерації.

Справа в тому, що до прикладу, в Малайзії 9 із 13 суб`єктів федерації очолюються спадковими султанами (форма правління в чотирьох інших відрізняється), і тільки ці 9 утворюють Раду правителів, яка раз у 5 років обирає главу держави. На цей пост султани обираються за чергою, для чого в Раді правителів ведеться особливий список.

Монархічна республіка відрізняється від традиційної республіки, в першу чергу, незмінюваністю глави держави президента (тому їх також називають президентсько-моністичними). На відміну на­віть від суперпрезидентських республік, президентсько-моністичні республіки функціонують в умовах однопартійної системи, а їх конституції передбачають довічних президентів. Наприклад, згідно ст. 220 конституції соціалістичної Югославії 1963 р. переобрання не поширювалося на першого президента Й. Броз Тіто, який займав цю посаду до своєї смерті в 1980 р. У 60-80-х роках довічними президентами проголосили себе глави держав у Малаві, Уганді, Тунісі, Екваторіальній Гвінеї і деяких інших країнах. У КНДР син довічного президента Кім Ер Сена ще за життя того був проголошений його наступником.

Крім того, в юридичній науці виділяють ще кілька особливих форм державного правління:

а) правління політичної організації. В країні з такою нестандартною формою правління вища влада належить партії чи іншій політичній організації. Приклад такої країни – західноафриканська держава Буркіна-Фасо, де вся влада була присвоєна Народним фронтом, голова якого став і главою держави і головою уряду. У подібних випадках структура правлячої партії збігається з структурою державного апарату;

б) правління колегіального органу, який утворюється, як правило, військовим керівництвом здійсненого державного перевороту. Така форма правління склалася в Нігері (Вища військова рада), Нігерії (Федеральний військовий уряд), Гвінеї (Військовий комітет національного відродження), Бурунді (Військовий комітет національного порятунку). Керівник колегіального органу в таких країнах зазвичай і виступає главою держави;

в) правління політичного лідера. До прикладу, в Республіці Чад (офіційна назва країни), окрім інституту президентства, взагалі відсутні інші вищі органи державної влади, а тому вся влада, зрозуміло, належить президенту.

г) джамахирія. Наприклад, у Лівії офіційно скасовані уряд, парламент, політичні партії, словом держава загалом в її класичному розумінні. Первинні народні збори (ПНС), котрі об’єднують все доросле населення країни за територіальним принципом, наділені правом законодавчої ініціативи, вирішення питань господарського і культурного життя місцевого значення, а також правом внесення рекомендацій з питань внутрішньої і зовнішньої політики країни загалом Остаточне формулювання законів є прерогативою Всезагального народного конгресу (ВНК), до складу якого за посадою входять секретарі ПНС і представники громадських організацій. Постійно діючий орган ВНК – Генеральний секретаріат, очолюваний секретарем. Функції уряду виконує Вищий народний комітет.