3. Завдання сучасної педагогічної психології.
В цілому педагогічна психологія виявляє, вивчає і описує психологічні особливості і закономірності інтелектуального й особистісного розвитку людини в різних умовах навчально-виховної діяльності, навчального процесу.
Конкретними завданнями педагогічної психології є:
1. Визначення цілісної характеристики умов психічного та особистісного розвитку, методів управління розвитком і саморозвитком.
2. Розкриття психологічних механізмів навчальних і виховних впливів на розвиток учня.
3. Визначення закономірностей засвоєння учнями соціокультурного досвіду і його використання в різних життєвих ситуаціях.
4. Визначення особливостей організації та управління навчальною діяльністю учнів і впливу цих процесів на їх розвиток.
5. Дослідження психологічних основ діяльності педагога, його індивідуально-психологічних і професійних якостей.
6. Визначення психологічних основ діагностики рівня й якості вихованості та здібностей учнів, засвоювання ними знань, умінь і навичок.
7. Вивчення відхилень у психічному та особистісному розвитку дитини, спричинених негативними впливами в умовах дитячого садка, школи, сім’ї.
8. Розроблення психологічних основ подальшого удосконалення освітнього процесу на всіх рівнях освітньої системи тощо.
Отже, сучасна педагогічна психологія структурно і функціонально спрямована на розв’язання важливих теоретичних і практичних завдань освіти, на формулювання загальної концепції навчання, виховання і розвитку людини, пізнання особливостей цього розвитку на кожному етапі освіти і в контексті суспільного процесу.
4. Проблеми сучасної педагогічної психології.
У психології навчання і виховання дітей є ряд проблем, теоретичне і практичне значення яких виправдовує виділення і існування цієї області знань. Розглянемо і обговоримо ці проблеми.
Однією з найважливіших в розвитку дітей є проблема знаходження і максимально можливого використання для розвитку кожного сензитивного періоду в житті дитини.
Проблематичність цього питання полягає в тому, що нам,:
По-перше, не відомі всі сензитивні періоди розвитку інтелекту і особистості дитини, їх початок, тривалість і кінець.
По-друге, в житті кожної дитини вони, мабуть, індивідуально своєрідні, наступають в різний час і протікають по-різному.
Труднощі, пов'язані з практичним педагогічним вирішенням цієї проблеми, полягають також в тому, щоб точно визначити ознаки початку сензитивного періоду, а також комплекси психологічних якостей дитини, які можуть формуватися і розвиватися в межах того або іншого сензитивного періоду.
Можна припустити, що для більшості психологічних властивостей і поведінкових особливостей дитини протягом його життя наступає не один, а декілька сензитивних періодів. Індивідуально вивчаючи дітей, необхідно, крім того, навчитися прогнозувати настання різних сензитивних періодів розвитку. У педагогічній психології наших днів по більшості з названих питань немає однозначного і цілком задовільного відповіді.
Інша проблема, яка давно привертає увагу педагогічних психологів і яку впродовж декількох найближчих десятків минулих років з різним ступенем успішності обговорюють фахівці з різних країн, стосується зв'язку, що існує між свідомо організовуваною педагогічною дією на дитину і її психологічним розвитком.
В межах даної проблеми виникають наступні питання:
- Чи веде навчання і виховання розвиток за собою, або дитина набуває в результаті цього тільки певного комплексу знань, умінь і навиків, які не визначають собою ні її інтелектуальний, ні моральний розвиток?
- Чи всяке навчання сприяє розвитку або що тільки проблемне і так зване розвиваюче?
- Як зв'язано між собою біологічне дозрівання організму, навчання і розвиток дитини?
- Чи впливає навчання на дозрівання, і якщо так, то до яких меж, чи зачіпає цей вплив принципове рішення питання про співвідношення навчання і розвитку? Ось лише деякі питання, що входять до складу обговорюваної проблеми.
Третя з проблем стосується використання загального і вікового, їх поєднання у процесі здійснення навчання і виховання. Кожен вік дитини відкриває свої можливості для її інтелектуального і особистісного зростання!
- Чи однакові вони для всіх дітей і як оптимальним чином використовувати ці можливості?
- Чому віддати пріоритет в кожний конкретний період життя дитини – навчанню або вихованню – і як визначити, в чому в даний момент життя дитина понад усе має потребу: у когнітивно-інтелектуальному або особистісному розвитку?
- Нарешті, яким чином в єдиному педагогічному процесі об'єднати виховні і навчальні дії для того, щоб вони взаємодоповнювали один одне і спільно стимулювали розвиток? Це ще один логічно об'єднаний єдиною проблемою комплекс питань, що не мають поки остаточного рішення.
Навіть якщо уявити собі, що перші три з названих проблем вже вирішені більш менш задовільно, то залишаються багато інших. Як, наприклад, четвертої проблеми можна назвати проблему системного характеру розвитку дитини і комплексності педагогічних дій.
Вона має перш за все теоретичний інтерес, але від знаходження правильного вирішення даної проблеми прямо залежить і практика. Суть даної проблеми полягає в тому, щоб представити розвиток дитини як прогресивне перетворення її когнітивних і особистісних властивостей, кожне з яких можна розвивати окремо, але розвиток кожного позначається на становленні безлічі інших властивостей і у свою чергу залежить від них.
- За якими законами розвивається система психологічних якостей дитини?
- І в чому полягають ключові дії на неї – такі, від яких залежить перехід системи в цілому в нову якість, на вищий рівень системного розвитку? Пошук вирішення даної проблеми припускає не тільки добре знання психології, але і звернення до загальної теорії систем.
Також в певному логічному зв'язку з третьою з позначених вище проблем знаходиться п'ята проблема. Вона разом з тим є окремим, достатньо складним питанням, що вимагає спеціального обговорення, про зв'язок дозрівання і навчання, задатків і здібностей, генотипічною і середовищем обумовленості розвитку психологічних характеристик і поведінки дитини.
- Чи можна починати і здійснювати навчання до того, як у дитини в результаті дозрівання організму оформилися певні нейрофізіологічні структури, до того, як з'явилися певні органічні завдатки, або до того, як виникли і отримали достатній розвиток ті здібності, знання, уміння і навики, без яких неможливо підняти розвиток дитини на вищий рівень?
- Чи здатне навчання впливати на органічний розвиток дитини, і якщо так, то до яких меж?
- Як насправді зв'язані між собою здібності і завдатки?
- Чи впливає розвиток здібностей на придбання задатків і чи в змозі задатки самі по собі, в умовах стихійних соціальних впливів, що робляться на них, або неорганізованого навчання перетворюватися на здібності? У більш узагальненій формі обговорювана проблема може бути представлена у вигляді питання про те, як генотип і середовище роздільно і спільно впливають на психологічний і поведінковий розвиток дитини.
Розвиток психологічних властивостей і особливостей людини не можна представляти таким чином, що протягом певного часу вони відсутні, а потім раптово виникають як би ні з чого. Швидше процесом розвитку є послідовність станів, що безперервно змінюють один одного, і в ньому всяка нова властивість або перехід її на вищий рівень розвитку передує існуванням тієї ж самої властивості у зародку і поступовою еволюційною або швидкою революційною його зміною. Це означає, що задовго до того, як деяка властивість відкрито проявить себе зовні, у формі високорозвинутої якості, повинен існувати досить тривалий період її прихованого перетворення.
Стосовно більшості психологічних властивостей і особливостей дитини ми майже нічого не знаємо про ці періоди.
- Які вони?
- З чого починаються і скільки часу тривають?
- Яке співвідношення прихованих і відкритих періодів в розвитку по відношенню до різних психологічних властивостей і особливостей дитини?
Це ще одна з досить складних наукових проблем педагогічної психології.
З нею, зокрема, зв'язана та, що також представляється як відносна самостійною проблема психологічної готовності дітей до свідомого виховання і навчання. Вирішуючи її, необхідно не тільки точно визначити, що фактично означає психологічна готовність до навчання і виховання, але також з'ясувати, в якому сенсі слова слід цю готовність розуміти: чи то в сенсі наявності у дитини задатків або вже розвинених здібностей до виховання і навчання, чи то в сенс наявного рівня розвитку і зони найближчого розвитку дитини, чи то в сенсі досягнення певного ступеня інтелектуальної і особистісної зрілості. Важливим є пошук достатньо надійних методів психодіагностики готовності до навчання і виховання, на основі яких можна було б оцінювати можливості і прогнозувати успіхи дитини в психологічному розвитку.
У тісному зв'язку з тільки що позначеною проблемою є проблема педагогічної занедбаності дитини, під якою слід мати на увазі нездатність дитини до засвоєння педагогічних дій і прискореного розвитку, викликану зокрема тим, що на ранніх етапах свого розвитку дитину погано навчали і виховували.
- Як відрізнити дитину, що безнадійно відстала в розвитку, педагогічно запущену, щоб, створивши соціально-психологічно сприятливі умови, ліквідовувати її відставання в розвитку, запобігши тим самим попаданню даної дитини в розряд безнадійно відсталих?
Ще одна психолого-педагогічна проблема – це проблема забезпечення індивідуалізації навчання. Під нею розуміється необхідність науково обґрунтованого розділення дітей по групах на основі задатків, можливостей, здібностей, що є у них, і застосування до кожної дитини таких програм і методів навчання або виховання, які краще всього підходять до її індивідуальних особливостей.
Вирішення перерахованих психолого-педагогічних проблем потребує від вчителя або вихователя високої професійної кваліфікації, чималу частину якої складають психологічні знання, уміння і навики. Цього всього явно недостатньо більшості педагогам, нині зайнятих навчанням і вихованням дітей, оскільки в програми вузівської підготовки вчителів курс «Психологія» поки що не увійшла у всьому об'ємі тих відомостей, які вона має в своєму розпорядженні і які можуть виявитися корисними педагогові в його практичній роботі. В зв'язку з цим виникає додаткова психолого-педагогічна проблема, пов'язана з підвищенням кваліфікації і перепідготовкою вчителів і вихователів в області психології. Визначення змісту, об'єму, засобів і методів такої підготовки також складає одне із завдань педагогічної психології.